Сільське господарство ЄС у глухому куті

В ЄС замислились над шкодою від великих агропідприємств.

0
396

В ЄС замислились над шкодою великих агропідприємств та їх державної підтримки: суспільству, довкіллю, економіці та здоров’ю людей. Офіційне видання уряду Польщі Obserwator Finansowy розповідає про ці проблеми та шляхи їх вирішення. Вони дуже схожі українські реалії у цій сфері і це недвозначно натякає на те, що цим шляхом рухатись далі не варто. Стаття рекомендується всім, хто цікавиться сучасним сільським господарством.

З понад 82% дотацій ЄС надається найбільшим аграрним господарствам, яких близько 20 відсотків, хоча вони й не потребують підтримки. Сучасна спільна сільськогосподарська політика Євросоюзу штовхає сільське господарство у глухий кут: домінуючу роль відіграють великі господарства. Це призводить до його індустріалізації та хімізації, які шкодять здоров’ю людей та навколишньому середовищу.

Знищення малого фермерства

Спільна сільськогосподарська політика (ОСП) становить аж 40 відсотків бюджету ЄС — це близько 58 мільярдів євро на рік, з яких переважна більшість, аж 75 відсотків, виділяється на т.зв. прямі платежі (решта йде на Програму розвитку сільського господарства). 90 відсотків дотацій — це виплати на площу, тобто за кожен оброблений гектар. Це означає, що великі, середні та малі господарства отримують однакову виплату на кожен гектар.

На думку авторів доповіді «Аграрний атлас 2019 — куди прямує Європейська спільна сільськогосподарська політика» така форма САП, яка розроблена Німецьким фондом Генріха Бола та Польським інститутом сталого розвитку, призводить до фатальних наслідків. Цілих 82 відсотки сільськогосподарських субсидій ЄС припадає на господарства найбільші та найприбутковіші, які становлять лише 20 відсотків та, в основному, не потребують підтримки. А якщо й потребують, то найменшої. Результат? У сільському господарстві дуже важливий ефект масштабу: менші витрати на одиницю з більшою потужністю виробництва. Через це великі господарства виробляють дешевшу продукцію, порівняно з малими та середніми. А з однаковою підтримкою із бюджету ЄС їм простіше продавати, інвестувати та зростати, ніж іншим. Також їм простіше отримати інвестиційні дотації ЄС, які надаються фермерам за Програмою розвитку сільського господарства. І це через те, що господарства повинні забезпечити власний вклад при цих дотаціях.

У результаті, як зазначено у доповіді, у сільському господарстві Євросоюзу домінують великі промислові ферми, які займають все більше сільськогосподарських земель, а, отже, отримують все більше дотацій Євросоюзу. З іншого боку, зменшується кількість малих та середніх господарств (у Польщі спостерігається стрімке збільшення кількості та розмірів пари). У 1990-2013 рр. кількість великих фермерських господарств (понад 100 га) у деяких країнах ЄС зросла у п’ять разів. У свою чергу, у 2003-2013 рр. кількість усіх господарств Євросоюзу зменшилась на 1/4 (у Словаччині та Болгарії на цілих 2/3). Ці цифри вказують на зникнення сотень тисяч малих та середніх господарств. Сприяє цьому диференціювання величини сільськогосподарських дотацій: у країнах Західної Європи вони значно вищі, ніж у країнах Центрально-Східній Європі. Це витісняє малі та середні господарства з ринку в цій частині Європи. Про це свідчить той факт, що у країнах Центральної Європи на найбільші господарства припадає значно більша частина безпосередніх платежів Євросоюзу, порівняно з західноєвропейськими.

