Нещодавно проїжджаючи районами України я собі зазначив, що на жаль врожай в цьому році буде хороший. Але на щастя — продати його вони не зможуть.
Логістики нема, порти розбиті, кордони закриті. Нікому не потрібна ваша пшенички і соняшник — і це було зрозуміло ще в минулому та позаминулому роках. Але аграрії не замислились, не змінили підходи, не змінили модель. Навіть коли в рази виросли ціни на паливо і добрива — це не змусило їх нічого міняти і адаптуватись. Вони просто вперто продовжили робити те, що робили: соняшник по соняшнику, кукурудзу по кукурудзі, пшеничку по пшеничці — мовляв, якось воно буде.
І чого тепер скиглити? Ви ж хотіли вільного ринку — ось вам результат. Мудра рука ринку розпорядилась так, що пшеничка нікому не потрібна і ціни на неї нема. Засунь е собі в дупу. Я підозрюю, що вони ще й кредитів набрались «щоб заробити» — тієї самої дурні, що робили десятиліттями, сподіваючись що знову спрацює. Так воно і є. Вони не подумали об’єднуватись, міняти посівні культури, підходи, робити кооперативи та переробку.
Сучасна аграрна галузь сьогодні — це абсолютно деструктивна модель: для економіки, для села, для довкілля. І вона має померти.
Жадібний український аграрій не несе абсолютно ніякої користі. У них немає нічого свого — ані насіння, ані добрив, ані техніки. Все куплено за кордоном, все отруює українську землю, а прибуток осідає в приватній кишені. Але сьогодні ця модель зламалась.
І на її місці має відродитись те, що знищували роками — дрібне стале фермерство. Різноманіття культур, тваринництво, бджільництво. Господарства зі своїм насінням, своєю переробкою, своєю кооперацією — незалежні від імпорту і транснаціональних корпорацій. Саме це дасть життя і розвиток селу. І звільнить частину територій, повернувшись природі те, що вони захопили і знищили — луки, річки, самосійні ліси, заповідні землі для птахів, комах і тварин!