Про лібералізм, як хвору фантазію, що нежиттєздатна в реальному світі, або як нас врядувала «спадщина совка», яку не встигли роздербанити — пише Олексій Кущ
Держава в смартфоні не здатна захистити себе
Дуже важлива дискусія. Вона стосується ультралібертаріанського дискурсу, який дуже популярний в нашій країні, представником якого є, наприклад, пан Поперешнюк, власник Нової пошти.
Суть позиції вказаних бізнесових еліт приблизно наступна. Держава — це зло, ракова пухлина. Її треба максимально мінімізувати. Податки — це зло, вони гальмують підприємницьку активність. Їх треба максимально скоротити. Держава має бути сервісною установою — платити їй треба лише за ті сервіси, які вам потрібні.
Але війна в Україні повністю демонтувала цю модель та продемонструвала на практиці, м’яко кажучи, недосконалість її побудови.
Прихильники ідей ультралібертаріанства базують свою ідею на певному абстрактному світі, який неможливий у реальних умовах.
Вони не хочуть платити податки, але хочуть контролювати значні активи, а від держави отримувати лише необхідні для них сервіси «за плату».
Але при цьому, значна частина цих сервісів «за умовчанням» має отримуватись ними автоматично і безкоштовно за рахунок «когось», як це відбувається, наприклад, у контексті безпеки та оборони країни.
Що цікаво: якщо б вони оплатили всі базові сервіси держави, то ці витрати на порядок перевищили б сплачені ними податки. От такий парадокс.
Так, їх витрати на всі сервіси від держави, включаючи захист, були б набагато більшими ніж всі їх податки, сплачені за весь період їх бізнес-діяльності.
Жодні ФПГ не змогли б зараз купити сервіс у вигляді ППО, авіації та армії у один мільйон мобілізованих осіб.
Тобто вся квазілібертаріанська модель про малу «ціну держави» передбачає, що основні базові сервіси держави мають формуватись за рахунок «дяді», тобто простого українця, якому необхідно, у кращому випадку, захистити свою малометражну квартиру…
Чесно кажучи, мене іноді вражає алогічність мислення частини нашого суспільства.
Здається тут все очевидно: цю війну Україна веде на залишках «традиційної держави».
Це мобілізаційний потенціал, армія, енергетика, транспорт, зокрема, залізниця, базова інфраструктура (газова, теплова, тощо). На залишках ВПК.
Всі реформи, які у нас проводились — були направлені на демонтаж класичної держави, на побудову «маленької держави в смартфоні): приватизація енергетики, корпоратизація з прицілом на приватизацію залізниці, Енергоатому, Укроборонпрому.
Хоча на прикладі Нафтогазу ми переконались, що «корпоратизація» в запропонованій моделі призвела не до зростання видобутку природного газу, а до зростання тарифів.
До речі, цю війну ми проходимо на власному видобутку газу саме тому, що не встигли приватизувати Укргазвидобування та «реструктуризувати» ГТС.
Приватний видобуток газу під час війни впав і не продавав би бізнес газ населенню за пільговою ціною навіть в нинішніх умовах.
Звичайно, що це не означає, що непотрібно стимулювати приватну ініціативу, але війна вносить свої корективи в ці процеси.
Ще більш алогічного у роздумах, що в Україні існує ніби якийсь «соціалізм».
Ну, ці люди точно не вчили політекономію, тому що соціалізму в системі домінування олігархічних ФПГ та гібридній «приватизації» надр не може бути апріорі.
В цьому контексті, Путін жорстко помилився, тому що думав, що в Україні в результаті реформ повністю демонтували класичну державу та її мобілізаційні механізми.
«Маленьку державу у смартфоні» він захопив би дійсно досить швидко.
Звісно не за три дні, але те, що Україна опирається цій агресії, цій махині вже майже два роки — це заслуга народу, але і значна частка в цьому є і у залишкового потенціалу «класичної держави».
Як казали мені деякі міністри: тільки старе залізо в енергетиці та залізниці витримало таке надпотужне навантаження під час цієї війни.
Ну і для тих, хто не знає, що таке ультралібералізм:
Філософ Франсіско Вергара у своїй роботі «Філософські основи лібералізму» проводить різницю між до-лібералами, класичними лібералами та ультра-лібералами.
У своєму проекті суспільства ультра-ліберали надають надзвичайно широке поле свободі особистості та компаній та обмежену роль колективним діям та регулюванню.
Ультраліберали схильні заперечувати майже будь-яку роль державної влади, не тільки в самій економіці, а й у освіті, охороні здоров’я і навіть у колективній інфраструктурі.
Звісно, що все це не може бути реалізовано під час війни, адже будь-яка війна — це, перш за все, колективна дія, а не індивідуальна.