Дотації ЄС також призвели до підвищення цін на сільськогосподарські землі. У Польщі в 2011-2017 роках вони збільшилися майже вдвічі більше (досягають до 10 000 євро на гектар) і є вищими, ніж у деяких західних країнах: Франції, Швеції та Фінляндії, не кажучи вже про Чехію, Хорватію або Угорщина. Але про це мало говорять.
Ціни на сільськогосподарські землі зростають через дотації Євросоюзу, їх починають трактувати, як інвестиції. Багато людей у Польщі припиняють займатися землеробством, але, дуже часто, не продають свою землю. Вони здають її в оренду, щоб продовжувати отримувати дотації від ЄС. Це демонструє статистика ОГС, згідно з якою кількість активних фермерів зменшується, а кількість тих, хто отримує безпосередньо платежі в Євросоюзі, залишається на тому самому рівні.

В результаті, до половини рілля в ЄС здається в оренду, і становить понад 50 відсотків земель сільськогосподарського призначення Європейського Союзу. А якщо до них додати ще 3,1 відсоток господарств, які крім власної площі також арендують велику кількість землі, виходить досить жахлива картина.Сільське господарство ЄС, всупереч поширеній думці, схоже на американське, в якому переважають великі аграрні та промислові підприємства, тваринницькі комплекси. Найважливіше в них – найбільша продуктивність. У половині держав, які входять до Євросоюзу, понад 3/4 усіх тварин вирощують на дуже великих фермах, а в Бенілюксі та Данії цей показник сягає 90%. У той же час, починаючи із 2005 року, кількість тварин, які вирощені у невеликих господарствах, зросла вдвічі.

Шкода від пестицидів

У великих господарствах підвищується продуктивність праці, спрощується сівозміна, впроваджується промислова селекція та великомасштабні монокультури, замінюються вітчизняні корми на імпортовану сою із Євросоюзу (збільшений попит на неї в країнах Латинської Америки призводить до вирубки лісів та савани для подальшого її вирощування), використовуються пестициди для живлення, штучні добрива та антибіотики для тварин. Хоча це шкідливо для здоров’я людей та навколишнього середовища. Масове використання пестицидів призводить не лише до вимирання польових птахів, але й бджіл та джмелів, які запилюють понад 3/4 світового рослинництва.

Як пишуть автори «Аграрного атласу», у Польщі, після вступу до ЄС, використання пестицидів (хімічних засобів захисту рослин від цвілі, комах та бур’янів) виросло втричі. І хоча продажі у деяких країнах Євросоюзу останнім часом не збільшуються, але споживання високотоксичних пестицидів зростає.

Їх виробники гарантують, що вони безпечні для здоров’я. Однак, до цих запевнень слід підходити дуже обережно. Короткий час вживання продуктів, які містять залишки пестицидів, насправді не встигне нашкодити здоров’ю людини, але якщо їсти такі продукти протягом багатьох років, то накопичення пестицидів в організмі людини може призвести до серйозних захворювань, у тому числі й до раку. Так було і з інсектицидом ДДТ, який спочатку здавався благом для сільського господарства (один із винахідників цієї речовини навіть отримав Нобелівську премію), і тому його застосовували у величезних кількостях. Спочатку запевняли, що це не шкодить людині та тваринам. Пізніше виявилося, що при довгому використанні він може викликати у людини, наприклад, рак молочної залози. Він також був вбивчим для навколишнього середовища: призвів до масового зникнення польових птахів.

З цих причин застосування DDT заборонено у багатьох країнах. Пізніше, коли було виявлено, що вони можуть завдати шкоди здоров’ю людини та навколишньому середовищау, були заборонені до використання багато інших пестицидів (у Польщі серед таких перметрин та ліндан). Так відбулося, наприклад, з дильдріном, який призвів до ураження плоду людини. А Агентство охорони навколишнього середовища США заявило, що це може сприяти розвитку раку.

