“Немає ні роботи, бо підприємства закрилися”. Чи варто українцям повертатися?

0
127

“Немає роботи, бо підприємства закрилися. Крім того, немає гарантії що до енергії і житла.”

Це стереотипне, застаріле шаблонне мислення, що людям для роботи, начебто, потрібні “підприємства”. При Радянському союзі, дійсно, так і було, бо не існувало альтернативи – приватне підприємництво подавлялось. Тоді це мало сенс, так як в ідеології домінувало перевага суспільного над приватним, і це дійсно втілювалось у життя – всі підприємства були державними, народними. Увесь прибуток від їх діяльності “соціалізувався”, тобто централізовано йшов на потреби держави та суспільства. Наскільки ефективно та справедливо це робилось – це інше питання. Але тут справа в принципі.

Сьогодні Україна під гаслами “економіки вільного ринку” відродила “совок” у найгіршому вигляді – через державну підтримку та преференції великим підприємствам  у всіх галузях була створена олігархічно-феодальна модель. Її особливість в тому, що великі підприємства стали ПРИВАТНИМИ. Прибуток від їх роботи та експлуатації суспільних надр ПРИВАТИЗУЄТЬСЯ, а збитки соціалізуються і перекладаються на державу. Через такі підприємства фактично відбувався пограбунок держави і суспільства, а кошти, що повинні працювати на місцеву економіку – вимивалися за кордон.

Такі підприємства не зацікавлені в створенні робочих місць. Вони зацікавлені в їх ЗМЕНЬШЕННІ з метою максимізації прибутку. Такі цілі відверто вказуються в планах та звітах, наприклад, великих агрохолдингів, типу Kernel. Аналогічних підхід і у сучасних промислових підприємств, які, залежно від моделі, з одного боку нехтують екологічною модернізацією, а з іншого, спрямовані на максимальну автоматизацію процесів, щоб зменшити залежність від персоналу.

Через те, що вони фактично інтегровані в глобальну економіку, їх нестійкість, вразливість до зовнішніх факторов призвела до того, що в кризовий момент вони просто просто ЗАКРИЛИСЬ.

Тепер варто згадати хто, насправді, є найбільшим роботодавцем в Україні (і загалом в світі) – малий бізнес. В нашій країні це ФОПи, дрібні компанії, самозайняті особи і найняті ними працівники. В інших країнах надійним роботодавцем виступає також і держава, яка в Україні зусиллями ідеологів лібералізму багато років “витискається” з економіки.

Саме малий і середній бізнес (МСБ) – це основа економічного розвитку держави, головне джерело надходжень до бюджету країни, забезпечення зайнятості населення та створення нових робочих місць. Частка МСБ в економіці України становить 99%. Сектор МСБ охоплює 79,1% зайнятого населення. Він же є основним платником податків.

Отже, які підприємства нам потрібні, щоб відновити економіку? Безумовно, великі підприємства потрібні в сфері енергетики, сировинних галузей та корисних копалин. Але це повинні бути 100% державні монополії, які формують ціноутворення не на основі якихось міфічних законів “вільного ринку”, а с врахуванням потреб та балансів внутрішньої економіки. Ніяких приватних та офшорний компаній! Ми вже мали змогу як вони “розпорядяться на краще”.

Земля – це 100% власність держави, народу України – сучасних та МАЙБУТНІХ поколінь. Вона надається в користування громадянам з жорстким контролем сталого використання, покращення якості та дотримання екологічних норм. Ніякої оренди та суборенди. На землі працюють користувачі- фізособи та їх родини. Це дозволить створити тисячі дрібних сімейних господарств, які працевлаштують сотні тисяч інших працівників, підприємців. Підвищать ефективність використання землі, створять сотні кооперативів та переробних підприємств. Забезпечать продовольчий суверенітет, диверсифікацію виробництва продуктів харчування, їх якість та збільшення податкових надходжень.

Держава повинна скасувати всі пільги, субвенції та відшкодування ПДВ для великих підприємств (які й так мають вигоди від ефекти масштабу) і спрямувати ці кошти на підтримку дрібного бізнесу, а саме – будівництво необхідної інфраструктури, перекваліфікацію, освіту населення, забезпечити держзамовлення та просування продуктів вітчизняного виробництва на міжнародному рівні.

Сьогодні, як ніколи, треба відходити від “гигантизації” притаманній індустріальному часу. Всупереч поширеному міфу про те, що “промислове сільське господарство врятувало світ від голоду”, факти свідчать про те, що світ годують, насправді, ДРІБНІ та сімейні ферми!

Отже, якщо наша ціль – підвищення кількості робочих місць і добробуту громадян, ми повинні говорити не про “відкриття” закритих умовних підприємств, а зміну ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ, через яку така мета буде досягнута.

Вячеслав Горобець

Добавить комментарий