ОЛІГАРХІЧНЕ ПАВУТИННЯ ДУШИТЬ РОЗВИТОК УКРАЇНИ (оновлений текст)

0
170

Олігархічний лад веде економіку не до зростання, а до руйнування. Живильною силою розширеного відтворення є, як відомо, підприємництво. Олігархи починали в свій час як підприємці (а також держслужбовці, банкіри, кримінальні порушники тощо), але за сприятли8вих для них умов вони переродилися у трутнів суспільства. Ми не можемо спокійно спостерігати за шкодою, яку завдає економіці олігархат. Треба щось робити, інакше він сам полетить у прірву і потягне нас за собою. Олігархономіка не має перспективи і буде залишати нас на задвірках історії.

Переродження бізнесменів у олігархів відбувалося за сприяння вищого чиновництва країни. Сприяння не тільки у нарощуванні розмірів сукупних активів. Вони були допущені до контролю за державною владою і до використання її інструментів для власного збагачення. Контролюють Президента, Кабінет міністрів, окремі міністерства і відомства, Верховну Раду, а також правоохоронні і судові органи.

Такий тип влади, підконтрольний олігархічним баронам, виник не одразу. Передумовою була, як відомо, велика приватизація за Кучми. Проте останній не віддав нуворишам-олігархам владу – навпаки, вони були поставлені служити Президенту – Леонід IIвибудував власну авторитарну систему. Після закінчення повноважень він передав владу слухняному Ющенку, авторитаризм закінчився, Президент став виконавцем побажань бізнесу зі свого оточення, а з часом – і з оточення Януковича. За Януковича олігархічний лад укріпився, державна влада стала виконавцем усіх запитів донецького клана. Фактично усі Президенти України після Кучми (включаючи Зе), окрім Порошенка, стали маріонетками олігархічного режиму. Внаслідок підконтрольності олігархату державні органи влади втратили свої суверенні права самостійно управляти, регулювати, виносити покарання тощо. Можна сказати, що під тиском олігархічних поводирів ці органи перетворилися на імітаторів державних функцій, тобто вони стали квазідержавними органами. Закономірно, що вони виробляють повністю недолугі, навіть шкідливі для суспільства урядові рішення. Ми живемо фактично без уряду, а рішення парламенту і судових органів багато в чому суперечать суспільній моралі, національним цінностям і потребам громади.

Окрім Порошенка. На посаді Президента він не був маріонеткою олігархічних кланів. Навпаки, використовуючи силу державного апарату, він змусив олігархів «ставати в чергу до свого кабінету», змусив ділитися прибутками і віддавати частину їх активів (найбільша операція з Приватбанком, але не тільки). Президент-олігарх сконцентрував у себе права, якими раніше володіли інші клани. Тобто він поєднав олігархічні канали власного збагачення з корупційними доходами бюрократичної системи. Органи влади, зокрема, Нацбанк України, НКРЕКП та інші національні регулятори стали інструментами отримання додаткових корупційних доходів (нагадаю про захоплення центробанком майна приблизно 100 комерційних банків, а також про незаконні корупційні багатомільярдні емісійні кредити банкам у 2014-2015 роках тощо). За правління ПОПа, органи державного управління і регулювання стали органами його власного регулювання – олігархічного регулювання! Він показав, як можна без об’єктивних причин кинути країну у найглибшу економічну кризу, більшість людей – у злидні, повністю оголити національну фінансову систему. Порошенко спробував повернути в Україну авторитаризм часів Кучми, але заради іншої мети – він, як і будь який інший олігарх на посаді Президента, брутально набивав свої кишені.

Тепер за нового Президента-неолігарха багато що повернулося на круги своя. Президент, на жаль, спирається на олігархів і їм підпорядковується. Останні збільшили свою вагомість, в тому числі через захоплення майже усього національного телебачення. Олігархічні клани відновили канали проникнення в органи влади і встановлення в них власного диктату. Корпорації найбільшого капіталіста України Ахметова домагаються створення для себе повного фінансового «кокону» по усьому циклу виробничого обороту його холдингу – від добутку корисних копалин до випуску товарів і послуг кінцевого споживання. Ось складові «кокону»: майже безкоштовний доступ до видобутку корисних копалин, високоприбуткові ціни на вугілля і електроенергію, які поставляються за межі холдингу (по формулі Амстердам+), що незаконно, пільгові тарифи на електрику для власних підприємств, при продажі за кордон і для ОРДЛО, низькі ставки плати за транспортні перевезення (за рахунок високих ставок для інших клієнтів перевізника), корупційне відтермінування сплати податків, отримання пільгових позик для погашення заборгованостей, неповернення кредитів емісійного рефінансування, занижені ставки кредитування власних підприємств банком холдингу (що заборонено законом), випереджаюче повернення сплаченого при експорті ПДВ, а у багатьох випадках – завищення сум повернення та інше (практично за таких же умов працюють й інші олігархічні корпорації).