На сьогоднішній день подібні побоювання викликають гербіциди, які містять гліфосат. Це, в першу чергу, відомий і досить популярний раундап. Його виробник — американський концерн «Монсанто», запевнив, що раундап не шкідливий для здоров’я. Він також стверджував, що речовина біологічно розкладається, але ця інформація виявилася неправдивою (Monsanto програв процес по цій справі у Франції). У 2015 році Міжнародне агентство з вивчення раку класифікувало гліфосат, як можливо канцерогенну речовину. Однак лобіювання «Монсанто» було настільки сильним та ефективним, що навіть Всесвітня організація охорони здоров’я заявила тро те, що канцерогенність гліфосату «малоймовірна при прогнозованому вмісті у їжі». З іншого боку, «Монсанто» програвав судові процеси, в яких онкологічні хворі заявляли, що причиною захворювання послужив гліфосат. Всупереч цьому його все ще використовують, в тому числі у країнах ЄС.

Проблема полягає в тому, що важко з упевненістю довести про шкоду для здоров’я певного пестициду. Особливо, це стосується здоров’я людини, бо дуже часто серйозні захворювання виникають внаслідок поєднання декількох негативних факторів (наприклад, неправильного харчування, недостатньої фізичної активності та забруднення повітря). Іншими словами, пестициди самі по собі можуть не призвести до серйозних захворювань, але можуть сприяти їм у поєднанні з іншими чинниками, які негативно впливають на здоров’я людини. Наприклад, харчова алергія — це найбільша проблема сучасності. Вона, на думку вчених, може виникати від поєднання хімічних сполук під назвою дихлорфеноли, які містяться, наприклад, у хлорованій водопровідній воді, дезінфікуючих засобах та пестицидах.

Проблема з пестицидами полягає також у тому, що їх шкідливість для здоров’я людини потребує усунення або, принаймні, обмеження рамок та правил використання цих засобів. Принцип — вони не повинні використовуватися протягом певного періоду часу перед збором урожаю. Але звісно, деякі фермери не дотримуються цих правил.

Штучні добрива та антибіотики

Вирощування рослин, які «підживлюються» пестицидами та штучними добривами, — лише одна сторона медалі. Другою є те, що сьогодні більша частина тваринництва в сільському господарстві Євросоюзу — промислове вирощування, де використовуються клітки та решітчасті підлоги із бетону, металу або пластику замість традиційних солом’яних підстилок. Бо це набагато дешевше, а тварини швидше відгодовуються. У галузі свинарства, наприклад, використовують замкнутий метод вирощування, який полягає у тому, що тварин весь час утримують у закритих приміщеннях і ніколи не випускають на вулицю. Крім того, загони дуже переповнені, через що свині нерідко відгризають собі хвости. Як результат, у промисловому господарстві тварини часто та багато хворіють. У свиней, наприклад, спостерігаються хвороби суглобів, у великої рогатої худоби — кульгавість, а у птиці – запалення шкіри, підошви або стопи. Все це вимагає використання великої кількості антибіотиків, які сприяють утворенню бактерій, стійких до лікарських препаратів. Не лише тварини, а й люди стають жертвами цього явища.

Монокультури та інтенсивна агротехніка

Наступне у черзі — промислове масштабне сільське господарство, яке орієнтується на максимальну врожайність. У подальшому це призведе до забруднення ґрунту, зменшення його шару та родючості. Цьому сприяє також і спосіб удобрювання полів, який ними застосовується. На великих фермах природні добрива (гній) замінюють штучними, які гірше засвоюються ґрунтом і частково стікають із полів під час дощів до річок та озер. Їх евтрофікація («надмірне виживання») викликає швидкий розвиток водоростей (включаючи токсичні ціанобактерії) та подальший «розквіт» води. Це явище стало причиною закриття, майже кожного літа,у Польщі багатьох пляжів для купання: на Балтійському морі, озерах та річках. У свою чергу, промислові ферми замість гною (відмовились від солом’яної підстилки) виробляють велику кількість рідкого гною, запах якого дуже сильніший і тривалий, тому з ним теж виникають проблеми, як і з добривами. Спеціалізація великих господарств на розведенні тварин та вирощуванні рослин одного виду (монокультур) — є однією із проблем. Така діяльність призводить до того, що посів величезних площ лише однією культурою, наприклад пшеницею, призводить до суттєвої деградації довкілля, зникнення багатьох видів рослин і комах (насамперед бджіл), зникнення лісополос, гаїв, дерев та кущів між полями.

