Цікаву статтю знайшов у гуглі, яка виявилась видаленою на сайті газети ДЕНЬ. Написала її Ірина Грабовська.
Я вважаю її важливою для розуміння сучасних подій, які відбуваються у релігійній сфері, тому вирішив зберегти в своєму блозі, так як вона добре пояснює вчинки діючої влади, яка почала наступ на свободу совісті і конституційні права громадян на свободу віросповідання. З одного боку — це критика російського православного фундаменталізму. А з іншого — аналогічна політика релігійного радикального фундаменталізму в Україні, коли політична доцільність превалює над верховенством права у світський державі.
Одним із найважливіших завдань аналітики під час цієї війни є виявлення загроз та викликів, що постають перед українською спільнотою у різних сферах її життєдіяльності. Саме серед таких проблем сучасної Украни є деяка напруга у взаємовідносинах між представниками різних релігійних вчень. Мова йтиме не лише про московський патріархат, якому цілком виправдано присвячена левова частка матеріалів ЗМІ та наукової аналітики сьогодні. Чималий вплив на спільноту, особливо на молодь, справляють неорелігійні рухи. Вони достатньо поширені на території нашої країни, як, зрештою, і у всьому сучасному світі.
Науковці-релігієзнавці зазначають, що фундаменталістські екстремістські рухи останнім часом значно активізувалися в усьому світі та через політичні і релігійні інституції суттєво впливають на повсякденне життя пересічних громадян. Переконливим є твердження британської дослідниці історії релігії Карен Армстронг з про те, що фундаменталізм став частиною життя сучасного суспільства, і нині жодна спільнота не може ігнорувати радикалізацію фундаменталістських рухів без загрози для свого існування. Отже, з цією войовничою релігійністю нам слід навчитися жити, розуміючи всі загрози та виклики, розшифровуючи фундаменталістські образи і сутність їхніх настанов.
Фундаменталістські ідеї західних та східних релігійних вчень, накладаючись на місцевий соціокультурний контекст, трансформуються, поєднуючи традиційну і нетрадиційну релігійність. Вони набувають на теренах нашої країни нового виразу. Не рахуватися з існуванням релігійного фундаменталізму як вагомим чинником суспільного буття, не досліджувати закономірності його існування та фактори впливу і вияву у світогляді нашої молоді означає мати загрожене майбутнє.
Фундаменталісти хочуть повернутися до «фундаментальних основ своєї віри», довести наукову істинність релігійних догм, тим самим викривляючи істинну сутність релігії. Сутність будь-якого ортодоксального віровчення заснована на співстражданні і проповіді людинолюбства, проте фундаменталізмом гуманістична сутність релігії викривляється теологіями помсти за відступ від давніх культових практик та віджилих своє уявлень. Це призводить до виправдання з боку фундаменталістів претензій на політичну владу в державі і навіть виправдання вбивства тих, хто на їхню думку є зрадниками, які відступили від «віри батьків», своїх традицій або змінили свою віру.
Фундаменталісти намагаються створити альтернативне суспільство, яке буде засноване на «божественній справедливості», але, одночасно вони применшують роль співстраждання, на якому засновано всі світові релігії, натомість вип’ячуючи свою войовничість і непримиримість.
До рис, які є спільними для більшості фундаменталістських і сектантських організацій та рухів, слід віднести: біполярний розподіл світу на чорне і біле; пошук ворогів, на яких перекладається відповідальність за всі проблеми у суспільному й особистому житті; нав’язування, переважно в агресивній формі, своїх переконань без урахування будь-яких аргументів противників; намагання контролювати своїх прибічників, використовуючи такі сектантські прийоми, як ізоляція людини від звичного оточення, що може привести до втрати відчуття реальності; груповий тиск заради того, щоб змусити людину відмовитися від своїх сумнівів; нав’язування почуття провини за гріховність кожного перед Богом; страх, за допомогою якого досягається лояльність по відношенню до релігійної групи та її вчення.
