Неспроможність лібералізму. Голові Нової Пошти – Поперешнюку – рекомендують купити собі ППО

0
140

Про лібералізм, як хвору фантазію, що нежиттєздатна в реальному світі, або як нас врядувала “спадщина совка”, яку не встигли роздербанити – пише Олексій Кущ

Держава в смартфоні не здатна захистити себе

Дуже важлива дискусія. Вона стосується ультралібертаріанського дискурсу, який дуже популярний в нашій країні, представником якого є, наприклад, пан Поперешнюк, власник Нової пошти.

Суть позиції вказаних бізнесових еліт приблизно наступна. Держава – це зло, ракова пухлина. Її треба максимально мінімізувати. Податки – це зло, вони гальмують підприємницьку активність. Їх треба максимально скоротити. Держава має бути сервісною установою – платити їй треба лише за ті сервіси, які вам потрібні.

Але війна в Україні повністю демонтувала цю модель та продемонструвала на практиці, м’яко кажучи, недосконалість її побудови.

Прихильники ідей ультралібертаріанства базують свою ідею на певному абстрактному світі, який неможливий у реальних умовах.

Вони не хочуть платити податки, але хочуть контролювати значні активи, а від держави отримувати лише необхідні для них сервіси “за плату”.

Але при цьому, значна частина цих сервісів “за умовчанням” має отримуватись ними автоматично і безкоштовно за рахунок “когось”, як це відбувається, наприклад, у контексті безпеки та оборони країни.

Що цікаво: якщо б вони оплатили всі базові сервіси держави, то ці витрати на порядок перевищили б сплачені ними податки. От такий парадокс.

Так, їх витрати на всі сервіси від держави, включаючи захист, були б набагато більшими ніж всі їх податки, сплачені за весь період їх бізнес-діяльності.

Жодні ФПГ не змогли б зараз купити сервіс у вигляді ППО, авіації та армії у один мільйон мобілізованих осіб.

Тобто вся квазілібертаріанська модель про малу “ціну держави” передбачає, що основні базові сервіси держави мають формуватись за рахунок “дяді”, тобто простого українця, якому необхідно, у кращому випадку, захистити свою малометражну квартиру…

Чесно кажучи, мене іноді вражає алогічність мислення частини нашого суспільства.

Здається тут все очевидно: цю війну Україна веде на залишках “традиційної держави”.

Це мобілізаційний потенціал, армія, енергетика, транспорт, зокрема, залізниця, базова інфраструктура (газова, теплова, тощо). На залишках ВПК.

Всі реформи, які у нас проводились – були направлені на демонтаж класичної держави, на побудову “маленької держави в смартфоні): приватизація енергетики, корпоратизація з прицілом на приватизацію залізниці, Енергоатому, Укроборонпрому.

Хоча на прикладі Нафтогазу ми переконались, що “корпоратизація” в запропонованій моделі призвела не до зростання видобутку природного газу, а до зростання тарифів.

До речі, цю війну ми проходимо на власному видобутку газу саме тому, що не встигли приватизувати Укргазвидобування та “реструктуризувати” ГТС.

Приватний видобуток газу під час війни впав і не продавав би бізнес газ населенню за пільговою ціною навіть в нинішніх умовах.

Звичайно, що це не означає, що непотрібно стимулювати приватну ініціативу, але війна вносить свої корективи в ці процеси.

Ще більш алогічного у роздумах, що в Україні існує ніби якийсь “соціалізм”.

Ну, ці люди точно не вчили політекономію, тому що соціалізму в системі домінування олігархічних ФПГ та гібридній “приватизації” надр не може бути апріорі.

В цьому контексті, Путін жорстко помилився, тому що думав, що в Україні в результаті реформ повністю демонтували класичну державу та її мобілізаційні механізми.

“Маленьку державу у смартфоні” він захопив би дійсно досить швидко.

Звісно не за три дні, але те, що Україна опирається цій агресії, цій махині вже майже два роки – це заслуга народу, але і значна частка в цьому є і у залишкового потенціалу “класичної держави”.

Як казали мені деякі міністри: тільки старе залізо в енергетиці та залізниці витримало таке надпотужне навантаження під час цієї війни.

Ну і для тих, хто не знає, що таке ультралібералізм:

Філософ Франсіско Вергара у своїй роботі «Філософські основи лібералізму» проводить різницю між до-лібералами, класичними лібералами та ультра-лібералами.

У своєму проекті суспільства ультра-ліберали надають надзвичайно широке поле свободі особистості та компаній та обмежену роль колективним діям та регулюванню.

Ультраліберали схильні заперечувати майже будь-яку роль державної влади, не тільки в самій економіці, а й у освіті, охороні здоров’я і навіть у колективній інфраструктурі.

Звісно, що все це не може бути реалізовано під час війни, адже будь-яка війна – це, перш за все, колективна дія, а не індивідуальна.

Добавить комментарий