РЕВАЙЛДІНГ ЧЕРЕЗ КОНСЕРВАЦІЮ або ЯК ПЕРЕТВОРИТИ РІЛЛЮ НА ПРИРОДНУ ДІЛЯНКУ – НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

0
499

Як і в минулому пості нагадую, що ця публікація це суб’єктивний погляд автора на проблему та, ПОКИ ЩО, теоретична база.

«Консервація земель» — це дещо загадкове. Вона неодноразово згадується у законодавстві, але наче герой анекдоту про Невловимого Джо, нікому не потрібна. Якщо мені не зраджує пам’ять, то останні практичні заходи з консервації відбувались в Україні деінде ще в середині 90-х років перед початком масового розпаювання і, можливо, якісь залишкові епізоди цього процесу ще мали місце на початку 2000-х. Враховуючи жахливе домінування в Україні антропогенних ландшафтів над природними, має місце гостра потреба реанімувати цей процес сьогодні.

Хто читав першу частину публікації міг звернути увагу, що там йшла мова лише про перетворення ріллі на лучні та степові екосистеми під виглядом пасовищ, сіножатей, перелогів. Проте, мова не йшла про ліси, адже такого типу угідь як «ліси» в категорії земель сільськогосподарського призначення немає. Саме тому офіційна консервація набагато цікавіший процес, ніж просто зміна типу угідь, оскільки по-перше, дозволяє створювати ліси на ріллі, а по-друге, статус законсервованих земель звільняє землевласника від сплати податку на землю. Отже, все по порядку.

Ст.1 Закону України «Про охорону земель» дає таке визначення консервації: «консервація земель — припинення господарського використання на визначений термін та ЗАЛУЖЕННЯ або ЗАЛІСЕННЯ деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я»; Що таке деградовані та малопродуктивні землі пояснює ст.171 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ).:

«1.До деградованих земель відносяться:
а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо;
б) земельні ділянки з ЕРОДОВАНИМИ, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші.
2. До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним».

Ст. 51 Закону «Про охорону земель» та ст.172 ЗКУ майже дублюють одна одну і говорять таке:
«Консервація земель здійснюється за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок.
Підставою для прийняття рішень про консервацію земель є подання органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Порядок консервації земель встановлюється законодавством України».

Остання фраза є не зовсім правдивою, тому що порядок консервації насправді досі не встановлено законодавством. Поки що він встановлений Наказом Мінагрополітики. Це доволі цікавий та неоднозначний документ, в якому Мінагрополітики грає питанням стану ґрунтів як циган сонцем. Зараз діє Наказ № 283 від 26.04.2013, який замінив Наказ № 175 від 17.10.2002 р., виданий тоді ще Держкомземом.

Між цими двома документами є значні розбіжності по деяким пунктам. Наприклад, в кінці обох Порядків консервації вказуються «основні показники, що характеризують ґрунтові властивості і зумовлюють необхідність консервації земель». Так от згідно Порядку-2002 р. землю необхідно консервувати, якщо вміст гумусу ділянки, розташованої в Степовій зоні, складає менше 2 %. Натомість в Порядку-2013 р. цей показник складає лише 1 %. Що це означає?

Це означає, що до 2013 року землю, що містила 2 % гумусу потрібно було виводити з обробітку, бо 2 % гумусу для степових ґрунтів це низький показник, але з 2013 р. таку землю Мінагрополітики вже спокійно дозволяє обробляти. Більше того, це означає дозвіл на обробіток ґрунту навіть з показником 1,01 % гумусу. Таким чином, Мінагрополітики замість покращення стану ґрунтів просто вдвічі знизила планку вимог щодо їхнього екологічного стану та родючості.

Щоправда, варто визнати, що Порядок-2013 р. один з небагатьох нормативно-правових актів, який почав враховувати зміни, що відбулися в земельній політиці і в цьому є його переваги. Однак, про це трохи нижче, оскільки варто назвати головний його недолік — суттєву забюрократизованість процедури консервації земель, яка виглядає наступним чином.

Власник ділянки подає заяву до уповноваженого територіального органу разом з копією документа, що посвідчує право на землю, агрохімпаспорт ділянки; матеріали власних спостережень. Уповноважений орган створює комісію з обстеження ділянки та підготовки висновків про доцільність її консервації. До складу комісії залучаються землевласник/користувач, представники Держгеокадастру, Держекоінспекції та обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів.

Комісія готує звіт та висновок про доцільність консервації і подає їх до уповноваженого органу, який у місячний строк розглядає подані матеріали і видає розпорядження про консервацію. Згідно з ним розробляється проект консервації земель. Він розробляється суб’єктом господарювання, що є виконавцем робіт із землеустрою, згідно з договором про розроблення проекту консервації земель, укладеним між замовником та розробником.

