Чому українська мова не зупинить російського крокодила

0
284

Наразі в Україні часто можна почути, що це якби тут усі говорили українською, то це зупинило б агресію Росії. Це ще один примітивний штамп, що сидить у головах наших співвітчизників.

Причиною агресії є інтереси. СРСР вліз у Чехословаччину не тому, що там говорили російською. І в Афганістан він поліз не з тієї ж причини. Росія, а потім СРСР вторгалися до Фінляндії не тому, що там була спільна культура та співвітчизники. Взагалі важко знайти щось протилежне, ніж фінська та російська мови.

Той факт, що в США розмовляють англійською, ніяк не завадив втручатися Кремлю в президентські вибори в 2016 році. При цьому основний наголос росіяни робили не на російськомовне населення Брайтон-біч, а на англомовний канал Russia today, хакерські атаки, які використовувалися для створення потрібного інформаційного контексту та впливу на різні групи еліт щоб зробити їх лояльними Кремлю, використовуючи ті чи інші мотивації.

Арабська не завадила Росії влізти до Сирії, Єгипту та Лівії. Незнання арабської взагалі не заважало проводити бомбардування Алеппо.

Суахілі жодним чином не став на заваді в Мозамбіку та інших країнах Африки, куди ліз СРСР. Китайський ніяк не став на заваді того, щоб забрати у Китая Приморський край у 19 столітті за Тяньзіньським мирним договором, а потім ще відкусити ще Маньчжурію і захопити Порт-Артур.

Відсутність російської в Польщі не завадила тричі її ділити у 18 столітті, а потім ще двічі у 20 столітті.

Якби вся Україна говорила китайською, це нас не врятувало б, бо інтерес до України визначається її географічним становищем та ресурсами. Решта є приводом.

Крокодил їсть вас не тому що ви говорите крокодилячою мовою, він просто голодний і поїдає тих, хто не може чинити спротив – це його сутність. Вона притаманна всім крокодилам, незалежно від ваших бажань, сили сонячного вітру чи врожаю картоплі на полях Оклахомщини. І коли ви волаєте прокляття рідною мовою, поки він тягне  вас під воду, це нічого не змінює для крокодила. Для нього ваші крики є звичайною прелюдією до обіду, так само як для вас музика в ресторані – приємне тло для поглинання шницеля.

Байки про те, що українська мова якимось чином посилює українську державність, можна було придумати лише забувши національну історію. Причому не якусь далеку історію славетних козацьких часів, а нашу сучасну історію. За 25 років незалежності ми бачили масу прекрасних і чесних україномовних патріотів у НАК «Нафтогазі», ГПУ, міністерствах та президентських кріслах, які крали мільярди доларів і продовжують це робити, розмовляючи чудовою українською мовою. При цьому вони роблять виразні «чесні безневинні очі» та розповідають вам «про незворотню силу реформ».

У рамках цих «незворотніх реформ» успішно модернізують Україну бурштинники на Поліссі, перетворюючи ліси на зони екологічної катастрофи, але чудово володіючи українською мовою. Не відстають від них україномовні лісоруби Буковини та Закарпаття, щодня відправляючи до Румунії та Угорщини ешелони з лісом. На кордоні їх вітають прекрасні україномовні митники, які за своєю суттю мало чим відрізняються від російськомовних митників Одесі чи Харкові, оскільки такса у них у всіх однакова. І ось ми бачимо скрізь один й той самий тип людини-хижака, який незалежно від того, що він бурмоче українською чи російською, до всіх, чого торкається, перетворює на руїну і хаос. Хаос і руїна створюють для Росії можливості робити з Україною все те, що вона і робить.

Гібридна війна можлива там, де є слабкість та відсутня держава. Якщо ви не можете навести лад на своїй території, то з’явиться сила, яка ваші проблеми оберне на свою користь. Неможливо балаканиною замінити державну політику. Верховна Рада може ухвалити 250 законів про 100% квоту українською мовою на телебаченні, але в прикордонних районах Херсонської області найпопулярніші телеканали — «Зірка» та «Росія 24».

