Думки теренами полтавщини: про оренду землі, зникнення річок та хибність сучасного фермерства

0
371

Здача землі в оренду, на мій погляд, не відповідає цілепризначенню «ОСОБИСТЕ селянське господарство». Не хочеш обробляти землю самостійно, не можеш — передай тому, хто хоче і може. Оренда, якщо і має право існувати, то з величезними обмеженнями.

Згідно Конституції, земля є «основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави». Між тим, я бачу безліч прикладів того, що держава самоусунулась від ОХОРОНИ ОСНОВНОГО БАГАТСТВА — немає контролю за використанням, за охороною, за відновленням І як апофеоз абсурду — в решті решт вона вирішила її ПРОДАТИ.

Ефективні приватні власники виявляться не дуже ефективними без державних дотацій, безкоштовних природних ресурсів та безкарного забруднення навколишнього середовища.

Малі річки полтавщини

Це все, що залишилось від річки Сулиця (приток Сули) Лубенського району. Це наслідки безконтрольності, недолугої земельної політики і жадібності агровиробників — як агрохолдингів, так і дрібних фермерів.

Сільське господарство — це діяльність зі спадною віддачею. Тобто, збільшення витрат на одиницю площі не збільшує прибутки. Сільське господарство вже досягло свого максимуму і не варто очікувати значного зростання продуктивності.
Щоб збільшити прибуток, треба розширювати площу насаджень.
Коли більшість землі у закріпачених землевласників через їх недолугість та байдужість вже захоплено в користування великих агрохолдингів (подекуди на десятки років!), розірвати договір та запропонувати кращі умови (відповідно до принципів вільного ринку) неможливо, тож розширюватися можна лише за рахунок природних територій, луків та водоохоронних зон. Це робиться зазвичай безкарно і безконтрольно, особливо в малозаселених територіях. За таку діяльність майже ніколи не наступає покарання, тому це набрало масовий характер в сільських районах всієї України.

Ще один жадібний фермерок, що засіяв схили (що заборонено Законом «Про охорону земель») і майже заліз на дорогу. Засіяв би в дорогу, аби декілька зайвих соняхів отримати. Копієчка до копієчки! Жлобйо, яке що готове висмоктати останнє з суспільної власності

Порушення залишків дикої природи, посуха та екстремальні кліматичні умови призводять до того, що площа водозбору зменшується і малі річки, які живлять великі, поступово зникають. Прискорюється зневодження і насувається опустелювання…

Держава відсутня як у сфері захисту природного середовища, так і в сфері навчання, розвитку та підтримки сільських територій, яка в цивілізованих країнах, таких я Польща, виражається в сприянні розвитку кооперації, навчанні та перекваліфікації сільського населення, відкриття доступу до ринків збуту без посередників  та підтримки виробництва продуктів з високою доданою вартістю. За рахунок такого підходу можливо збільшення доходів та зменшення територій, зайнятих під сільськогосподарську діяльність, зростання зайнятості та розвитку сільських громад.

Луки зникають теж

Рілля як рак з’їдає природні території. Згідно google maps ще в минулому році ці луки біля села Висачки (Лубенського району) були в природному стані. Сьогодні вже роздані по 2 Га і засаджені соняшником. Ця неймовірна місцевість, яка формує декілька важливих для Полтавщини річок, повинна бути природним парком. Але недолуге місцеве самоврядування роздає землі жадібним фермеркам, для яких немає нічого святого, окрім прибутку.
Села Висачки напівпорожнє. Лише там, де люди постають проти розорювання (тому що треба косити та випасати худобу) луків — вдається їх зберегти. Отже шкурний інтерес в країні бореться проти шкурного інтересу. Держава на захисті СУСПІЛЬНОГО інтереса майже відсутня…

Тварин немає теж

Одні мисливські бази і залишились

Добавить комментарий