Зима – рекордно тепла, а осінь і весна – посушливі. На 25% засіяних площ в Одеській області зернові культури не зійшли. Аграрії Одеської області стурбовані кліматичними змінами і передрікають цього року значний неврожай. Депутати облради вже звернулися до президента, Верховної Ради та Кабінету міністрів з вимогою забезпечити запас зерна.
Особливо критичною ситуація виглядає на півдні Одещини.
Фермер з Татарбунарського району Віктор Кожухаренко стверджує, що 40% озимих, засіяних восени, вже загинули, ще 40% загинуть протягом тижня. СФГ “Вікторія“, яке він очолює, обробляє поля в Саратському, Арцизькому, Тарутинському і Окнянському районах, але в Татарбунарському – ситуація найгірша. Тут товаровиробник обробляє 4 тисячі га ріллі.
“Зима в цьому році була майже без снігу і весною – нуль вологи. В Татарбунарському районі все дуже погано, за місяць не було жодного дощу! Сходи зійшли, але пожовтіли, треба буде або пересівати, або залишити “на пару”. Ще чекаємо до 10 травня, якщо підуть дощі, можливо, будемо пересівати. А якщо ні – рік пропав”, – ділиться переживаннями фермер.
Пан Віктор порівнює: якщо в минулі урожайні роки запас вологи в метровому шарі грунту досягав 120-170 мм, – то у лютому 2020-го він залишався на рівні 20-40 мм, що є критично мало для росту й розвитку зернових культур. Восени його господарство посіяло ріпак, ячмінь, озиму пшеницю, – але з підвищенням температури шансів на те, що проросле збіжжя виживе, все менше.
“Ми розуміємо, що державі зараз не до нас, скрутна ситуація через пандемію, економічну кризу. Але, незважаючи на збитки, ми змушені платити податки за землю, орендну плату своїм пайовикам, а з чого, як буде голодний рік?… Це як ланцюгова реакція, страждаємо ми, – а від нас усі інші сфери, місцеві бюджети, люди. Надія тільки на те, що в ці соціально-економічі проблеми втрутиться держава”, – резюмує Віктор Кожухаренко.
Стурбовані ситуацією і органи місцевого врядування.
“Близько 50% власних надходжень до нашого бюджету сплачують саме фермерські господарства. Для бюджету громади неврожаї у сільському господарстві – це величезні ризики”, – прокоментував Василь Резніченко, голова Лиманської ОТГ, що в Татарбунарському районі.
Щоб підтримати аграріїв, депутати Одеської облради просять державу створити урядову комісію для вивчення ситуації та вжиття відповідних заходів – аж до оголошення надзвичайної ситуації в аграрному секторі економіки півдня України. Також просять фінансово підтримати тих, хто найбільше постраждав від посухи: звільнити від сплати податків до кінця 2020 року, компенсувати оплату відсотків по кредитах найбільш постраждалим господарствам.
За даними метеорологів, у 2019 році випала найменшу кількість опадів в регіоні за останні 20 років. Через втрати посівів аграрії області очікують суттєвого зменшення врожаю, а на деяких полях – і цілковиту його втрату.
ЩО ПОСІЄШ, ТЕ І ПОЖНЕШ.
Читаю про те, як «селяни волають про неврожайний рік» і перед очима кілометрові черги з фур, що тижнями та навіть місяцями чекають, щоб розгрузитися на зернових терміналах портів… Перед очима суцільні агроландшафти, заоране все — схили, балки і лише по наявності мостів, які проїжджаємо, розумієш, що тут колись були річки….
А згадані в даному тексті «селяни», то є крупні землеВЛАСНИКИ та землеКОРИСТ(ь)увачі. І це ті люди, які були і є при владі, які приймали рішення. Але рішення ці приймалися однобокі, вони часто забували про те, що їх рішення мають не протирічити законам Природи. Але ж хто про це думає з «обтяжених» владою? Звичайно зараз волають, звичайно вони вже рахують збитки. І небажання робити аналіз і реальні кардинальні зміни в структурі природокористування, призведуть до реальних катастрофічних і незворотніх процесів.
Сьогодні ми чуємо лише «другий театральний дзвінок»….
Якщо спокійно зробити аналіз, зрозумієш, що все ЗАКОНОМІРНО і все ПРОГНОЗОВАНО. І неврожай, то є результат і урок, який каже, що необхідно зупинитися у цьому шаленому марафоні накопичення матеріальних благ, уключити інстинкт самозбереження і «відділити зерна від плевел».
