Про лібералізм, як хвору фантазію, що нежиттєздатна в реальному світі, або як нас врядувала «спадщина совка», яку не встигли роздербанити — пише Олексій Кущ
Держава в смартфоні не здатна захистити себе
Дуже важлива дискусія. Вона стосується ультралібертаріанського дискурсу, який дуже популярний в нашій країні, представником якого є, наприклад, пан Поперешнюк, власник Нової пошти.
Суть позиції вказаних бізнесових еліт приблизно наступна. Держава — це зло, ракова пухлина. Її треба максимально мінімізувати. Податки — це зло, вони гальмують підприємницьку активність. Їх треба максимально скоротити. Держава має бути сервісною установою — платити їй треба лише за ті сервіси, які вам потрібні.
Але війна в Україні повністю демонтувала цю модель та продемонструвала на практиці, м’яко кажучи, недосконалість її побудови.
Прихильники ідей ультралібертаріанства базують свою ідею на певному абстрактному світі, який неможливий у реальних умовах.
Вони не хочуть платити податки, але хочуть контролювати значні активи, а від держави отримувати лише необхідні для них сервіси «за плату».
Але при цьому, значна частина цих сервісів «за умовчанням» має отримуватись ними автоматично і безкоштовно за рахунок «когось», як це відбувається, наприклад, у контексті безпеки та оборони країни.
Що цікаво: якщо б вони оплатили всі базові сервіси держави, то ці витрати на порядок перевищили б сплачені ними податки. От такий парадокс.
Так, їх витрати на всі сервіси від держави, включаючи захист, були б набагато більшими ніж всі їх податки, сплачені за весь період їх бізнес-діяльності.
Жодні ФПГ не змогли б зараз купити сервіс у вигляді ППО, авіації та армії у один мільйон мобілізованих осіб.
Тобто вся квазілібертаріанська модель про малу «ціну держави» передбачає, що основні базові сервіси держави мають формуватись за рахунок «дяді», тобто простого українця, якому необхідно, у кращому випадку, захистити свою малометражну квартиру…
Чесно кажучи, мене іноді вражає алогічність мислення частини нашого суспільства.
Здається тут все очевидно: цю війну Україна веде на залишках «традиційної держави».
Це мобілізаційний потенціал, армія, енергетика, транспорт, зокрема, залізниця, базова інфраструктура (газова, теплова, тощо). На залишках ВПК.
Всі реформи, які у нас проводились — були направлені на демонтаж класичної держави, на побудову «маленької держави в смартфоні): приватизація енергетики, корпоратизація з прицілом на приватизацію залізниці, Енергоатому, Укроборонпрому.
Хоча на прикладі Нафтогазу ми переконались, що «корпоратизація» в запропонованій моделі призвела не до зростання видобутку природного газу, а до зростання тарифів.
До речі, цю війну ми проходимо на власному видобутку газу саме тому, що не встигли приватизувати Укргазвидобування та «реструктуризувати» ГТС.
Приватний видобуток газу під час війни впав і не продавав би бізнес газ населенню за пільговою ціною навіть в нинішніх умовах.
Звичайно, що це не означає, що непотрібно стимулювати приватну ініціативу, але війна вносить свої корективи в ці процеси.
Ще більш алогічного у роздумах, що в Україні існує ніби якийсь «соціалізм».
Ну, ці люди точно не вчили політекономію, тому що соціалізму в системі домінування олігархічних ФПГ та гібридній «приватизації» надр не може бути апріорі.
В цьому контексті, Путін жорстко помилився, тому що думав, що в Україні в результаті реформ повністю демонтували класичну державу та її мобілізаційні механізми.
«Маленьку державу у смартфоні» він захопив би дійсно досить швидко.
Звісно не за три дні, але те, що Україна опирається цій агресії, цій махині вже майже два роки — це заслуга народу, але і значна частка в цьому є і у залишкового потенціалу «класичної держави».
Як казали мені деякі міністри: тільки старе залізо в енергетиці та залізниці витримало таке надпотужне навантаження під час цієї війни.
Ну і для тих, хто не знає, що таке ультралібералізм:
Філософ Франсіско Вергара у своїй роботі «Філософські основи лібералізму» проводить різницю між до-лібералами, класичними лібералами та ультра-лібералами.
У своєму проекті суспільства ультра-ліберали надають надзвичайно широке поле свободі особистості та компаній та обмежену роль колективним діям та регулюванню.
Ультраліберали схильні заперечувати майже будь-яку роль державної влади, не тільки в самій економіці, а й у освіті, охороні здоров’я і навіть у колективній інфраструктурі.
Звісно, що все це не може бути реалізовано під час війни, адже будь-яка війна — це, перш за все, колективна дія, а не індивідуальна.
Update 2026
«Нова Пошта» сама збиватиме дрони: компанія створила власну ППО та вже має збиття «Шахедів», — пресслужба
__
Поперешнюк, який агітує за маленьку державу, вирішив створити собі маленьку ППО, майже непомітну. З ефективністю тієї ж маленької держави, за яку він агітує.
Його ППО — це інформпривід виключно для піару, який просто буде ще одним доказом, що ефективний приватний власник з усіма його податками, які він сплачує державі, навіть якщо їх скасувати — не зможе себе захистити. Тільки зганьбаиться.
І це повністю спростовує ті тези «токсичного індивідуалізму», які поперешнюк просуває на протязі років — що коже «сам по собі», і ефективність та шкурний інтерес здатні вирішити будь-яку проблему. Бо є сфери, які належать до СУСПІЛЬНОГО БЛАГА і не вирішуються індивідуальними зусиллями, яке неможливо приватизувати шматочками або оптимізувати за законами ринку.
В тому числі його ППО — це посміховисько, яке не здатне працювати без масштабної військової інфраструктури, яку забезпечує насамперед ДЕРЖАВА.
Не можна побудувати купол із бізнес-метрик над окремим терміналом, якщо навколо немає централізованого радіолокаційного поля, супутникової розвідки, оперативного командування, ешелонованої оборони та систем зв’язку, які підтримуються всім ресурсом нації. Ракета чи дрон не питають, чий вантаж вони летять знищувати — приватний чи державний.
Агітуючи за «нічного сторожа» замість сильної державної машини, лібертаріанці раптом натрапили на реальність, де безпека коштує мільярди доларів інфраструктурних витрат, які не генерують операційного прибутку. Намагання замінити повноцінну армійську систему «приватними мобільними групами» та пожежними машинами з Європи — це не демонстрація сили ринку, а спроба відкупитися від системної проблеми точковим інструментарієм.
Зрештою, якщо кожен великий гравець почне думати лише про свій сарай, країна просто розсиплеться на феодальні анклави, де приватна охорона захищає ворота, а вся країна навколо горить. Тотальна війна довела зворотне від його філософії: виживають лише координовані суспільства з потужним державним каркасом, а не розрізнені атоми, зациклені на власному ROI. І забезпечити це здатна ВЕЛИКА (навіть не дуже ефективна) держава, втручання якої «ефективні приватні власники» усіляко намагаються позбутися…