Борьба с памятниками – для идиотов

0
415
Не зачепив би так черговий факт пушкінопаду, якби його натхненником не був «колега» бідного російського літератора. Виявляється, напередодні до Житомира приїхав відомий харківський поет Сергій Жадан, сфотографувався з Пушкіним та підписав: «Це Житомир, якщо що», чим дотепно натякнув, що після його подібного селфі та подібних дотепних слів у Харкові Пушкіну вже капець. Житомирський мер С. Сухомлин натяк зрозумів, і вночі Пушкіна не стало.
Після того як Мінкульт (Ткаченко, Цибульська) та свідомі громадяни (Дроздов, Фаріон, Ніцою, ін.) мені дещо роз’яснили, я вже перестав виступати проти пушкінопаду. Дійсно, культура тільки та має право на існування, яка правильна. Вона має бути «колещатками і гвинтиками», що крутяться туди, куди треба (цьому ще Ленін вчив)… А творчість Пушкіна не «колещатка та гвинтики» і може породжувати в головах думкозлочини… Хіба тут посперечаєшся?.. Але в випадку, коли поет завалив поета захотілося щось сказати.
Почав гуглити, щоб документально послатися на відому мені тезу Пушкіна про історичну первинність української культури відносно російської; знайти цитати, де він благоговіє перед Україною. На крайній випадок, підібрати «доказ», зрозумілий Жадану, що Пушкін не міг бути спільником Путіна. Але частіше за все вискакувало: «На плечах Пушкіна в Україну вдерся «Руський мір», «Путін прийшов слідом за Пушкіним». І правильно! Європейці ж давно витруїли зі свого культурного коду Гете, Шиллера, Баха (одне прізвище підбурює на бомбардування!) Тому що за ними прийшов Гітлер. М-да… Чи я щось перенагуглився?
Побачивши, що в мене ніяких, зрозумілих Жадану, контраргументів немає, захотілося розібратися хоча б у логіці його вчинків. Згадались африканські мудреці, які стверджують, якщо з’їсти серце ворога, то його сила перейде до тебе. Так як канібалізм в Україні категорично заборонений, може, підбурюючи до знищення пам’ятників, харківський поет не лише прославляє себе як герой-патріот (не всім же встановлювати український прапор в Херсоні), а й підживлюється талантом ворога?.. Бр-р. Варто зіткнутися з мракобіссям, і в голову лізе всяка чортівня.
Якось читав статтю слідчого, який дивувався, що різні дебіли, які валили гойдалки на різних дитячих майданчиках, виправдовувалися однаково: «А чого вони там стояли!» Чому згадав? А також натякаю, ЯКЩО ЩО… До речі, стояв пам’ятник із 1899 р., був споруджений на честь 100-річчя від дня народження поета на пожертвування житомирян. І був першим пам’ятником в історії міста… Городяни, які його встановили, звичайно, не подадуть до суду на підбурювача та виконавця акту вандалізму… З тієї ж причини, що і Пушкін не міг бути спільником Путіна.
***
Погортав «Полтаву». Знайшов, що шукав.
Без милой вольности и славы
Склоняли долго мы главы
Под покровительством Варшавы,
Под самовластием Москвы.
Но независимой державой
Украйне быть уже пора:
И знамя вольности кровавой
Я подымаю на Петра.
Жадан (раптом знає) скаже, що то сказав Мазепа. З ним сперечатись не буду. Буду тільки радіти, що не помилився – Пушкін першим ввів в літературу словосполучення «незалежна Україна». Дискутувати з Ж. не буду тому, що з дитинства пам’ятаю рядки Поета, що захистив себе від жаданів на віки, і не раз допомагав мені посміхнутися, замість того, щоб заплакати.
Хвалу и клевету приемли равнодушно,
И не оспаривай глупца.

