ObserwatorFinansowy.pl: Жахливі велетні-монополії — від Google до Facebook — чи справді є чого боятися?
Дж. Б. Бейкер: Зловживання ринковою силою (market power) з боку монополій є реальною проблемою. Утім, замість компаній із галузі новітніх технологій пропоную поглянути на пивоварну галузь, де дослідження виявляють ту саму проблему. Не знаю, як у Європі, але в США є два великі пивоварні концерни і сотні дрібних — і тільки ці два концерни відповідають за дві третини продажів у країні. Вони використовують своє становище і підвищують ціни. На конкурентному ринку споживачі платили б менше. Але це ще не все. Конкурентний ринок виробляв би більше пива і залучав більше споживачів, які наразі не можуть собі його дозволити. Ринок стає менш ефективним.
— Чому ж сотні дрібніших фірм не можуть витіснити гігантів із ринку за допомогою цінової конкуренції?
Найбільші броварні витрачають гроші на утримання своєї ринкової сили, а не на вдосконалення продукту.
— Що це означає?
Вони можуть лобіювати в уряді закони, вигідні для себе, які не дозволяють конкурентам знижувати ціни. Вони можуть використовувати свою переговорну силу з постачальниками сировини, схиляючи їх до підписання ексклюзивних договорів або змушуючи дрібніших виробників платити вищі ціни.
Способів чимало. Суттєво на економіку така ситуація в одній галузі не впливає. Але коли подібних ситуацій стає більше, це спричиняє падіння продуктивності і, зрештою, уповільнення зростання ВВП.
Нині ми можемо стверджувати, що принаймні в США зловживання ринковою силою завдає таких само відчутних втрат, як і неякісна макроекономічна політика.
— А чи не може виявитися так, що великі концерни, які зловживають своїм становищем, просто пропонують найякісніший продукт?
Ні. Коли за клієнта змагаються кілька фірм, їхня ринкова сила є невеликою або відсутня взагалі. Вони змушені задовольняти потреби клієнта і не можуть нічого йому нав’язувати. Ціни падають, якість зростає. Якщо ж ринок обслуговує одна фірма або кілька фірм, що діють як одна, ціни ростуть, а якість знижується.
Я вже говорив, що в підсумку падає ВВП. Але не лише він. Погіршується й інноваційна активність економіки, бо зникають стимули для створення нових продуктів. Наступний негативний ефект — посилення нерівності. Власники фірм, як правило, заможніші за своїх клієнтів. Якщо вони можуть диктувати вищі ціни, накопичення капіталу в руках найбагатших прискорюється.
— Що є джерелом ринкової сили?
По-перше, уряд. Унаслідок лобіювання законодавство може надавати перевагу одній фірмі за рахунок інших. Зазвичай такі законодавчі кроки аргументуються необхідністю захисту від зовнішньої конкуренції або потребою «підтримки стандартів якості». По-друге, джерелом ринкової сили можуть бути природні умови певного ринку. На деяких ринках існує, наприклад, мережевий ефект, який утримує клієнтів біля вже наявних виробників за принципом: «Я купую тут, тому що тут купують інші; я користуюся послугою, тому що нею користуються інші». Приклад — Facebook. Можливо також, що для виходу на певний ринок потрібен настільки значний капітал, що лише небагато можуть собі це дозволити. Приклад — банківська справа. По-третє, трапляється, що компанії цілеспрямовано нарощують свою ринкову силу, недобросовісно борючись із конкурентами — як у випадку, що я описав у контексті ринку пива, — або створюючи картелі, які дозволяють встановлювати мінімальні ціни на ринку.
— Яка з причин найпоширеніша? Уряд? Природні ринкові процеси? Навмисні дії?
На це питання дуже важко відповісти. Усе залежить від галузі.
— Деякі економісти, особливо послідовні прихильники вільного ринку, стверджують, що теорія монополії та ринкової сили позбавлена підстав. Візьмімо картелі. Якщо кілька компаній домовляються про мінімальну ціну, для кожної з них виникає велика спокуса тихо порушити договір, перетягнувши більше клієнтів на свій бік. Отже, картелі недовговічні й не є небезпечними. Що ви на це скажете?
Скоріше, що скаже досвід? Так, деякі картелі розпадаються природним шляхом, але це не привід склавши руки чекати, поки це станеться. Дослідження показують, що картелі зазвичай руйнуються не через те, що хтось виходить із них, а радше внаслідок зовнішнього втручання. Середня тривалість картелю становить 8 років, а деякі існують 40 років.
— Те саме стосується монополій: якщо компанія диктує монопольну ціну, для інших виникає величезний стимул відкусити шматок від цього пирога. Якщо монополісту не вдається отримати підтримку уряду, він із часом втратить свій статус.
Відповідь дуже схожа. Деякі монополії розпадаються самостійно, але чимало — ні. Монополії можуть бути довгожителями. Kodak, Xerox, US Steel — ці компанії, хоча й давно втратили колишню могутність, колись займали монопольне становище і користувалися своєю ринковою силою протягом багатьох десятиліть. Лише потужні технологічні зміни вибили їх із цієї позиції. Однак варто пам’ятати: розмір компанії ще не робить її монополістом. Дослідження однозначно свідчать, що в багатьох галузях великі компанії нерідко діють недобросовісно. Настає момент, коли антимонопольне законодавство має вступити в дію — блокуючи небезпечні злиття та поглинання або руйнуючи картелі.
