В Піщанці смердить свиноферма Сігма. В Новомосковську смердить асфальтовий завод і куряче лайно, яке розкидує на полях в Мар’янівці фірма АгроОвен (агроолігарха Заворотнього). В Орлівщині майже немає води, час від часу зникає напруга і теж смердить. І це кращі курортні районі дніпропетровської області! Шкурний інтерес олігархів та агробаронів робіть наші міста та села все менше придатними для життя.
Греція згоріла, Турція згоріла, в Німеччині потоп, в Єгипті пекло. Може час звернути увагу на недооцінені місця для відпочинку (і життя) в нашій країні? Наприклад, Лубенський район на полтавщині. Лубенці і самі не знають що в них є курорт.
Чисті річки, луки, оточені листяними лісами, озера. М’який клімат, обумовлений природою, лісами і великою кількістю опадів (внаслідок лісистості), ніж у степових районах. Літо тут переноситься набагато краще через вологість, прохолоду та велику кількість зелені. Багато пам’яток, які незаслужено позбавлені уваги туристів – археологічні, природні, релігійні.
Хата в лубенському районі коштує стільки ж скільки разова сімейна путівка до Турції або Єгипту. Але ж задоволення проводити тут літній або зимній відпочинок серед природи та тиші залишається з вами протягом всього року, в той час, коли мешканці міст сьогодні позбавлені навіть базового суспільного блага – чистого повітря.
Мені дуже подобається лубенський ринок – я намагаюсь купували лише домашнє, органічне. В сезон тут багато грибів. Низькі і доступні ціни на продукцію домашнього виробництва. До речі, останнього разу, як я був, майже кожний продавець наголошував на тому, що продукт екологічний, нічим неприсканий, без обробки ядохімікатами. Зрозуміло, що це не завжди правда, але наголос на цьому говорить про те, що попит на органічні продукти серед населення зростає. І такі продукти ви 100% не купите в АТБ.
Попри поширеної думки, ефективність ручного та якість продуктів дрібного виробництва вище за промислового та механізованого – це доведено досвідом інших країн та загальнодоступною статистикою. І єдина причина, за якою це не поширюється в нашій країні – це лобіювання інтересів крупного бізнесу і відсутність підтримки дрібного виробника, орієнтованої на нього інфраструктури та ринків збуту.
Лубни має дуже гарне розташування – воно знаходиться прямо на Харківській трасі державного значення, яка зараз активно відновлюється. Звідси за 2 години можна дістатися Києва, 3 с половиною години – Харкова та Дніпра, 1,5 години до Полтави і 3 години до Сум. Тобто, він може бути доступним та привабливим для життя та відпочинку мешканців всіх цих регіонів!
Лубенщина, на жаль, не цінить та не розвиває свій туристичний, людський та сільськогосподарський потенціал і занепадає лише через те, що тут, як і скрізь, громади очолюють жадібні неосвічені дегенерати, позбавлені ідей розвитку і мотивовані лише шкурним інтересом.
Яскравим прикладом є Засульська ОТГ. Це була найбільша ОТГ в Україні (38 населених пунктів та 10 старостатів), і як мені відомо, ініціатори цієї “мега-громади” доклади багато зусиль, щоб об’єднати якмога більше сіл (і до речі, дуже пишались цим). Але погравшись в самостійність и покерувавши декілька років на тлі щедрих державних субвенцій, в минулому році вони публічно розписались в своєму безсиллі, вивісивши умовний транспарант, де великими літерами було написано “МИ ВСРАЛИСЬ”. І приєднались до Лубен.
Така сумна доля рано чи пізно чекає всі громади. Чому так сталося? Я присвятив цьому декілька статей, які можна прочитати тут і тут. Якщо стисло – повноваження на місця передали, а мозги – ні.
Нажаль, в сільській місцевості так і не навчились висувати зі свого середовища справжніх лідерів. Це не фермер, який платить жалюгідні копійки за оренду землі, не родичі колишнього голови колгоспу, не представники сільської номенклатури, які знають як перекладати папери, не директор школи і не вчителі. Декомунізацію треба було починати не з пам’ятників Леніну та перейменувань, а з заборони всім колишнім “поважним та досвіченим” займати посади в органах державної влади. З запровадження мінімальних бар’єрів для висування, таких як екзамен на знання Конституції, законів “Про місцеве самоврядування та конкурсу програм розвитку, де є щось інше за “дороги, освітлення, фарбування парканів на кладовищі та ремонт клубу”. Все це не створює доданої вартості, не поповнює бюджет та не збільшує кількість робочих місць та рівня життя.
Все, на що було спрямована діяльність сільської номенклатури – це проїдання “Богом даного” бюджету та спадщини “совка”! Все, чого вони прагнули – це збереження робочих місць. Вони призначили собі захмарні зарплати, позбавили будь-яких звітів і показників, якими б вимірювалась ефективність їхньої роботи.
На прикладі Засульської ОТГ, згідно звіту, 52% бюджету направлено (з 137 мільйонів гривень) на розвиток освіти. Який розвиток? Якої освіти?
Кому потрібна освіта, якщо скоро в селах не залишиться людей. В цих шалених видатках зацікавлена лише одна група – так званий “освітянський клан”, який прагне нічого не міняти, і далі отримувати зарплату, зберегти свої “теплі затишні” робочі місця і вчити, вчити вчити навіть в напівпорожніх школах, знанням, які вже давно не актуальні в сучасному світі. За цитування Шевченко та співання українських пісень у вишиванці не платять навіть у Польші. Освіту давно треба міняти і старі кадри на це не здатні.
Головне завдання в селі сьогодні повернути туди людей. Повернути землі з оренди агробаронів, збудувати ринки, нові переробні підприємства та житло для нових мешканців. Спрямувати кошти на розвиток інфраструктури та покращення довкілля. Бо ніхто не приїде жити серед полів соняшника та кукурудзи! 152 мільйони, і навіть половина від цього – це великі кошти, якими можна було б правильно розпорядитись. Або вони були не знатні навіть налагодити сміттєпереробну лінію… А тепер вже пізно.
Які наслідки приєднання Засульської ОТГ до Лубен? Тепер сільські дороги, які ремонтувались раз на декілька років, не відремонтують ніколи. А проблеми 38 населених пунктів з поверхів Лубенської міськради не видні навіть під мікроскопом.
Нові курорти лубенщини, які могли б принести мільйони в казну, не з’явились, хоча для цього були і є всі передумови. Да і самі Лубни, старовинне місто з 1000-літньою історією, виглядає як вирваний зуб.
Але життя дає нам такі уроки, з яких ми повинні робити висновки і не повторювати помилок, щоб не ходити роками по цьому ганебному колу. Лубенщина – місцевість з неймовірним потенціалом чекає на активних, небайдужих, креативних людей, тих, хто зможе його роздивитись!
Може пора тікати з міста?
Вячеслав Горобець
