Давайте без красивих казок про мисливську культуру, любов до природи та героїчних людей із рушницями. У цій статті стільки підміни понять, що за всіма цими благородними словами майже загубилося головне — вбивство диких тварин заради задоволення.
1. «Мисливці захищали Україну».
І що? Україну захищали вчителі, програмісти, музиканти, вегетаріанці, зоозахисники. Ми вдячні кожному захиснику. Але військові заслуги не дають моральної індульгенції на вбивство тварин заради розваги. Не треба прикривати полювання подвигами військових. Це відверта маніпуляція.
2. «Мисливці люблять природу, підгодовують тварин і доглядають угіддя».
А навіщо? Щоб потім їх убивати?
Підгодівля мисливських видів, розведення фазанів, відстріл хижаків — це часто не охорона природних екосистем, а управління ними заради отримання більшої кількості мисливської здобичі.
Природа — не тваринницька ферма. Хижаки, яких мисливці так люблять оголошувати «шкідливими», є невіддільною частиною екосистеми.
3. «Мисливці борються зі сказом».
Сказ долають насамперед вакцинацією, а не розстрілами. Розкладання вакцинних принад — ветеринарний захід, який чудово можна проводити без мисливців.
А під приводом регулювання чисельності та боротьби зі сказом в Україні відстрілюють не лише лисиць, а й безпритульних собак та котів.
То де тут любов до тварин?
4. «А де зоозахисники, коли горять ліси, труять поля й забруднюють річки?»
Ось це вже класичне «а чому ви не боретеся з чимось іншим?».
Зоозахисники та екологічні організації роками борються з вирубуванням лісів, знищенням природних територій, забудовою заповідників, забрудненням довкілля.
І навіть якби не боролися — яким чином це виправдовує полювання?
Якщо аграрій отруїв зайця, це злочин проти природи. А якщо мисливець його застрелив заради задоволення — це раптом «культура»?
5. «Мисливці борються з браконьєрством».
Чудово. Але різниця між браконьєром і законним мисливцем полягає передусім у наявності дозволу, а не в стражданнях убитої тварини.
Для зайця абсолютно байдуже, чи є у людини, яка в нього стріляє, ліцензія.
Законність не дорівнює моральності. Колись законними були й речі, які сьогодні ми вважаємо варварством.
6. «У Європі полювання дозволене».
А в Європі також поступово посилюють природоохоронні обмеження. ЄС заборонив свинцевий дріб у водно-болотних угіддях, охороняє рідкісні види та обмежує полювання заради збереження популяцій.
У сусідній Польщі триває гостра суспільна дискусія щодо мисливства, участі дітей у полюванні, безпеки людей і прав власників землі.
Чому ж із європейського досвіду мисливці так старанно вибирають лише право стріляти?
7. «Мисливські собаки — наші друзі й члени родини».
Тоді поговорімо про притравочні станції, де собак натаскують на живих лисиць і борсуків. Про норне полювання, коли собака й дика тварина калічать одне одного.
Це теж «любов до тварин»? Чи просто зручніше говорити про вірного собаку, ніж про роздертого ним борсука?
І не треба привласнювати кінологію. Собаки можуть рятувати людей, знаходити міни, допомагати незрячим. Для цього їм зовсім не потрібно вчитися вбивати.
8. «Мисливців цькують, ображають і принижують».
Критика полювання — не цькування. Вимога припинити вбивати тварин заради розваги — не дискримінація.
Ніхто не забороняє мисливцю бути порядною людиною, любити ліс, фотографувати тварин, допомагати природі. Але повага до людини не означає обов’язку поважати кожне її захоплення.
І тим більше — захоплення, за яке інші живі істоти платять власним життям.
9. «Полювання — це традиція».
Традиція — не виправдання жорстокості. Людство відмовилося від багатьох давніх розваг, пов’язаних із насильством.
Ми вже не влаштовуємо гладіаторських боїв, хоча колись це теж було традицією, культурою і видовищем для поважних громадян.
10. «Мисливці зберігають природу».
Тоді чому мисливські організації виступали проти занесення лося до Червоної книги? Чому довелося захищати це рішення в судах?
Чому під час обмежень полювання в окремих природоохоронних територіях спостерігали відновлення чисельності диких тварин?
І чому справжню охорону природи — створення заповідників, відновлення екосистем, захист хижаків — нам постійно пропонують замінити господарюванням заради відстрілу?
І нарешті, про «чесний діалог».
Почнімо його з одного простого запитання.
Навіщо сучасній людині, яка не голодує і не захищає своє життя від безпосередньої загрози, йти до лісу та вбивати дику тварину?
Заради м’яса? Його можна отримати без полювання.
Заради природи? Її можна любити, досліджувати й охороняти, не стріляючи в її мешканців.
Заради спорту? У спорті учасники мають хоча б якийсь шанс добровільно погодитися на змагання. Тварина такого вибору не має.
Заради задоволення?
Ось тут і починається справжня розмова. Бо всі ці розповіді про патріотизм, екологію, культуру, собак, європейські стандарти й боротьбу зі сказом не відповідають на головне питання: чому чиєсь задоволення має коштувати іншій живій істоті життя?
І не потрібно вимагати поваги до полювання, ховаючи його суть за повагою до людей.
Поважати людину — так. Вважати вбивство заради розваги суспільно корисною діяльністю — ні.