ЧИ ЗДАТНА УКРАЇНА СТАВИТИ УМОВИ на ринку продовольства

0
101

ЧИ ЗДАТНА УКРАЇНА СТАВИТИ УМОВИ на ринку продовольства, знижуючи тиск на власне довкілля?

Блокування експорту зернових та скорочення посівних площ через війну надають поживу для роздумів щодо ролі нашої держави на глобального ринку продовольства. Не знаю чи дійсно війна може викликати голод в деяких країнах, але роль України в ціноутворенні є очевидною. В цій публікації значну увагу хотілося б приділити економічним аспектам, заручником яких є і екологічна політика. Не будучи фахівцем з аграрних ринків не буду претендувати на істину в цій публікації. Тому було б цікаво почути об’єктивну критику фахівців-економістів стосовно викладеного нижче.
Скорочення поставок української сільгосппродукції призвело до зростання цін на неї. Це вкотре наводить на думку, що країна може і має отримувати прибуток не від кількості виробленої продукції, а від більш розумного поводження з нею. Тим часом висвітлення роботи нашого агросектору так і не позбавилися радянської психології, наче в нас досі існує соціалістичне змагання та «битва» за врожай. ЗМІ зазвичай повідомляють скільки зібрано мільйонів тон продукції, а не скільки прибутку це дало країні.

Проте, менший валовий врожай часто приносить більше прибутку, ніж надмірний, бо формується вигідніша ціна. Тут напрошується пряма аналогія з ринком нафти, коли виробникам вигідніше скорочувати її видобуток, ніж нарощувати. Чи не можна застосувати цей механізм виробникам продовольства? Чи не могли б ми вигравати за рахунок зростання цін через недопостачання нашої продукції? Принаймні варто розрахувати оптимальне співвідношення між ціною та обсягом нашого експорту. Якщо знайти таку формулу, то це дозволить:

1.Збільшити прибуток за рахунок вигідного для нас ціноутворення.

2.Відмовитись від окремих ділянок ріллі і надати ці майданчики для більш прибуткових галузей, ніж сільське господарство. Деякі науковці-економісти (https://news.obozrevatel.com/…/hotim-imet-buduschee…) та навіть науковці-аграрії наполягають на тому, що наш роздутий агросектор не може «стрибнути вище голови» і дати більше, ніж дає. В решті решт, він несе колосальну екологічну загрозу.

3.Вивільнити орні еродовані землі для розширення площ природних екосистем, що вже давно прописано в ряді нормативно-правових актів, оскільки нинішній відсоток ріллі в країні це прямий шлях до масової деградації ґрунтів, водного дефіциту і масштабного опустелювання, що несе загрозу і аграрній галузі.

Хочу підкреслити, що скорочення площ деградованої ріллі та відтворення й збільшення площ дикої природи мають бути продуманими та чітко спланованими. Війна або будь-які інші форс-мажорні обставини несуть в собі хаос та руйнують і без того переповнену вадами земельно-екологічну політику України. Значні площі ріллі, полишені через війну, навіть якщо безпосередні бойові дії там не ведуться, створюватимуть величезну купу проблем, в тому числі екологічного характеру.

Ми сподіваємося на звільнення наших територій, відповідно, агробізнес прагне повернутися на кинуті орні землі, щоб продовжити їх обробіток. Однак, якщо в цьому році такі землі залишаться поза обігом, то «врожай» інвазійних бур’янів на цих полях буде колосальним. Банк їхнього насіння в ґрунті даватиметься в знаки багато років. Це означає, що аграрії витрачатимуть більше енергоресурсів і більше гербіцидів протягом декількох років, щоб довести фітосанітарний стан цих ланів до довоєнного. Відповідно, в ґрунти та річки потрапить значно більше отрутохімікатів, ніж зазвичай. Тому усвідомлена консервація земель завжди є кращою за стихійну.

Не втомлююсь повторювати, що Україна ніколи не стане розвиненою країною, якщо буде торгувати сільськогосподарською сировиною, а не виробами. Знову проведу аналогію з нафтовидобуванням. Нігерія входить в десятку світових лідерів з видобутку нафти, але за обсягом ВВП на душу населення займає 144 місце в світі!
В багатьох попередніх публікаціях я не одноразово нагадував, що останніми роками вітчизняний експорт такої простої продукції з доданою вартістю як борошно, менший за експорт зернових в 140-170 разів! Щоправда, одного разу хтось з фахових коментаторів мені пояснив, що світовий ринок борошна просто не потребує більшої кількості. Імпортери намагаються купувати сировину і виробляти борошно самостійно. Під тиском цих аргументів я мав погодитися з людиною, яка краще знається на темі аграрного ринку.

Однак, нинішня ситуація на ринку сільгосппродукції та продовольства знову викликає в мене сумніви щодо наведених аргументів. Війна та блокада наших портів наразі демонструє, що на глобальному ринку нашу частку сільгосппродукції фактично немає кому замінити. У зв’язку з цим, виникає друга пропозиція. Чи не могла би Україна свідомо скоротити поставки сировини, але збільшити поставки продукції переробки сільського господарства за принципом або купуйте вироби або шукайте сировину де зможете. Оскільки нашу частку ринку замінити немає чим, то потенційні споживачі просто змушені були б її купувати. Мова не йде виключно про готові продукти харчування. Нехай це буде хоча б якась первинна переробка. Може це буде дещо нахабно звучати, але якби ми поставили умову Китаю, що ми не будемо більше поставляти йому кукурудзу, а лише комбікорми на її основі, то куди б він подівся?
Чому маленькі Нідерланди змогли посісти 5 місце в світі з експорту яловичини, а ми, найбільша за площею європейська країна, не здатні на щось подібне? Зате ми експортуємо в Нідерланди зернових приблизно на 0,3 млрд. дол щорічно, знищуючи наші екосистеми та ґрунти, розорюючи останні степи, в той час як їхні корівки спокійно випасаються на зелених луках.

Звісно, перепрофілювати вітчизняний агробізнес розчерком пера неможливо. Проте, можна створити законодавчо-економічні механізми. Наприклад, значно збільшити експортне мито на вивіз сільськогосподарської сировини і, навпаки, значно зменшити його для переробленої продукції.

Навряд чи Україна стане експортером електроніки або побутової техніки, хоч ми частково беремо участь в технологічних ланцюгах деяких корпорацій цих галузей. Однак, Україна може і має залишатися провідним гравцем ринку продуктів харчування. Підкреслюю, експортером їжі, а не врожаю. Тим більше, що в середньо та довгостроковій перспективі харчові біотехнології замінять класичне агровиробництво і все менше будуть залежати від постачання сільськогосподарської сировини. Клітинне м’ясо, аквакультура, рослинне молоко, вертикальні ферми, біосинтезований крохмаль і т.п. (детальніше) не потребуватимуть того валу зернової сировини, яку ми зараз виробляємо. Тому вітчизняному агробізнесу варто не зволікати з інвестиціями в новітні харчові біотехнології, адже через 15-20 років попит на сільськогосподарську сировину впаде в рази. Гадаєте це фантастика? Тоді нагадаю, що у 2000 р. деякі люди ще стояли в черзі на дротовий телефон, а в 2010 р. вже користувалися першими смартфонами.
В короткотерміновій перспективі Україні варто збільшити рівень експорту переробленої сільгосппродукції, щоб отримати капітал для активного переходу до новітніх технологій виробництва їжі вже в середньостроковій перспективі.

Добавить комментарий