В догонку про соняшник і економічні наслідки неврожаю на півдні

0
207

Соняшник до небокраю. Від Дніпра до Києва. Від Києва до Житомира і далі. Одна з найбільш шкідливих для землі, але найбільш прибуткових культур.
Масштаби площ під соняшником вражають. Схоже більше ніхто не переймається сівообігом, не дбає по родючість. Немов останній рік живемо!

Засівають навіть пісок. І все мало. Ведеться наступ на задишки природних територій. Викорчовуються самосійні ліси. Розорюються луки та водоохоронні зони. Щоб простіше орати, спочатку все випалюється, спричиняє масштабні пожежі.
Кому йде прибуток? Не державі, не власникам землі, які задовольняються жалюгідною рентою. Від площ розміром з невелику європейську країну годується одне хлєбало – приватний власник агрохолдингу.

Продукцію – за кордон, прибуток – в оффшор. В школу – футбольний м’ячик.
Це закони “вільного ринку” чи просто абсурд? Це такої “самоврегульованої” справедливості ми прагнули?

Подивіться на цей жах. Ось що я бачу і думаю.

Мета сучасного приватного власника, в тому числі агровиробника – не сталий розвиток, не збереження земель або довкілля, не продовольча безпека, не робочі місця. Його мета – МАКСИМІЗАЦІЯ ПРИБУТКУ. Саме цим пояснюється все, що відбуваються в нашому сільському господарстві при повній безконтрольності з боку держави. А саме: оскільки сільське господарство – це сфера діяльності зі спадаючою віддачою: щоб отримати більший прибуток треба саджати частіше, саджати щільніше, захоплювати більшу площу, витрачати менше, заощаджувати на чом тільки можливо.

Як наслідок, за останні роки ми бачимо нахабне розорювання пасовищ, природоохоронних територій, водоохоронних зон і навіть придорожніх полос. Будь який клаптик землі “з бур’янами” – це потенційна ціль для аграрія без моральних принципів та обмеження жадібності, яка штовхає навіть на порушення законів.
Друге, для заощадження та максимізації прибутку, замість дискування, пожнивні рештки спалюються, спричиняючи масштабні пожежі. Сівозміни та заходи покращення стану земель ігноруються до її повного виснаження.

І одне за найстрашніших наслідків – наше аграрне виробництво в гонитві за прибутком втратило диверсифікацію, зосередившись на декількох найбільш прибуткових культурах, які пристосовані для механічної обробки на великих площах. Чим поставило під загрозу сталість сільського господарства та стійкість до ринкових криз. І друге – прагнення до економії та зручності за будь-яку ціну, з метою того ж заощадження, я впевнений що ми фактично втратили насінневий фонд і сьогодні знаходимось у НЕБЕЗПЕЧНІЙ залежності від закордонного сівоматеріалу, який здебільше є ГМО, що є власністю та монополією окремих транснаціональних корпорацій! Постачання такого насіння не тільки несуть небезпеку довкіллю, але можуть припинитися в будь-який час. З ними вже почали виникати непередбачені проблеми, як в цьому відео.

Намагання вистроїтись в глобальну продовольчу систему, підсилене кліматичними змінами, які ніхто не враховував до останнього моменту, поставило галузь на межу потужної кризи, а країну – в продовольчу небезпеку! Це черговий приклад перемоги шкурного інтересу проти суспільного.

Приватний власник живе економічними циклами, ніколи не робить довгострокових планів. Це завдання держави! І сьогодні через байдужість, безконтрольність з боку держави та святу віру в мудру руку “вільного ринку”, ми в залежності від цінової політики закордонних постачальників, від якості насіннєвого фонду, від кредитів, від закордонної техніки, від попиту на обмежений асортимент продукції, що ми виробляємо на світових ринках, від погодних умов, про які ніхто навіть не замислювався. Ми в великій небезпеці!

Треба негайно розукрупнять агрохолдинги, виводити пайщиків з орендного рабства, диверсифікувати виробництво, запроваджувати заходи відновлення земель та природних територій, розвивати дрібне фермерство, з більш гнучкими підходами та врахуванням особистостей місцевості!

Підвищити врожайність та дохід з гектару В РАЗИ можливо лише збільшенням ручної праці, впровадження органічного землеробства, відновленням садівництва, тваринництва, бджолярництва та головне – збільшення пропозиції готової продукції, а не сировини. Іншими словами, продовольча система повинна бути тотально реформованою з урахуванням екологічної, соціальної та економічної складової.
Реформованою в хорошому сенсі цього слова. Тому як і само слово “реформи” наша влада вже спромоглася скривдити…

Добавить комментарий