Трохи історії…
Вже в середині 90-х загальновідомим став термін ОПУСТЕЛЮВАННЯ земель. А до цього аграрії застосовували словосполучення, відносно до нашої території — «ЗОНА РИЗИКОВАНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА». І ризик вони вбачали виключно у посушливому кліматі та недостаній кількості прісноводних джерел водопостачання. А насправді РИЗИКованість ведення господарства якраз і полягала у тому, щоб мати мудрість і утримати баланс, ЗБЕРЕГТИ природні екосистеми — малі річки, що були джерелом водопостачання, степові екосистеми, водно-болотні угіддя — які живі організми, що формують місцевий клімат та продукують ресурси.
Що ж відбулося? у 70-80 роках будівництво зрошувальних систем вбило природні водотоки — річки. Знищило-перетворило ВБУ (Сасик). зявилася велика кількість води для зрошення (що була некондиційною), отже потрібні великі площі для поливу. І тоді під плуг пустили степові цілинні ділянки та знищили пари! І вже у 80-х, результати злочинного втручання людини в Природу були очевидні — активне знищення мілих річок, в багатьох колодязях зникла вода, в інших впав дебіт та відбулося заміщення прісної води на солону, а саме колодязна вода була джерелом питного водопостачання в селах. Впав дебіт в артезіанських свердловинах. В джерелах виросла мінералізація води. Грунтові води, із-за шаленої хімізації, стали джерелом онкозахворювань. Грунти із-за поливу мінералізованою водою — засолені. Змінилася структура грунту, чорноземи швидко втрачали гумус. Тоді ж будувати градирні, щоб розстрілювати хмари, таким чином, створювали штучну посуху, натомість заливали поля осолонцьованою водою (від кількості перекачаної води прямо пропорційно залежала зарплата).
Далі 2000-і. Розподіл землі. І зараз не про те, хто скільки отримав, а яким чином і за рахунок яких земель? Ділили малограмотні та жадібні, для яких Природа не є живою субстанцією, тому ділили механічно, неначе різали «пиріг» на власному святі. Маємо результат — розпайовано ВСЕ — і прибережні смуги, і заплави річок, і балки, і кургани… ВСЕ! Розорано-переорано. навіть розпайовані пасовища заорали. Щоб збільшити хоч трішки свій наділ, захоплюють балки, знищують лісосмуги і…ПАЛЯТЬ щороку стерню та виноградну лозу.
Важка техніка та хімія вбивають і виснажують землю. Щоб отримати врожай, вносять велику кількість мінеральних добрив. А паралельно відбувається процес деградації ВБУ та повне знищення степових цілинних ділянок, що і формувало клімат і давало такі очікувані літні дощі та впливало на грунтоутворення. Землекористувачі навіть не усвідомлюють яка цінність живого СТЕПУ поруч, яку користь вони б мали (навіть тільки від комах-запилювачів) зберігаючи його…
Я можу свідчити у любому суді і давати покази про ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ, бо на моїх очах відбувалися ці злочини. І ЗЛОчин у тому, що все робилося під гарними (популістськими) гаслами і за БЮДЖЕТНІ кошти! Я все свідоме життя намагалася донести це, займаючись просвітництвом, зупинити ймовірні злочини і навіть виправляти помилки інших. Моє намагання хоч якось достукатись до людей, знаходило відгук у одиниць і це були звичайні люди, у яких є розум та совість. Те, чим не були обтяжені можновладці. Жоден чиновник не звертав увагу на ці реальні кричущі проблеми. Люди, які отримували високі посади, від яких залежало прийняття рішень, сівши в крісло, ставали «трьоголовим драконом» і голови ці називались: жадібність, тупість, пиха.
Останні роки доволі часто звертаю увагу на смерчі які гулять полями…. Фіксуємо нові втарти біорізноманіття. Все відбувається доволі швидко…
І те, що Тузлівські лимани активно висихають із-за відсутнього водообміну з морем, вже має негативні наслідки і вони будуть ще більш суттєво відображатися на життєдіяльності місцевого населення. Натомість минуло вже більше 2-х тижнів, як Національний природний парк «Тузлівські лимани» звернувся до голови Татарбунарської РДА Чечіло А.В. терміново розглянути питання на комісії по надзвичайним ситуаціям, що створена при РДА. Але здається, в райадміністрації є більш вагомі справи, ніж те, щоб зупинити процес який призведе до ще більших збитків.
