Жахлива ситуація в Чорнобильській зоні — пожежа катастрофічних масштабів, пригнічує та лякає. Втрати відновлених природних територій, тваринного світу, шкоду здоров’ю людей від забруднення повітря радіоактивним попелом неможливо оцінити.
В цій ситуації єдине, що мене заспокоює та стає виправданням для моєї совісті — Я ЗРОБИВ ВСЕ ЩО ЗМІГ.
З 2005 року я на захисті довкілля. А з 2008 — на передньому краї боротьби з підпалами в населених пунктах, лісах та степах.
Це не просто натискання кнопочок в соцмережах. Це масштабна робота в реальному світі.
Гасіння пожеж різних масштабів щороку, розробка методик для активістів-вогнеборців, розміщення соціальної реклами, та розповсюдження печатних матеріалів, роз’яснювальна робота з населенням, десятки, а може і сотні журналістських матеріалів та репортажів про підпали, чисельні звернення до правоохоронних органів, екологічної інспекції та органів місцевого самоврядування.
Більше 10 років життя, витрачених коштів, нервів та власного здоров’я покладено на боротьбу з цією проблемою.
Але єдиним моїм здобутком за всі роки стало лише привернення уваги більшої кількості людей до проблеми, проте жахливе явище продовжило ширитись і поки що йому не покладено край.
Біда полягає в тому, що держава не цінує ЛЮДЕЙ — активістів, яким не байдуже. Не дослухається до них, не враховує досвід, не використовує їх знання та енергію. Всі хто приходять до влади, вважають себе найрозумнішими: вони все знають самі, їм не потрібні «поради» і напрацьований роками досвід використання або боротьби з системою. Тому все, що досягли такі, як я, за десятиріччя боротьби — це лише зберегли трохи більше природи від знищення.
Сьогодні палає Чорнобиль. І коли Київ з його пафосними бутіками, ресторанами, маєтками і Верховною радою і ДЕПУТАТАМИ вкрив радіоактивний смог, коли все це торкнулося безпосередньо ЇХ здоров’я та комфорту — вони НАРЕШТІ ПОБАЧИЛИ ПРОБЛЕМУ.
То може це і був єдиний вихід? Може ще 10 років тому треба було підпалити Чорнобиль та зберегти мільйони гектарів природних територій в інших частинах країни та сотні років життя громадським активістам?
Що треба спалити зараз, щоб влада побачила всихаючи та забруднені річки, вирубку лісу, вбитих браконьєрами тварин, знищені луки, розорані водоохоронні території, самозахоплені землі?
Проблема підпалів, яка десятиріччя не привертала уваги, набула розголосу. Штрафи підняли до рівня, з яким вже є сенс працювати. АЛЕ ЦЬОГО НЕДОСТАТНЬО!
На місцях залишились тих самі суди, які будуть виносити рішення. Ти ж самі демотивовані, корумповані та недофінансовані правоохоронні органи, які мусять ловити злочинців.
Залишився той самий адмінкодекс, з усією плутаниною за забюрократизованістю та артефактами ще з Радянського союзу, згідно якого по 152 статті може складати протоколи поліція, а громадські інспектори та місцеве самоврядування — тільки по 77-1. І навпаки.
Залишилась та сама недо-екоінспекція з обрізаними повноваженнями, недофінансуванням та жалюгідним штатом, якого не вистачає на промислові підприємства, не кажучи вже про порушення з боку населення.
Залишилась та сама виконавча служба, яка не здатна СТЯГНУТИ накладений штраф через плутанину законодавства та завантаженість.
Треба спростити процедуру повідомлення та складання протоколу по фактам порушень згідно фотофіксації зі смартфоні, дронів або відеореєстраторів звичайних небайдужих громадян. Треба збільшити соціальну рекламу. Та кількість реальних притягнень до відповідальности і повідомлень про ці випадки.
Хотілось би, щоб влада усвідомила, що ОСОБИСТИЙ РАЙ ЗА ПАРКАНОМ НЕ ПОБУДУЄШ. Паркан не захистить вас від пожеж, радиоактивного попелу та смогу. Під загрозою — наше виживання! І за кордоном — не сховатись, це вже стало зрозумілим!
Підпали — це лише дрібна частина накопичених проблем, які потребують негайного вирішення. ВСЯ система потребує апгрейду!
Активісти стикаються з цим кожного дня. Ми знаємо, що треба зробити. Але нас ніхто не питає нас — ЯК…
Вячеслав Горобець