Фінансовий «кокон» базується на вертикальній інтеграції комплексу підприємств холдингу. Це дозволяє мінімізувати ціни на продукцію і витрати підприємств всередині останнього, що формує основну частину доходу і прибутку при продажі кінцевої продукції. А кінцевою продукцією є продукція на експорт. В період приватизації державних підприємств олігархічні клани цілеспрямовано полювали за підприємствами-експортерами і отримували права власності на них незаконно через спеціальні рішення уряду, парламенту (у цьому випадку Верховна Рада робила адресні виключення із законодавства) чи судів. Бізнес цих підприємств орієнтований на отримання твердої іноземної валюти і вивіз капіталу за кордон, а це найбільш просто робити шляхом експорту продукції без повернення усієї виручки в Україну.

Мінімізуючи ціни і прибутки у внутрішньоукраїнських операціях, олігархічні компанії занижують податкові зобов’язання (з прибутку і ПДВ). Натомість, максимізація доходів і прибутків при продажі продукції в інші країни, приводить до збільшення зобов’язань уряду перед експортерами з повернення сплаченого ПДВ. Отже, олігархи мають відверто пільгові і вигідні схеми податкових відносин з державою, одночасно створюючи дірки в урядовому бюджеті. І це робиться офіційно.

А хто довів країну до стану сировинного придатку світу? Одна з найважливіших причин у тому, що олігархи надають перевагу випуску не продукції глибокої переробки, а сировини. Вигоди при цьому складаються, по-перше, з того, що сам її видобуток – залізної, рідкоземельної, поліметалевої руди, вугілля, деревини, цементу, бурштину, граніту тощо – обкладається вкрай мізерними податками чи взагалі не оподатковується. По-друге, сировина, що добувається чи переробляється всередині країни (наприклад, в металургії, нафтопереробці чи хімічній промисловості) і призначена для експорту, обкладається мінімальними сумами ПДВ, оскільки частка доданої вартості в цінах на цю продукцію також мінімальна (через низьку трудомісткість виробництва). Тобто чим менша глибина переробки, тим менша сума нарахування внутрішнього ПДВ при гарантованому поверненні 20 % від вартості експортованої продукції. Окрім того, олігархи не здатні випускати складну продукцію індустріального та електронного типу, вони прийшли на підприємства на все готове, доля цих об’єктів їх не турбує, та й вони фізично не можуть мати необхідні знання по усіх виробництвах у своїх володіннях. А сировинна спеціалізація промисловості – це шлях до деградації нації.

Вибудувавши холдинги – сировинні, з пільговими цінами, багаточисельні (включають, як правило, більше 100 одиниць підприємств та інших юридичних осіб), забезпечені кредитами, орієнтовані на експорт, з відкачкою основної частини валютних доходів за кордон і їх переважним використанням для інвестицій в інших країнах (і виробничих, і у предмети розкоші) – олігархи керуються не сигналами з ринків і не потребами споживачів. У них власна економічна імперія: вони здійснюють оптимізацію структури свого виробництва, виходячи не з попиту на внутрішніх ринках і навіть не з коньюнктури світових ринків, а виходячи з тих сприянь, які вони домагаються від державних інститутів влади. І ті структурні зміни, які здійснюються всередині олігархічних анклавів, суперечать структурній оптимізації, яка необхідна для розвитку усієї економіки. За сприяння чиновників, олігархічні інтереси виявляються вищими за національні.

Можна ще довго “тягти кота за хвіст”, не шукаючи ні нових технологій, ні нових видів продукції, ні нових ринків. Економіка загниває, а у олігархобаронів поки що все в ажурі, ще більше партій готові вклонятися їм, і знову Президент і глава уряду – свої люди. Відомо, що окрім президента-олігарха, статки ростуть тільки у Ахметова. Інші починають продавати свої заводи і компанії, що свідчить про загальний занепад системи, який розпочався. Він і тягне країну у безодню, але за рахунок країни Ахметов і Порошенко сподіваються і далі збільшувати свої прибутки.

Отже, маємо змінити владу, яка обслуговує олігархів, зупинити бездумний експорт сировини, забезпечити справедливе, рівноправне для усіх учасників встановлення цін і тарифів на внутрішніх ринках і запровадження проспоживчого регулювання тарифів, чітко дотримуватися правил погашення заборгованостей з емісійного кредитування банків, заборонити і виконувати заборону інсайдерського кредитування підприємств олігархічних володінь, зупинити корупційну проолігархічну приватизацію, скасувати стягнення грабіжницького ПДВ, відмінити каральний для незалежного бізнесу податковий кодекс і карати податківців за знущання над платникам податків та інше.
Ще одна неекономічна тема. Володіння олігархами майже усіх національних телеканалів потрібно їм для залякування Президента та для дебілізації людей – нерозумну націю легше тримати у рабському стані, до якого нас ведуть фінансові монстри, та підсовувати перед виборами у красивих фільмах-казочках акторів замість патріотичних політиків.

Добавить комментарий