За добу мій вчорашній текст «проти пушкінопада» набрав 346 лайків. Для мене це багато. Я радий і вдячний друзям та читачам за підтримку. Під постом 5-денної давності на офіційній сторінці поета Жадана у ФБ із натяком «Це Житомир, якщо що» (після якого житомирський Пушкін продовжив пушкінопад) лайків – 10 тис. Думаю, радий і Сергій Жадан. Я прокрутив штук 30 його останніх постів – більш вагомого результату не побачив. Можливо, це взагалі рекорд офіційної сторінки. Хай мене звинуватять в заздрощах, але – якось сумно від такого рекорду.
Як колишній педагог, знаю, що немає дурнішого дійства, ніж кричати на всю аудиторію в цілому. Тому ніяк не звертаюся до 10 тис. Просто з сумом констатую, що у цьому світі, якщо щось і змінюється, то лише в деталях. Дві тисячі років тому зацікавлені особи кричали: «Розіпни його!», сьогодні натовп, просто так, слідуючи за поводирем, лайкає: «Вали його!».
Поводир, у свою чергу, слідує в руслі вказівок Мінкульту, який призначив Пушкіна злочинцем, що привів в Україну Путіна і «Руській мір». Хоча цей Мінкульт сам слідує у фарвартері ідей частини соціуму зі своїми вождями (Фаріон, Дроздов, Ніцою), зупинюся на ньому. Як-не-як, державний орган.
Я б, звісно, нагадав цьому органу та його очільникам (Ткаченко, Цибульська) що обвинувачений ними громадянин Пушкін є частиною світової культури, і влаштовувати над ним слідчі дії за законами, які у компетенції СБУ, – це якось… Якби так поводилися культурні начальники в інших країнах (до речі, вони є в небагатьох), то там залишилися б одні жадани. Тільки ця установа давно перетворилася на Міністерство Правди, і їй щось пояснювати – собі дорожче. До речі, в Білорусі пам’яників Орвеллу не було, проте роман «1984» вже заборонили. РФ, якщо не встигне розвалитися, – також наслідує приклад. Не виключаю, що і в Україні Орвеллу може непоздоровитись. Привести він нікого не приведе, але надто вже часто його стали цитувати всякі розумники…
Під згаданим постом Жадана величезна кількість коментарів. Цитую перші, що попалися на очі:
«Приїздіть до Дніпра, різницю не відчуєте!»
«Якщо батл між Жаданом та Пушкіним, переможець – Жадан має бути».
«Раніше захоплювалася Вашими творами. Зараз – Вашою громадською позицією. Хай Вас Бог береже!»
Напевно, той рідкісний випадок, коли пушкінське «народ бєзмолствуєт» викликало б в мене не почуття безвиході, а надію.
У мене, завдяки Пушкіну, є що сказати навіть цим коментаторам. Які досі, як у СРСР, оцінюють поетів та літературу з погляду «ідейного змісту»; для кого «громадянська позиція» – це інфантилізм і прямування в якомусь, кимось (інколи пройдисвітом, інколи – самовдоволеним ідіотом) прокладеному руслі. Так ось. (Вибачаюсь перед друзями за повторенння.) Пушкін 193 роки тому першим увів в літературу словосполучення «незалежна держава Україна». Так і написав: «…независимой державой Украйне быть уже пора».
***
Шкода, що не читав С. Жадана. Можливо, у нього цікава поезія. Але, знаючи тепер його як підбурювача до вандалізму, навряд чи примушу себе взяти до рук його книгу. Бувають в світі злиї жарти… Внаслідок якихось зигзагів долі цей хлопець раптом стане класиком і йому спорудять пам’ятник. А цей пам’ятник комусь не сподобається… Буду живий, буду проти зносу. Тому що вихований на найкращих творах світової літератури, зокрема – Пушкіна.

Валентин Коржов


Забороняти Пушкіна на якихось надуманих політичних підставах, обгрунтовуючи це творами 200 річної давнини – це тотальний, абсолютний, суцільний абсурд, шизофренія і дикунство. Це гірше за радянську цензуру, як би не намагались це обгрунтувати.
Україна – це махровий совок, тільки без надр і суспільних благ.

