Сьогодні почув від одного колеги, який живе в об’єднаній територіальній громаді, що на них пролився грошовий дощ — мільйони гривень, суми небачені селом до цього часу.
І вони почали їх швидко втрачати — ремонтують дороги, роблять благоустрій. Чистка річки — 16 мільйонів. Будівництво нового клубу — 32 мільйони. І таке інше.
Люди забули одну важливу річ — що це гроші, які вони НЕ ЗАРОБИЛИ. Це тимчасові субвенції з держбюджету на підтримку новостворених громад, які раптом закінчаться…
Замість того, щоб робити реформи, створювати інфраструктуру та нові бізнес-можливості для сталого розвитку населеного пункту (а не проїдання бюджету), сільські ефективні менеджери вирішили витратити все на сучасні «скляні буси»… Їм ніхто не пояснив що на справді є ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ…
По-перше, треба визначити умови, в яких проходить децентралізація та причини, які до неї призвели. Всю спадщину, яка була побудована тяжкою працею майже бесправного у СРСР селянина, знищено та розкрадено. Землю поділено між декількома фермерами або агрокорпораціями. Поділено де-факто, бо де-юре вона поки що належить селянину, але він не в змозі нею користуватись, бо навички кооперації втрачені, а сам селянин позбавлений засобів виробництва — техніки та інфраструктури для зберігання та переробки сільгоспродукції.
Тому можливість (та доцільність) обробляти землю з подальшим продажем є тільки у власників великих ділянок — тобто орендарів, які фактично і отримають всю ренту від використання землі. Сам же пересічний селянин вимушений задовольнятися подачкою — копійками орендної плати, яку отримає (а інколи і ні) від орендаря… Але ж саме орендар, отримуючи левову частку прибутку від землі, та експлуатуючи інфраструктуру громади (наприклад, розбиваючи дороги важкою технікою) не несе жодної соціальної відповідальності і майже не платить ніяких податків. Не відновлює дороги, не будує садочків, не дбає про екологію, не опікується амбулаторію, не підтримує соціально незахищених односельців — тобто все те, чим займалась держава навіть у радянські роки… Натомість, із року в рік земельний феодал купує нові автівки, будує палаци себе та своїм дітям та подорожує за кордон. Може інколи на свята виділити кошти на невеличкі подарунки та десь відсипе клаптик дороги. I люди будуть казати, про те що ця людина щось робить для села. Бо інші не роблять нічого. Але чи це нормальна ситуація?
НІ, ЦЕ НЕ НОРМАЛЬНО. Бо це і є справжня експлуатація майна громади та незахищених селян тими, хто мав нагоду урвати для себе частину спільної власності (а не заробити!) під час хаосу 90-х років!
І сьогодні, після 20 років пограбування, держава вже не в змозі дбати про своїх громадян – утримувати школи, амбулаторії, дитячі садки, фінансувати медицину, спорт, культуру, не кажучи вже про будь який розвиток як локальної економіки, так і на глобальному рівні. Тому важливо зрозуміти, що все, що нам подається зараз як реформи, має на меті лише єдине – СКОРОЧЕННЯ ВИТРАТ. Саме це було метою медичної реформи, яка фактично знищила первинні заклади медичної допомоги в Дніпропетровській області.
Тобто, держава вже не може будувати та утримувати інфраструктуру та виконувати соціальні зобов’язання, а місцеві «господарі» не хочуть і не будуть. За 20 років вони це добре довели. Вони планують і далі користуватися спільною власністю безкоштовно, покладаючи обов’язки по її відновленню на місцеву владу та бюджет.
Отже, мета децентралізації – не «більше грошей» в місцеві бюджети. Мета – перекладання витрат на місцеві громади.
Після децентралізації і медицина, і освіта, і всі інші соціальні сфери будуть перекладені на місцевий бюджет. Хочете кращу лікарню? Шукайте гроші. Потрібна нова школа? Шукайте гроші.