До цієї війни серед неорелігійних культів в Україні активно й експансивно про себе заявляв Міжнародний неохаризматичний рух «Нове покоління», філіали якого діяли у багатьох українських містах. Зокрема, у містах Дніпропетровської області цей рух мав дочірні організації у Миколаївці, Нікополі, Новомосковську, Орджонікідзе, Павлограді, Першотравенську. Культові групи були в Одесі, Олевську (Житомирська обл.), Очакові (Миколаївська обл.), Львові, Києві та інших містах і селищах України. Сьогодні адепти «Нового покоління» знову з’явилися на вулицях наших міст, зокрема, Києва.
Історія свідчить, що спроби використати релігійні фундаменталістські утворення у секулярних цілях призводили до гуманітарних катастроф. Намагання світських держав маніпулювати релігійними організаціями з метою досягнення секулярних політичних цілей оберталися людськими трагедіями.
Яскравим прикладом християнського фундаменталізму є російська православна церква. Увесь період російського путінізму вона обслуговує імперські забаганки агресора. Можна погодитись з думкою тих, хто стверджує, що спроба втілити концепцію катехону, завдяки якій Росія була представлена світові як православна спільнота, здатна утримати світ від загибелі й армагедону, продемонструвала свою повну невідповідність біблійній ідеї, викладеній у посланні апостола Павла до фінікійців. Бо православні ерефії заснували її на страху і насильстві, гностичній ідеї блаженства небуття, метафізиці радикального знищення життя, яка стала фундаментальною метою агресивної кремлівської політики, заснованої на ідеї «русского мира». Ниций «русский мир», який прийшов «звільняти» українців, «денацифікувати» і «демілітаризувати» Україну, насправді здійснює воєнні злочини на наших теренах та геноцид українського народу. Відповідно, злочинні дії російської воєнщини, підтриманої православними московськими холуями Кремля, витворили новий образ агресора – нелюда, жорстокого, лицемірного, брехливого мародера кримінального штибу.
В умовах агресії з боку фундаменталістськи налаштованих проімперських політичних лідерів сусідньої країни і екстремістських загроз з боку релігійних фундаменталістів важливою є спроба сформувати у нашої спільноти, особливо молоді, аналітичні здібності до критичного мислення, здатного завбачливо виявити екстремістські ідеї агресорів у повсякденних практиках сучасних спільнот та боротися з ними на рівні переформатування архетипів колективного неусвідомленого, а також сформувати розуміння необхідності переходу світової спільноти до нових принципів суспільної комунікації, які унеможливлять агресивні посягання на суверенітет, свободу і незалежність будь-якої країни, чи свободу і життя окремих громадян.
Релігійний фундаменталізм у своїх агресивних проявах загрожує мирному співіснуванню різних людських спільнот. Він наполегливо намагається стати провідною світоглядною позицією у постпостмодерному світі. Зрозуміло, що молодь не формується у суспільному вакуумі. Вона інфікується цими ідеями, переважно не усвідомлюючи, що має справу саме з релігійно-фундаменталістськими настановами. В умовах жорстокої воєнної російської агресії проти України суттєво зростає необхідність протистояння фундаменталістським агресивним ідеям та планам.
Агресивний релігійний фундаменталізм є виявом переважно сектантського способу мислення з притаманними останньому характеристиками. Такий спосіб осмислення буття завжди виявляє себе при загостренні економічних та суспільно-політичних конфліктів в епоху кризового розвитку спільноти.
Інтерпретація фундаменталістських ідей та прояснення їхнього впливу на формування світогляду насамперед молоді сприяють розумінню того, що стереотипне пов’язування фундаменталізму з радикалістськими ідеями, екстремізмом, тероризмом і агресією потребує не просто засудження і відторгнення, а поглибленої роботи з символічними системами колективного неусвідомленого української спільноти заради усталення архетипу переможця.
Отже, проблема релігійного фундаменталізму сьогодні набула практичного значення і безпосередньо впливає на життя нашої спільноти та її здатність до протистояння російським загарбникам.