Державний концерн «Укроборонпром» у рамках виконання постанови Кабміну від 9 грудня 2020 року передав до Фонду державного майна України для подальшої приватизації 15 державних підприємств та корпоративні права ще 2 акціонерних товариств. А саме, на приватизацію передано: Вінницький авіаційний завод «ВІАЗ», Запорізький автомобільний ремонтний завод, Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння, Центральний науково-дослідний інститут навігації і управління, Івано-Франківський котельно-зварювальний завод, Чернігівський ремонтний завод, Український радіотехнічний інститут, Рівненський автомобільний ремонтний завод, Спеціальне конструкторське бюро «Молнія», Науково-дослідний інститут «Буран», Центральне конструкторське бюро «Ізумруд», Закарпатське вертолітне виробниче об’єднання, Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут, підприємства «Укроборонлізинг» та «Укроборонресурси», завод «Квант» і Херсонський завод «Судмаш». У процесі передачі до ФДМУ перебуває Харківський завод транспортного устаткування.
«Укроборонпром» пояснює масовий розпродаж державних оборонних підприємств тим, що вони нібито «…або не здійснювали фінансово-господарської діяльності, або були збитковими та мали незадовільні економічні показники».
Ознайомившись із переліком оборонних підприємств, які планується розпродати, варто зазначити, що переважна більшість – це авіаційні заводи, авторемонтні та судноремонтні заводи, конструкторські бюро, радіотехнічні інститути тощо. Тобто, в умовах війни за безперервних викликів ззовні нашої держави, це – стратегічні державні підприємства. Але Кабмін Шмигаля в умовах триваючої вже понад сім років збройної агресії російського імперіалізму ухвалив рішення їх розпродати, а керівництво «Укроборонпрому» швидко взялося виконувати це злочинне рішення, не зважаючи навіть на небувале скупчення російських військ на кордонах України та тимчасово окупованих територіях.
Наведені «Укроборонпромом» у вищезазначеному прес-релізі «обґрунтування» розпродажу оборонних підприємств не витримують жодної критики. Отже, деякі з цих підприємств «не здійснювали фінансово-господарської діяльності», і тому, за логікою керівництва «Укроборонпрому», їх потрібно … якомога швидше розпродати. Але ж очевидно, що якщо оборонне підприємство дійсно було доведено «до ручки», то його необхідно відновлювати, а не знищувати остаточно! А чого варте інше «обґрунтування» – «були збитковими та мали незадовільні економічні показники». Постає закономірне питання: а чому вони взагалі були «збитковими» підтчас війни, а що, конструкторське бюро чи науково-дослідний інститут оборонного спрямування мають обов’язково бути прибутковими?! Інше питання: а якими можуть бути втрати для сектору національної безпеки та оборони, коли продадуть таке нібито «збиткове» підприємство?!
Не буду зупинятися на очевидних речах, а саме, що розпродаж оборонних підприємств під час війни є нічим іншим, як підривом обороноздатності держави. Варто детальніше прокоментувати економічні аспекти, адже саме про «незадовільні економічні показники» нібито турбується керівництво «Укроборонпрому».
Так, кожне таке підприємство, якщо воно буде повноцінно функціонувати – це сотні, а можливо і тисячі робочих місць. Це – можливість для інженерів і висококваліфікованих робітників знайти роботу в своєму місті, а не виїжджати на заробітки за кордон або працювати не за фахом. Це також робота обслуговуючого персоналу, суміжних підприємств та установ, розвиток транспортної інфраструктури і таке інше. Насправді кожне велике оборонне підприємство може стати основою для відновлення економічного потенціалу певного міста.
Отже, розпродаж оборонних підприємств є безглуздим в економічному плані, не кажучи вже про ризики для національної безпеки. Держава однозначно більше втрачає, продаючи таке підприємство, ніж розвиваючи його.
…
Юрій Левченко