Після проведення реформи фінансування медичних закладів здійснюватиметься на підставі контракту. Управлінські рішення щодо функціонування шкільних закладів освіти на території громади прийматимуть самі громади. Оскільки децентралізація освіти – «це передача повноважень і відповідальності за управління освітою та фінансування освіти демократично обраним органам місцевого самоврядування і школам» — ось так красиво це звучить з уст ініціаторів «реформ».
Так само професійні якості співробітників будуть залежати від зарплатні, яку їм буде платить орган місцевого самоврядування. Ну хто поїде в село працювати лікарем на 2000 гривень? А от на 5000-8000 можна знайти…
Згідно телевізійних репортажів з усієї країни, керівники новостворених громад впевнено дивляться у майбутнє, говорячи про «субвенції», дотації що виділяє центральна влада для підтримки об’єднаних громад. «Великі гроші», які ці села ніколи не бачили… Але ж, як і наші зарплати і пенсії з 400 доларів перетворилися на 80-100, так і субвенції з сотень тисяч доларів перетворяться на десятки, а згодом і зовсім зникнуть… Коли це станеться, головне питання — З чим залишиться громада?
Брак фахівців, які розуміють шляхи розвитку призводить до втрати часу та «проїдання» субвенцій
Згідно інтерв’ю, в чому переваги об’єднання та пріоритети мешканців? Що має покращитись? Більшість респондентів говорили про дороги, освітлення, благоустрій – традиційні для села питання. Людей не можна звинувачувати в бажанні жити в комфортному середовищі. Але ефективне використання коштів – це питання, яке повинні ставити менеджери, які визвалися керувати спільним ресурсом (яким є бюджет) та спільною власністю. А бізнес-досвід та рівень свідомості більшості з них залишає бажати кращого…
Керівники (голови, старости, посадовці) новостворених громад говорять про ті ж самі пріоритетні завдання – зробити дорогу, впорядкувати кладовище і таке інше… Вони говорять про те, що хочуть почути люди, не дивлячись ані на крок вперед: коли гроші скінчаться (а це станеться обов’язково) – З ЧИМ ЗАЛИШИТЬСЯ ГРОМАДА? Як вона планує заробляти? Не дотації, не субвенції, не сподівання на те, що центральна влада буде опікуватися місцевими проблемами, а саме це питання повинне ставитись перш за все…
Дорога за пару років занепаде, освітлення згорить, огорожу на кладовищі розкрадуть. І люди залишаться без дороги та освітлення, але вже й без дотацій і субвенцій.
Підвищення самодостатності територіальної громади завдяки ефективності використання локальних ресурсів для виконання завдань та функцій місцевого самоврядування
Самодостатність територіальних громад можна визначити такими показниками:
1) позитивний приріст населення;
2) відсутність відтоку працездатних громадян;
3) стійка тенденція до збільшення кількості та потужності суб’єктів підприємництва;
4) наявність системи забезпечення нових членів громади житлом за доступними цінами;
5) створення сприятливих умов для залучення інвестиційних ресурсів;
6) сформована модель здобуття мешканцями громади відповідного рівня освіти та перекваліфікації.
Ще необхідно звернути особливу увагу на принцип правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності, що є базовим при формування самодостатньої територіальної громади. Найочевидніший принцип самодостатності — постійний розвиток.
Не годуйте людей рибою – дайте їм вудку! Навіть не створення робочих місць має стати пріоритетом, а створення бізнес-можливостей! Як це зробити?
Перш за все, керівництво громади повинно провести інвентаризацію наявних ресурсів – того, що не використовується, або використовується неефективно, що потенційно може приносити дохід. Головне фінансування має бути спрямоване на створення або відновлення необхідної для економічного розвитку села інфраструктури – можливо це овоче- або зерносховище, можливо торговельний майданчик, склади, оптовий ринок для виробників сільгосппродукції. Можливо — іригаційна система або якісний інтернет для приваблення IT-шників та творення в селі IT-спільноти з виділенням землі для компактного проживання.
