Коли я пишу щось на історичну тему, в коментарі приходять люди й починають мене ображати. Очевидно, приходять не просто так — їм не подобається те, що я пишу. Але оскільки їм нічого відповісти по суті, вони називають мене ідіотом, москворотим, а іноді — як у дитячому садку — починають глузувати з прізвища: «Горобець — це ж воробей?? ахаха». Жодного аргументу. Жодного факту. Жодної думки. Тільки образи, мат і дитячий регіт.
Це не поодинокі випадки. Це закономірність. Варто написати щось, що виходить за межі офіційного канону — і одразу з’являються вони. Не щоб посперечатися, не щоб навести контраргументи, не щоб вказати на помилку. А щоб облаяти, залякати і піти. Такий собі цифровий погром замість діалогу.
Що це говорить про інтелектуальний рівень цих людей? Якщо так поводяться представники певної ідеології, то яке враження вона справляє? Для мене відповідь очевидна: це притулок необразованих, агресивних, примітивних фанатиків. Не вільних людей — рабів, що поклоняються своєму вождю.
І це не випадково. Ідеологія, збудована на ненависті до всього чужорідного й відмінного, не може породжувати нічого іншого. Саме так, до речі, була задумана перша українська держава згідно з Конституцією, написаною на замовлення Андрія Мельника одним із засновників ОУН — Миколою Сціборським: держава вождістська, з культом єдності через виключення «чужих». Умберто Еко сказав про це точно: «Національна ідентичність — останній бастіон знедолених. Але сенс ідентичності сьогодні ґрунтується на ненависті — ненависті до тих, хто відрізняється від нас».
Колись влучно зауважив Олег Хом’як про те, чому в сучасних націоналістів так багато ненависті: бо за нею — більше нічого. Ідеологічна й духовна порожнеча. Якщо вони позбудуться ненависті, вони втратять свою єдину сутність і сенс існування. Ненависть — це не інструмент, це весь зміст.
Я давно пишу про те, що одна з головних проблем соціальних мереж у тому, що вони дали можливість кожному ідіотові бути почутим. Раніше така людина кричала на кухні — і це нікому не заважало. Тепер вона має мікрофон і аудиторію. І ось сьогодні ми можемо бачити справжнє обличчя українського націоналізму — не за партійними гаслами й красивими промовами на камеру, а за щоденною поведінкою його адептів у коментарях: істеричних, хамуватих, неосвічених і агресивних. Їхні методи теж красномовні: заборони, цензура, доноси, репресії, культ особистості. Класичний набір, який вони ненавидять в інших, але охоче практикують самі.
Окремо — про улюблене слово «несовок». Вони люблять так себе називати. Але дивно чути від несовків не про розбудову економічно незалежної держави, а про постійне прагнення до якогось нового «союзу» — тільки з іншим центром. Щойно вийшли з однієї «колонії» — і вже рвуться в наступну, просто з іншим прапором над резиденцією метрополії. Чому українські націоналісти НІКОЛИ не говорять про економічний націоналізм? Про власну промисловість, власні технології, власний капітал? Бо це вимагає роботи й розуму, а не просто ненависті до сусіда. Як можна кричати про суверенітет і водночас мріяти про нову залежність — тільки «правильну»? Це не ідеологія. Це когнітивний розрив.
Ви приходите в коментарі й показуєте всю свою суть. І, що характерно, навіть не вистачає розуму зрозуміти, що це не веде ні до чого, крім огиди. Не переконання — огиди. Якщо ви справді хочете, щоб ваші ідеї мали вплив і залучали людей — хоча б перестаньте ганьбитися.
На останок — цитата:
Вячеслав Липинський. Націоналізм, патріотизм і шовінізм (з листа до Б.Шемета).
«Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий – такий, що сприяє державному життю нації і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого – націоналізм польський, український. Перший є націоналізм територіальний, другий – націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий – шовінізмом.
Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава – Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить?
Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти…
…Отже, будьте патріотом, а не шовіністом. Бути патріотом – це значить бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного і політичного співжиття людей, що житимуть на Українській землі, а не мріяти про втоплення в Дніпрі більшості своїх же власних земляків…
…Натомість бути шовіністом – це значить прикривати свою духовну пустку (безрелігійність) і своє руїнництво: отже, зрадництво, кар’єризм, здеклясованість – фанатичними вигуками про ’’неньку Україну’’, про ’’рідну мову’’, про ’’ми – українці!’’, про клятих ’’москалів і ляхів’’ і т.п. Борони Вас Боже від такого роду ’’націоналізму’’, який може принести тільки те, що вже приніс: руїну України»….