Внаслідок розвитку інтенсивного сільського господарства виникає велика кількість серйозних проблем, які важко перерахувати та описати. Таку діяльність сільського господарства можна порівняти із хижацькою економікою, від якої розвинені країни в інших секторах економіки вже давно відмовилися. Чому це дозволено у землеробстві, оскільки негативні наслідки такі серйозні? Чому ми сьогодні боремося зі смогом, але не обмежуємо інтенсивність розвитку промислового сільського господарства, хоча його вплив на здоров’я людини та навколишнє середовище такий же великий, як і при надмірному забрудненні повітря?

Щоб відповісти на ці запитання, варто дослідити історію спільної сільськогосподарської політики країн ЄС, яка була заснована понад 60 років тому під час заснування Європейського Союзу. ЇЇ мета полягала в тому, щоб країни Союзу мали достатню кількість продуктів, які б не були занадто дорогими. Тому в той час програма Спільної сільськогосподарської політики підтримувала підвищення продуктивності сільського господарства, намагався стабілізувати ціни на сільськогосподарську продукцію. В пріоритеті було забезпечення такого рівня доходу та життя фермерам, щоб бажаючих займатися сільським господарством не зменшувалося. Гарантовані ціни та доходи у сільському господарстві Євросоюзу призвели (ще в 70-х роках) до виробництва більшої кількості продовольства, ніж потрібно громадянам ЄС для споживання. Влада ЄС відповіла на це перевиробництво введенням дотацій на експорт продовольства за межі ЄС.

Проблема, здавалося б, була вирішена, але такий демпінг зруйнував сільське господарство в інших частинах світу. Особливо це позначилось на країнах третього світу та країнах, які розвиваються, гальмуванням зростання експорту продовольства, а отже, і розвитком економіки. Це викликало широку критику. Тому Євросоюз спочатку скоротив субсидії на експорт продовольства. Повністю вони були скасовані лише у 2015 році рішенням Світової організації торгівлі. ЄС також почав поступово відмовлятися від моделі прямих доплат фермерським господарствам, розмір яких залежав від обсягу виробництва та впливав на підвищення продуктивності. Їх замінили виплатами на площу, тобто, нарахуваннями на гектар. Іншими словами, трактуючи відомий вислів Стефана Киселевського, ЄС бореться з проблемами в сільському господарстві, які він сам створює.

Спільна аграрна політика вже неодноразово реформувалася. Остання реформа 2013 року полягала в екологізації. Були запроваджені збільшені доплати на «озеленення» господарств, тобто впровадження проекологічних методів рослинництва та тваринництва. На думку авторів проекту «Аграрний атлас 2019» ці стимули були надто малі, щоб змінити поточний напрям змін: зростаюче домінування промислового, екологічно шкідливого землеробства, великих господарств та ферм за рахунок малих та середніх фермерів. Крім того, великі ферми Євросоюзу, які отримують дотації із бюджету ЄС, все ще мають більш вигідну конкурентну позицію на ринку, ніж фермери з бідніших країн, які не є членами Євросоюзу, наприклад із Африки. Таким чином, значна частина експорту продовольства ЄС спрямовується до значно бідніших африканських країн та витісняє їх власне виробництво.

Останньою реформою програми введено ліміт на безпосередні аграрні дотації на рівні 300 тисяч євро на рік на господарство. Ідея полягала в тому, щоб великі господарства та найбагатші фермери, які не потребували такої підтримки, не змогли отримати вигоди від цих виплат. На жаль, ця поправка відхилена. Тому що в ЄС є країни, де великі господарства вже становлять більшу частину від усіх аграрних підприємств. Так, наприклад, у Чехії та Словаччині, де сільське господарство було колективізоване за радянських часів, були створені великі державні господарства, які після 1989 року перейшли у приватні руки.