 Сказка о рыбаке и рыбке. У лукоморья дуб зеленый. Выпьем добрая подружка. Я памятник себе воздвиг нерукотворный.
Вот что у меня осталось в памяти со школьных времен. Но находятся те, что доколупываются и находят грязь под ногтями великого поэта. Шевченко поколупайте – там пророссийского больше чем у Пушкина.
Когда мне было и 6 и 16, никто никогда не задумывался над глубокими “символами” и уже сейчас в зрелом возрасте могу констатировать что поэзия Пушкина не сыграла никакой роли в моих геополитических взглядах.
Большинство людей вообще ничего не помнит со школьной программы, не говоря уже о том, чтобы быть както “травмированными”его поэзией. Все эта пушкофобия – чушь высосанная из пальца.
Насчет мистечкового нацизма и хуторянства – “поэт чужой нации”, я написал целую статью. Нет никакой “реестровой украинской нации” – это все выдумки. Вы никогда не скажете, где заканчивается русский, румын, поляк, еврей, циган, венгр или беларус и где начинается украинец. Нас как граждан объединяет не генетика, а совсем другие ценности…
Борьба с памятниками – для идиотов, я пишу и буду об этом писать. Есть десятки колоний, в которых сотни памятников колониальной эпохи, от зданий до фигур. И умные люди не спешат избавляться от этого “колониального наследия”
Хотите бороться с символами – избавьтесь от АЭС или нефтепровода Дружба – вот самые мощные символы колониального наследия, доставшиеся нам в наследство и напоминающие гражданам об ужасах империи.
Не вам решать что нам видеть и читать, а что нет. Пока у нас диктатура нетолерантного меньшинства, которое диктует большинству как ему думать, что читать, кого почитать, так этому две причины – аморфное большинство и тоталитарное отсталое и архаичное, автократичное государство. Будь мы демократией, которой так гордимся, у народа спросили бы кого он хочет читать, какие памятники ставить, а какие сносить. Переименовывать ли улицы и города. Но нет – есть кто-то, кто всегда лучше знает ЧТО ЛУЧШЕ ДЛЯ ДРУГИХ. Дай вам чуть больше свободы – вы бы спалили всех несогласных на кострах. Этому мешают лишь развалины нашей судебной, правоохранительной систем и конституции, которой вы при каждом удобном случае умудряетесь подтереться.
Я неодноразово писав про те, що сучасний геноцид не йде ні в яке порівняння з “імперським”. Мінус 15 мільйонів укранців тільки за часи незалежності! Оце справжній геноцид під україномовне верещання про свободу та незалежність!
При тому що в імперії чисельність населення України стрімко зростала, разом в доступом до землі, культури та суспільних благ!
Але ваша зашореність та подвійні стандарті на дають вам це зрозуміти.
Сьогодні не тільки знищують українців фізично, витискають за кордон, перемагають бідністю, але й принижують гідність, позбавляя ОСНОВ життя! І все це – під балачки про мову, віру і в жовто-блакитних кольорах, які так дорогі серцю “псевдопатріотів”.
Я майже 20 років веду неабияку боротьбу проти екологічних злочинів, я відкривав десятки кримінальних справ, приймав участь у судових правах, громадських акціях, фізично і юридично притягав до відповідальності злочинців та чиновників. Я написав десятки статей, провів десятки журналістських розлідуваннь, примав участь в політичній діяльності, боровся з порушенням земельного законодавства. Я своїми діями підтверджував боровся за ДЕРЖАВНІСТЬ, за дотримання законів та Конституції України.
А ви приходите сюди, називаєте малоросом без гідності, щоб повчити патріотизму. Від кого я маю це вислуховувати? Яке взагалі моральне право у вас давати мені поради і порівнювати ваш диванний “патріотизм” з моїм, доведений у справах?

Прекрасная глубокая дискуссия о “мовосраче” и “пушкинопаде”. До момента, пока гость начал рассуждать о капитализме. Беда начинается тогда, когда умный человек выходит за пределы своей компетенции, считая, что если он компетентен во многом, то он компетентен во всем.

Он свёл капитализм к конкуренции (хотя конкуренция имеет место при социализме, в том числе советском, “соцсоревнования”, у капитализма же наоборот с конкуренцией очень мало общего – стремиться к подавлению конкуренции и созданию монополий). Нежелание работать он свел к каким-то особенностям психологии, хотя это протест против эксплуатации (надо хоть немного поинтересоваться причинами роста неравенства). “Я люблю Маргарет Тетчер” – за что?” В чем суть ее экономической политики, он не ответит. И почему простые люди проклинали ее на похоронах – тоже.

Есть отдельная сфера истории – “История экономики“. И люди, посвятившие этой сфере всю свою жизнь, с трудами которых имело бы смысл бы ознакомиться, прежде чем говорить на эту тему: такие как Эрик Райнерт, Лиетар Бернар, Роберт Скидельски и другие. А до этого лучше не выдавать глупостей, еще больше вводя в заблуждение.

Да, на западе ведут глубокие дискуссии на эти темы, но ваш гость, к сожалению с ними не знаком – он судит о книге “по названию”


Газ дорожает, нет тепла в избушке,
Пиздец кругом, инфляция, бардак,
А виноват во всех проблемах Пушкин,
Нашёлся наконец-то главный враг!

А я простой поэт, отнюдь не витязь,
Бумага и перо— моя броня!
Вы от меня, прошу вас, отъебитесь,
Прошу вас, отъебитесь от меня.

Уж я писал, но что ж, скажу повторно,
Со мной вам всё равно не совладать,
Я памятник воздвиг нерукотворный,
На ваши войны с камнем мне насрать.

Эх, няня, жаль не видишь ты, старушка,
Как наломал я через годы дров,
Как отвечает сквозь эпоху Пушкин
За глупых современных дураков.

Снесли мой бюст, как нынче пишет пресса,
Стихам моим вам не убавить срок.
Скорей поставьте памятник Дантесу
И возложите из говна венок.

А я налью себе лафиту в кружку,
С улыбкой наблюдая шапито,
Я и без бюста тот же самый Пушкин,
А вы никто. Обычное никто.
(с)

На фото – Памятник Пушкину в Риме. В парке виллы Сципиона Боргезе. В самом центре города.

Добавить комментарий