Сучасна економічна система потребує власної мови приблизно з тієї самої причини, з якої шахраєві потрібні наперстки: щоб ми стежили за вправністю рухів і не помічали, куди зникли гроші.
Це не просто професійний жаргон. Це лінгвістична алхімія — мистецтво перетворювати пограбування на «підвищення ефективності», масові звільнення на «оптимізацію», приватизацію прибутків і усуспільнення збитків на «порятунок системно важливих установ». Варто назвати речі людською мовою — і чари розвіюються.
Особливо наочно це працює у світі приватного капіталу. Наприклад, leveraged buyout — «викуп із залученням позикових коштів» — звучить як складна фінансова операція. Насправді схема значно простіша: фонд позичає гроші на придбання компанії під заставу активів самої компанії, перекладає борг на неї, продає її нерухомість, скорочує працівників, виводить гроші у вигляді «спеціальних дивідендів», а виснажений залишок залишає кредиторам, постачальникам і суспільству. Навіть нові борги, узяті для виплати власникам фонду, мають респектабельну назву — dividend recapitalization. Докладно механіку цього словесного маскараду описано у статті «Фінансовий жаргон використовується для приховування справжньої природи дій приватного капіталу».
Економічна мова не лише приховує дії — вона непомітно змінює значення слів. «Ефективність» більше не означає здатність суспільства задовольняти людські потреби з найменшими витратами ресурсів. Вона означає прибутковість для власника. Якщо лікарню позбавили персоналу, але її фінансові показники покращилися, це називається ефективністю. Якщо підприємство продало приміщення й тепер орендує його у нового власника, воно «вивільнило капітал». Якщо працівники виконують удвічі більше роботи за ті самі гроші, це «зростання продуктивності». А якщо вони внаслідок цього виснажилися, захворіли чи втратили житло — це вже не економіка, а «соціальні наслідки».
Так само «ринок» у цьому словнику перетворюється з конкретної системи правил, власності та влади на природну стихію. Ціни нібито «самі встановилися», інвестори «втратили довіру», капітал «пішов», а підприємство «не витримало конкуренції». Ніхто нічого не вирішував, ніхто нікого не грабував — просто погода зіпсувалася. Політичні рішення маскуються під закони природи, а інтереси власників — під безособові вимоги економіки.
Для цього й знадобився homo economicus — вигадана істота, яка має повну інформацію, завжди діє раціонально та невтомно максимізує власну вигоду. Реальна людина залежить від сім’ї, культури, страху, солідарності, нерівності та примусу. Але щойно її замінюють математичним автоматом, влада зникає з моделі, мораль оголошується зайвою, а нерівність стає лише «результатом розподілу». Про те, як така удавана нейтральність витісняє політичну мову мовою стимулів і моделей, ідеться у статті «Проблема економічних моделей».
Найзручніший фокус — назвати кількісним те, що принципово не зводиться до числа. Гроші легко рахувати, тому економісти охоче роблять вигляд, що ціна і є повною мірою цінності. Але ринкова ціна лісу не містить вартості знищеної екосистеми, ціна праці — приниження та виснаження працівника, а ВВП — якості суспільного життя. Те, що не помістилося в таблицю, отримує ще одну магічну назву: «зовнішній ефект». Тобто прибуток залишається всередині бухгалтерії, а отруєна вода, хвороби й кліматична катастрофа виносяться за дужки.
Так арифметика без цінностей видається за точну науку. Економіка, яка історично була пов’язана з мораллю, історією, психологією та політикою, починає наслідувати фізику: шукати рівновагу, універсальні закони й передбачувані реакції абстрактних частинок-людей. Про цю «заздрість до фізики» та перетворення суспільства на уявну машину докладніше написано у статті «Чому економіка тяжіє до фізики».
Ось головний секрет цього словника: він не пояснює систему, а забороняє описувати її звичайними словами. Монополія стає «ринковою концентрацією», привласнення ренти — «створенням акціонерної вартості», злидні — «низькою платоспроможністю», а руйнування природи — «негативною екстерналією». Після такого перекладу вже не видно ні суб’єкта, ні жертви, ні відповідальності.
Тому перший крок до розуміння економіки — повернути словам їхній людський зміст. Не «оптимізація персоналу», а звільнення людей. Не «корекція тарифів», а підвищення ціни. Не «негативна екстерналія», а шкода, яку власник переклав на всіх інших. Не «ринок вирішив», а конкретні люди, корпорації та державні установи ухвалили рішення на користь одних і коштом інших.
Щойно ми перекладаємо економічну мову назад на людську, складна алхімія закінчується. Золота вона не створює. Вона лише переконує нас, що чуже золото цілком законно перетекло до кишені алхіміка.