Інакше бути і не може, бо там немає українських веж, які транслюють українські телеканали. На Донбасі 2,5 роки встановлювали вежу в Краматорську, скаржачись при цьому на засилля інформаційного продукту Росії. Але навіть коли вони встановлені, ви нічого зробите, якщо не створювати переконливу картину перемог, яка спирається на реальність, а не на вигадку та фантазії Мінстеця. І ось ми підходимо до суті.

Бажаєте протистояти гібриду? Створіть державу, здатну нагодувати своїх людей. Або хоча б не заважайте їм. Довіра громадян до держави з’являється там, де слова підтверджується справою. А коли замість політики справ ми маємо політику безсоромної балаканини, то отримуємо -57% довіри до президента, -58% до уряду, і -66,6% у Верховної Ради.

Адже дурна гуманітарна політика поглиблює проблеми держави, яка нездатна забезпечити своїх громадян, натомість тільки щось вимагає від них, змушуючи говорити українською мовою примусом, а не через власні переконання. Перейменовує розбиті вулиці, де проїхати можна тільки на танку.

Українська мова не зупинить російського крокодила, як його не зупинила польська, китайська, англійська чи арабська. Крокодила може зупинити лише соціальна організація українців, яка здатна створити економіку, яка вироблятиме танки, літаки, телевізійні вежі, сучасні знання, культуру, армію, коротше кажучи – набір інструментів, що генерують силу та процвітання. Без волі до змін у національному характері не з’явиться сила та ресурси, які можна буде спрямувати на яскраві та важливі для суспільства цілі. Причина нашої слабкості в нас самих, а не в Росії чи Путіні.

У світовій історії повно прикладів того, як невелика, але організована сила знищила набагато сильнішого противника. Жменька конкістадорів розтрощила багатомільйонні імперії ацтеків та інків. Невелика мобільна армія монголів розірвала на частини князівства Київської Русі, що погрязли у внутрішніх конфліктах.

Україна й надалі тонутиме у дріб’язкових скандалах з приводу мов, назв та інших третьорядних проблем, деградуючи до стану Сомалі Східної Європи, з якого тікають активні люди, дорогами шастають озброєні банди, а мільйони голодних бюджетників вимагатимуть чергової подачки від злодіїв, що вичистили їхні кишені. Фінал такої держави визначено ходом нашої історії, яку ми так і не вивчили.

Українських дітей з дитинства вчать «тужити» з героїчних поразок та «визвольної боротьби», але система освіти не може пояснити одну просту річ — як вийшло, що все, що змогла виставити УНР під Крутами, — це кілька сотень гімназистів проти кількох тисяч більшовиків Муравйова. Як вийшло, що країна із населенням у 40 млн осіб змогла знайти лише кілька сотень дітей для захисту своєї столиці? Як вийшло, що у грудні 1918 року до Києва увійшла 100 тисячна армія Директорії, а через півтора місяці вона просто зникла? Де вона поділася?

Відповіді на ці запитання пояснюють, яких помилок треба уникнути, щоб не повторити долю УНР. Але ніхто в нинішній владі не хоче ставити це питання, тому що вони надто добре наводять на аналогії, що нинішня влада така ж недолуга та бездарна. Простіше казати, що «більшовики були погані, а наші – файні козаки», а потім підступно, прикриваючись «невідомими злодіями», відпиляти бронзову ногу у коня Щорса на бульварі Шевченка, щоб він не нагадував про те, як “погані більшовики” вщент розбили “хороших унерівців”. Але кастрація власної пам’яті, не кажучи про усвідомлення поразок, веде нас до нових поразок, нової хвилі страждань та до мовного тріумфу крокодилів.

Кастрація здорового глузду не дає зрозуміти, що успіх інших країн, на які ми хочемо бути схожими, безпосередньо пов’язаний з кропіткою та системною роботою над своїми помилками. Того, що найпростіше та очевидне рішення не завжди є найправильнішим. Ця проклята кастрація викреслює з нашої свідомості одну просту думку — все поділяється на тих, кого їдять та тих, хто їсть. Щоб крокодил зник із нашого садочку, ми, українці, маємо стати хижаками, збитими у згуртовану зграю.

І ті, хто цьому заважає – і є справжні вороги.

Добавить комментарий