— Тут, однак, виникає питання: що насправді може бути небезпечним для конкуренції, а що лише здається таким. Коли Facebook кілька років тому придбав Instagram, він прагнув нейтралізувати конкурента. Але виявилося, що завдяки зростаючій популярності смартфонів Instagram став чудовою інвестицією, і нові власники не захотіли руйнувати його успіх заради Facebook. Якщо ринок дивує навіть самих капіталістів, то як ми можемо бути впевнені, що він не здивує чиновників?
Розгляньмо ситуацію з іншого боку. Цілком можливо, що якби Facebook не купив Instagram, той став би ще більш інноваційним і зростав би ще швидше. Можливо, американські антимонопольні відомства мали б переглянути цю угоду й обговорити питання її скасування.
— Сьогодні? Через сім років після укладення? Закон не має зворотної сили.
У США допускається ретроспективне втручання щодо поглинань та злиттів, якщо суд визнає, що вони мали негативні наслідки. Це трапляється нечасто, але трапляється. Іноді буває так, що угода, яка здавалася нешкідливою, лише з часом породжує значну ринкову силу. Можливість зворотних дій зумовлена історією американського законодавства. До 1970-х років не існувало обов’язку повідомляти відомства про заплановані злиття та поглинання. У такому середовищі можливе лише втручання постфактум.
— Але як довести, що угода вдарила по інтересах споживачів? Чи можна обрахувати їхні втрати?
Це вимагає розробки контрфактичних сценаріїв, що вкрай складно. Краще підійти до питання з боку конкуренції. Якщо певна угода обмежила конкуренцію, це означає, що вона зашкодила споживачам. Як я вже зазначав, дані свідчать: менша конкуренція призводить до вищих цін і нижчої якості. Можна також говорити про втрачені інновації. Можливо, повертаючись до вашого прикладу, Instagram і Facebook розробили б більше нових продуктів окремо, ніж під дахом одного власника.
— Економічна теорія — це одне, а практика — інше. Чи мали реально проведені антимонопольні втручання позитивні наслідки?
Я вважаю, що їхній сукупний ефект позитивний, навіть якщо не всі з них були успішними. Саме усвідомлення того, що за недобросовісні дії можна понести відповідальність, спонукає компанії уникати зловживань. Крім того, антимонопольне втручання мало чимало вражаючих успіхів. Візьмімо Standard Oil — цього велетня вдалося приборкати.
— На вимогу конкурентів, а не споживачів. Споживачі завдяки інноваціям Standard Oil отримали значно нижчі ціни.
Можливо, але Рокфеллер боровся з конкуренцією не лише якістю та цінами, а й іншими методами. Зокрема, він увійшов у залізничний бізнес і відрізав конкурентів, ускладнюючи їм доступ до нафтопереробних заводів, якими сам володів.
— Але хіба він не мав права робити зі своєю власністю, що хотів?
Абсолютизація приватної власності — вкрай хиткий аргумент у контексті конкурентних процесів. Розгляньмо новіший приклад. «Це наш продукт, і ми можемо робити з ним усе, що завгодно» — такою була лінія захисту Microsoft, коли десятиліття тому в США її звинувачували в монополістичній практиці в галузі операційних систем. Однак тоді судді Верховного суду США (у США, на відміну від Європи, антимонопольні справи розглядають суди, а не спеціалізовані відомства) одностайно вказали на межі приватної власності: той факт, що у вас є бейсбольна бита, не дає вам права бити нею інших. Справу врегулювали, і Microsoft зобов’язалася припинити певні практики.
— Чи відповідає нинішнє антимонопольне законодавство сучасним економічним знанням, чи потребує реформування?
Антимонопольне законодавство потребує послідовного й надійного застосування та посилення там, де це необхідно. На мою думку, воно стало надто ліберальним у 1980-х роках, коли представники чиказької школи вийшли на перший план в економіці та праві. Наприклад, суддя Річард Познер стверджував, що компанії слід звільнити від старих обмежувальних правил — і це, мовляв, підвищить їхню ефективність та інноваційність.
Такі, як він, запевняли, що дерегуляція не несе ризику зловживання ринковою владою. Однак сьогодні ми вже знаємо, що концентрація ринкової влади в умовах дерегуляції зростала швидше. Принаймні в США. У Європі ви нерідко реагуєте на зловживання раніше — це помітно, зокрема, у справах проти Google та Facebook.
Світ просунувся вперед, особливо у сфері нових технологій, і щоб антимонопольне законодавство залишалося ефективним, воно має адаптуватися до цих змін.
Джонатан Б. Бейкер — юрист і фахівець із питань антимонопольного права Національного юридичного коледжу у Вашингтоні, автор книги «Парадигма антимонопольного законодавства».
Автор: Себастьян Стодоляк