Подивився вчора на google maps чудові місця в Полтавській області, де я був років 5 тому. Мальовничі заливні луки розорані жадібними фермерками прямо в річку. ТРЕБА ЩЕ БІЛЬШЕ КУКУРУЗКИ, СОНЯШНИКА.

Я розумію, що у місцевих не багато вибору — треба заробляти, а держава їм нічого не пропонує, окрім «продажу землі» яке їх «збагатить».
Потім всі ці оранки обільно поливаються хімічною отрутою, яка разом з чорноземом навесні спливає в річку.

Ось куди зникають наші малі річки, на які потім витрачають МІЛЬЯРДИ гривень на їх ФРАГМЕНТАРНЕ відновлення.
Ось чому зникають комахи, тварини, птахи — основа біосфери та самого існування людини!

Державного контролю немає от слова взагалі. Немає розуміння майбутнього.
На «відновлення гідрологічного режиму річок тільки у Дніпропетровській області витрачено за позаминулий рік близько мільярду гривень.

Скільки коштів потребувало б забезпечення контролю за водоохоронними зонами, правилами землекористування і щоб притягнути винних до відповідальності? В 100 разів менше, напевно.

Сучасний час можна описати як «суцільна деградація»: довкілля, держави, свідомості.

Мусимо визнати, що в Україні наразі немає держави в її класичному сенсі. Є напівприватизовані та дисфункціональні органи влади, слабо скоординовані між собою. Які лише епізодично служать спільному благу ( ). А спільне благо – це і є та штука, задля якої громадяни об’єднуються у громади та утворюють Республіку.
Слід пам’ятати, що державність не є абсолютною цінністю. Навряд чи хтось сперечатиметься, що камбоджійці жили краще та були щасливіші за часів французького колоніалізму та бездержавності, аніж за часів державності червоних кхмерів. І це тільки найбільш кричущий випадок делегітимації держави, коли вона замість служіння спільному благу перетворюється на знаряддя знищення, експлуатації та дегуманізації власних громадян.

Добавить комментарий