Після закінчення строку консервації, визначеного проектом, на підставі заяви власника або землекористувача, уповноважений орган створює комісію з обстеження законсервованих земель, яка вносить до уповноважених органів пропозицію щодо повернення земель до попереднього використання, продовження строків консервації або інші пропозиції, направлені на їх раціональне та екологічно безпечне використання.

Не зважаючи на зазначені вище недоліки Порядок-2013 має ряд принципово важливих пунктів та формулювань. Зверніть увагу, що Порядок консервації нічого не говорить про те, що буде, якщо землекористувач не подаватиме заяви після закінчення терміну консервації. Тобто, виходить якщо землевласник не подає заяви, то проект консервації не переглядається і земля залишається законсервованою.

Це може бути шляхом для безтермінової консервації та ревайлдінгу ділянки. До УВАГИ тих, хто хоче посадити ліс на своїй землі, навіть якщо вона має сільськогосподарське призначення. Пункт 2. Порядку-2013 р. дублює закон і вказує «Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений строк та залуження або ЗАЛІСЕННЯ».

При цьому в п. 20 вказується, що «На час проведення консервації земель забороняється зміна цільового призначення земельної ділянки…». Таким чином маємо доволі вигідний з точки зору відтворення природи казус: де-юре ділянка залишається сільськогосподарською, а де-факто вона перетворюється на ліс (або степ).

Ще один позитивний момент вказано в п. 4: «Консервація земель, які перебувають у власності чи користуванні ЮРИДИЧНИХ або ФІЗИЧНИХ осіб, здійснюється ЗА ІНІЦІАТИВОЮ ВЛАСНИКІВ земельних ділянок і землекористувачів». Далі все йде приблизно так само, як і в ситуації зі зміною угідь — проект розробляється відповідно до того, що хоче землевласник і затверджується ним, як замовником:

«П.12. Проект консервації земель розробляється відповідно до завдання на розроблення проекту консервації земель, затвердженого замовником.
П.13. Проект консервації земель не підлягає обов’язковій державній експертизі землевпорядної документації.
П 14. Проект консервації земель затверджується замовником».

В решті решт, однією з найбільших переваг варіанту консервації над варіантом простої зміни типу угідь є звільнення від податку на землю. Ст. 283. Податкового кодексу України «Земельні ділянки, які не підлягають оподаткуванню земельним податком» вказує серед таких в п. 283.1.2. «землі сільськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації».

Такий пункт — надзвичайно важливий. По-перше, це дозволяє без податкового тиску консервувати свій пай будь-кому, хто хоче індивідуально повернути його в природний стан. По-друге, в разі появи в Україні приватних фондів для викупу еродованих земель, їх консервації та ревайлдінгу, такі установи зможуть без сплати податку на землю утримувати до 10 тис. га земель сільськогосподарського призначення, які фактично будуть природним екосистемами: лісами, степами, луками.

Питання «тимчасовості» консервації також залежить від намірів землевласника. З часом вона може бути подолана за допомогою ст. 11 Закону України «Про Червону книгу України». В такому випадку після певного проміжку часу та появи рідкісних видів на законсервованій ділянці її офіційна «розконсервація» відкриє шлях для зміни цільового призначення з сільськогосподарського на природоохоронне. В решті решт, зняття мораторію на купівлю-продаж земель одночасно знімає мораторій і на зміну цільового призначення сільськогосподарських земель.

На останок варто зазначити, що природний рослинний покрив — це каркас екосистеми. Якщо в Україні будуть розширюватися території, вкриті природним рослинним покривом, тоді це стане передумовою і для відтворення тваринного світу, в тому числі середнього та навіть великого розміру. В решті решт, це дасть змогу відновити повноцінні тобто повночленні природні екосистеми.

В котре хочу повторити наступний тезіс: дайте природі життєвий простір (землю) і вона сама вирішить де місце лісам, де степам, а де болотам. Найскладніша справа в охороні природи це не насадження дерев і не посів трав, не прибирання сміття і не його утилізація. Найскладніше – це нормативно-правові та організаційні заходи: охорона того що залишилося у природи та повернення в природний стан життєво необхідної частини того, що знаходиться в антропогенній окупації.

P.S. На фото дві суміжні ділянки, де між природою та рукотворною пустелею один крок в прямому сенсі цього слова. Зелена галявина — це колишня ділянка еродованої ріллі, що була законсервована в кінці 90-х років, і яка сьогодні входить до складу ландшафтного заказника.

Олексій Бурковський

Добавить комментарий