Необхідність чергової реформи

Сьогодні, під час переговорів про бюджет ЄС на 2021-2027 роки, мова йде про необхідність чергової реформи спільної сільськогосподарської політики. Знову ж таки, це викликає величезні суперечки між країнами-членами. Це відбувається тому, що сільське господарство в окремих країнах ЄС дуже відрізняється, тому складно створити єдину аграрну політику, яка б задовольняла інтереси усіх країн. Наприклад, знову обговорюється скасування субсидій ЄС у сільському господарстві для найбільших фермерських підприємств та при одночасному збільшенні підтримки малих та середніх господарств. Польща підтримує ці нововведення, але Чехія та Словаччина проти.
Є декілька причин, через які польське сільське господарство перебуває в особливо важкій ситуації.

По-перше, у нас гірші кліматичні умови для землеробства, ніж у більшості країн ЄС (наприклад, коротший вегетаційний період) та менш родючі ґрунти.

По-друге, Польща має один із найменших прісноводних ресурсів в ЄС, що робить наше сільське господарство більш вразливим до посухи (якщо 4 десятиліття тому так звані сільськогосподарські посухи траплялися в середньому кожні 5 років, то сьогодні ми їх маємо майже щороку).

По-третє, незважаючи на низький рівень безробіття польському сільському господарству не вистачає робочих рук. І нарешті, четверте, польське сільське господарство, порівнюючи із румунським або грецьким, все ще значно роздроблене, ніж у переважній більшості країн ЄС (середній розмір фермерських господарств у Польщі в 2018 році становить 10,81 га, тоді як у Німеччині чи Франції — понад 50 га, а в Чехії та Словаччині — понад 75 га). До того ж польські фермери погано організовані. Лише невелика їх частина об’єднана у групи виробників або кооперативи. У Західній Європі більшість агропродовольчої переробки належить місцевим фермерам. Однак, у Польщі це не так. Виняток – молочна промисловість. Переробка належить значною мірою великим компаніям (переважно закордонним), які завдяки роздробленості та неорганізованості наших фермерів можуть диктувати свої умови. Тому вони часто використовують своє панівне становище, щоб купувати у фермерів продукцію якомога дешевше. Звідси занадто низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію та великі коливання цін, що є однією із найбільших проблем польського сільського господарства.

Фактор торгівельних мереж

Те саме стосується продажу фруктів та овочів фермерами торговим мережам, на які припадає більша частка роздрібної торгівлі у Польщі. У торгівлі харчовими продуктами конкуренція настільки сильна, що торгівельні мережі повинні керуватися ціною при виборі постачальників, так як споживачі, в першу чергу, звертають на неї увагу. Через це найдешевші ціни на овочі та фрукти у великих ферм. Вони також можуть, на відміну від малих та середніх господарств, гарантувати великі поставки, через що торгівельні мережі все більше віддають перевагу саме їм. Невеликі фермерські господарства часто не в змозі відповідати суворим вимогам ЄС, які пов’язані із безпекою харчових продуктів, що й виключає їх з ринку.

У 2017 році найнижчі ціни на продукти харчування у всьому ЄС були у Польщі. Споживачі могли скористатися цим. Однак виникає питання про якість продовольства та те, як це позначається на ситуації з польським сільським господарством. Багато маленьких фермерських підприємств існують лише на папері: для субсидій ЄС. Середні господарства також перебувають у складній ситуації, оскільки їх витісняють із ринку великі підприємства.