Також обов’язково потрібно робити те, чим у нас давно ніхто не займається – почати ЗБИРАТИ РЕАЛЬНУ ІНФОРМАЦІЮ ПРО СТАН СПРАВ:
- Які види діяльності традиційні, характерні для місцевості
- Які природні умови існують для розвитку нових напрямків, наприклад, садівництво, скотарство, вирощування ягід, туристичний бізнес або зелений туризм.
- Можливо існують умови для створення невеликих виробничих підприємств, які не будуть виснажувати місцеві природні ресурси.
Треба залучити аналітиків для розробки стратегії економічного розвитку населеного пункту або навіть регіону. Шукати керівників, які могли б очолити нові напрямки, з числа місцевого населення. Впроваджувати навчальні програми, які будуть готувати необхідні кадри, відновлювати кооперацію, та допомагати освоювати людям нові види діяльності…
Якщо буде прозорість і рівні можливості для всіх – в регіон потягнуться інвестори, яких треба заохочувати програмами сприяння розвитку, пільговим оподаткуванням на певний час та виділенням землі для нових підприємств (комунальних та приватних), які будуть створювати податкову базу, додану вартість, нести соціальну відповідальність та користь громаді.
Робочі місця в такій ситуації з’являться самі собою!
Коли ми розуміємо, що дійсно потрібно для справжнього РОЗВИТКУ сільської місцевості, ми зможемо оцінити, яку роль в цьому відіграє «вільний ринок землі», який подається новою владою як «панацея».
Продаж землі позбавить місцеві громади шансу на розвиток
Вже сьогодні у світі в рази більше грошей, ніж товарів, які можна на них придбати. Всі ці кошти створені ссудним відсотком, банківським грошово-кредитним мультиплікатором, фінансовими спекуляціями. Вони нічим не забезпечені та зберігаються на офшорних рахунках. Українські землі — це ласий шматок для іноземних спекулянтів. Невже ви вважаєте, що купивши дешеву землю в часи економічної кризи, «іноземний інвестор» погодиться її продати обратно, коли громаді знадобиться земля для будівництва житла, водогонів, енергетичних мереж та виробничих підприємств. Або створенню природних парків та відновлення екосистем? «Так, звісно, забирайте — за ту ж саму ціну». Або «та ні, нехай вона побуде, я нікуди не поспішаю».
На яке зростання ми розраховуємо, якщо наші населені пункти не матимуть територій для розвитку та можливості покращувати життя своїх мешканців?
Де брати землю для своїх інфраструктурних проектів? Вже сьогодні в ситуації коли землі здебільше роздані, населені пункти не можуть знайти майданчика для сміттєсортувальної ліній, щоб вирішити проблему зі сміттям. І якщо купити землю обратно у власних громадян ще є можливість, то з «іноземним інвестором» такий варіант не пройде. З досвіду Польщі відомо, що зробив з ринком нерухомості іноземний капітал — Польща змушена була закрити ринок землі для іноземців, щоб не перетворитися у німецьку колонію…
Інвестиційна привабливість сільських і селищних територій — це не тільки модель кількісних та якісних показників, що характеризують її фінансово-економічний стан, рівень управлінського, кадрового, інфраструктурного, правового забезпечення, а й система формування сучасних комунікаційних впливів як основного інструменту створення, збереження, підтримки та перетворення соціальних реальностей, коли кожний член сільської територіальної громади стає частиною загального процесу обміну інформацією, спрямованого на залучення інвестицій.
Ми маємо усвідомити, що децентралізація – це не про те, як краще витрачати гроші. Це про те, як їх ефективніше заробляти та використовувати заради суспільного блага. Децентралізація – це не “більше грошей на дороги та освітлення із центру”. Це коли ви самі собою. Що заробите, то й будете мати. Хто не зрозуміє це – зникне з мапи України вже в найближчі 5-10 років.
Вячеслав Горобець