Парадокс у тому, що в нашій країні, на відміну від Західної Європи, кількість екологічних ферм зменшується. Їх число динамічно зростало до 2014 року, але відтоді почало зменшуватися. Це пов’язано, насамперед, із польськими споживачами, які при купівля продуктів харчування орієнтуються в основному на ціну (продукція з екологічних ферм завжди дорожча), а також із тим, що в Польщі органічним фермерам бракує власної обробки. До того ж торгівельні мережі пропонують невигідні умови.
З іншого боку, оскільки продукти дешеві, то ми дуже багато їх розтрачуємо. В ЄС щорічно викидається майже 90 мільйонів тонн продуктів. З них 10% припадає на Польщу. Якби вони були дорожчими та кращої якості, то зберігалися б довше. Тому ми б їх менше купували і , відповідно, викидали менше.

Як все це змінити? Як вивести Євросоюз, включаючи польське сільське господарство, із глухого кута, в якому воно опинилося завдяки спільній аграрній політиці? Автори доповіді «Аграрний атлас» рекомендують багато часткових рішень, які мають одину спільну мету. Це диференціювання підтримки ЄС для фермерських господарств: більша підтримка малих та середніх господарств, органічне землеробство та методи виробництва, зменшення або, навіть, ліквідація субсидій для великих агропідприємств, які можуть впоратися і без цієї підтримки. Наприклад, замість пестицидів можна використовувати біологічні методи захисту сільськогосподарських культур, які нешкідливі для здоров’я людини та навколишнього середовища, а замість штучного гною — натуральний. Такі методи використовують лише на малих та середніх фермах, бо вони вимагають більшого виконання робіт, хоча й значно дешевші. Згідно із доповіддю «Перспективи сталого сільського господарства у Польщі», яка підготовлена Інститутом громадських справ та Німецьким фондом Генріха Бола, польські фермери не в захваті від того, що їм доводиться використовувати все більше пестицидів і добрив, щоб рухатись у напрямку інтенсивного, промислового землеробства. Вони усвідомлюють наслідки. Однак умови, в яких зараз працює польське сільське господарство, прибутковість промислового землеробства та методів вирощування, змушують їх використовувати все більше пестицидів і добрив, а також відмовитися від сівозміни.

До того ж простих стимулів було б достатньо: скорочення або ліквідація дотацій для великих господарств, збільшення їх для малих та середніх підприємств, спрощення їх доступу до ринків збуту, щоб ЄС, включаючи польське сільське господарство, став справді стійким, перестав рухатись до посилення індустріалізації та хімізації. Гарна аналогія — польське лісництво, в якому за часів Польської Народної Республіки існувала економіка грабежу, а ліс вважався сировиною. Зрештою, це виявилося пагубним для польських лісів та навколишнього середовища. Штучні лісонасадження, які проводились масово з метою збільшення виробництва деревини, високоякісні види та вікові дерева (переважно сосна), у порівнянні з природними лісами та насадженнями схожими на них, виявилися більш сприйнятливими до атак шкідників та хвороб, менш стійкими до посухи, що й спричинило пожежі.

Після 1989 року польське управління лісами розпочало озеленення. Враховуючи той факт, що ліси, крім виробничої, виконують ряд інших функцій: вони захищають ґрунт, зберігають воду, позитивно впливають на місцевий мікроклімат (наприклад, зменьшення температури), очищують повітря, створюють гарні умови для відпочинку та релаксу тощо. Екологізація польського лісництва позитивно вплинула на польські ліси. Сьогодні вони перебувають у значно кращому стані, ніж під час ПНР. Наприклад, вони рідше стають жертвою зараження шкідниками і менше потерпають від посухи. Завдяки цьому лісова економіка у Польщі сьогодні більш рентабельна та не менш продуктивна, ніж тоді, коли до лісу ставилися, як до пиломатеріялів. Теж саме повинно статися і з сільським господарством, про що свідчить ринковий успіх західних екологічних ферм. Поляки все більше надають значення тому, що вони їдять. Мода на здорову органічну продукцію розвивається, тому слід обмежувати сільське господарство у використанні пестицидів.

Яцек Кржемінський
Журналіст PAP, начальник управління місцевих органів влади.

Добавить комментарий