Чому грантові програми в Україні не приносять користі?

Написати цю нотатку мене спонукала інформація про черговий грант від Міжнародного фонду «Відродження» та Програми розвитку ООН в Україні з гучною назвою «Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні».

Я маю неабиякий досвід написання та подання грантових заявок, в тому числі разом з досвідченими «грантоїдами». І мій досвід свідчить про те, що перевага надається не тим, хто краще виконує завдання та досягає цілей, а тих, хто краще звітує за канцелярські товари та надає «переконливі» плани. Донори, навіть, навчають писати такі плани та використовувати правильні фрази. І той, хто досяг досконалості в бюрократичних навичках, зазвичай, і “збирає банк”. Але ж це не про результат.

Моє дослідження (заради цікавості), чим закінчуються деякі проекти, які отримали фінансування (в тому числі від Відродження та грантових програм Євросоюзу), виявило що – нічим. Обговорення, навчання, «адвокації», залучення, методики та інформаційні матеріали, тобто — балачки та імітація бурхливої діяльності. Ніякого довготривалого вірусного ефекту (на самофінансуванні, без донорських коштів), який є одною з головних вимог більшості проектів та потребує окремого обґрунтування), і тим паче — “системних перетворень суспільства” не відбувається.

Чому? Тому що той, хто гарно звітує та прагне “навчати” інших, зазвичай не здатен робити практичні справи. А той хто вміє робити – не має бажання та часу на бюрократію. Вибачте, але це я міряю по собі…

І друга проблема – амбітні цілі, які ставлять донори, зазвичай не відповідають розміру фінансування. Тому виконання їх призводить до профанації, оформленої у гарний звіт.

Від розмірів бюджету іноді складаЄться враження, що ми тут готові працювати за їжу.

Наприклад, мета вищезазначеного конкурсу – «підтримка діяльності організацій громадянського суспільства з моніторингу та документування масових порушень прав людини та інших міжнародних злочинів (визначених у ст. 7 та 8 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду) задля:

· Забезпечення неупередженого інформування національних та міжнародних інституцій щодо фактів масових порушень прав людини та міжнародного гуманітарного права, вчинених в умовах збройного конфлікту, зокрема на непідконтрольних уряду України територіях;
· Сприяння розслідуванню масових порушень прав людини та міжнародного гуманітарного права на національному та міжнародному рівнях;
· Захисту та відновлення порушених прав, забезпечення невідворотності покарання за воєнні злочини, злочини проти людяності.

Щоб виконувати такі завдання, активісти повинні мати особливу мотивацію – небайдужість до питання, сміливість. Люди, які дістають полонених з окупованих територій, розслідують та оприлюднюють злочини, доставляють матеріальну допомогу — мотивовані далеко не тільки грошима – вони особисто переймаються питанням та мають неабиякий практичний досвід і розуміння цієї активності. Що може зробити звичайна громадська організація з офісом в глибокому українському тилу, крім гарно оформленої, але далекої від реальності пропозиції?

До речі, максимальний розмір гранту по цьому проекту – $23000, тривалість – 1 рік. Але тут і недосвідченим оком видно, що виконання таких масштабних завдань потребує набагато більше часу і, відповідно, коштів.

Другий приклад. Це один з тих проектів, які я досліджував і які у фіналі нічого не досягли. Фонд «Відродження» надавав гранти на підвищення безпеки в громадах: Ціль — Підтримати формування сталих зв’язків на рівні територіальних громад, що сприяють впровадженню підзвітності поліції, залученості громади до виявлення та вирішення проблем безпеки у громаді, встановленню та підтриманню правопорядку, забезпечують попередження злочинності, розвивають безпечне середовище в громаді на основі діалогу різних зацікавлених учасників на рівні громади.

У вас є ідеї і пропозиції? В мене є, бо я ще 2 роки тому розробив концепцію служби локальної безпеки та допомоги. Чекаю нагоди, щоб розпочати впроваджувати її в своєму селі. А тут і міжнародні донори усвідомили наявність проблеми, про яку всі говорять, но ніхто нічого не робить.

Перевага надаватиметься проектним пропозиціям, котрі відповідають одному чи декільком з наведених нижче критеріїв:
— пропонують інноваційні підходи до налагодження співпраці між територіальною громадою та поліцією;
— мають чітке бачення можливих шляхів такої співпраці, конкретні механізми взаємодії та продуманий план реалізації;
— враховують місцевий контекст та особливості обраної територіальної громади;
мають підтверджені домовленості по спільній роботі з органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, Міністерством внутрішніх справ;

$15000 за детальний план (і реалізацію з довготривалим ефектом) громадської безпеки в населеному пункті! Халява!

Маючи розуміння цієї проблеми, на цей грант я навіть не подавався у зв’язку зі смішним бюджетом. В своєму минулорічному пості у FB я припустив, що мета цих грантів — не в тому щоб вирішити проблему в певному селі, бо ти 370 тис. грн ні на що не вистачить.

Я думаю, що ціль — зібрати ідеї, як вирішувати проблеми локальної безпеки в малих населених пунктах в країнах, де йде руйнація правоохоронних органів. І це дуже смішні гроші для такої роботи, навіть «колективного розуму грантоїдів»

Так, в мене є підозра, що ці кошти платяться не за вирішення проблем. Донори фактично купують ідеї та бізнес-плани (так, воно цього варто), які потім втілюються десь в інших місцях…

Критикуючи — пропонуй

Якщо донори дійсно хочуть вирішувати проблеми, а не займатися окозамилюванням, їм треба почати з головної активності – пошуку активістів у відповідних областях. Простими словами – надайте грант тим, хто знайде компетенцію у відповідній сфері, з реальним практичним досвідом та небайдужим ставленням до проблеми, згуртуйте їх навколо її вирішення та забезпечте грошима. А звіти нехай пишуть ті, хто адмініструє проект. Ми, активісти, робимо те, що робимо — за власні кошти, які заробляємо в інших місцях. Грошей, звичайно, завжди не вистачає. Уявіть, як сильно підвищились би наші можливості, як би ми мали стабільне додаткове цільове финансовання того, що ми і так робимо через нашу небайдужість!

Звичайно, такий підхід вимагає перегляду звичних бізнес-процесів в фондах-грантодавцях. Це незручно, це незвично, це потребує часу. Але тільки в такий спосіб проблеми почнуть вирішуватися, якщо це дійсно потрібно…

Лікар, вилікуй же себе сам

Яскраву демонстрація неспроможності вирішувати проблеми я отримав на семінарі… «По отриманню грантів ЄС».

«Не подавайте заявку в останню годину. Бо зараз все подається в електронному вигляді через систему Prospect і вона іноді лежить…“
Так, вона лежить і ДОВОЛІ ЧАСТО! Шановні євродонори, ви надаєте гранти на мільйони євро! Видайте невеликий грант на розробку нормального сайту та надійного функціоналу Prospect! Бо це вже смішно, насправді.

І вже точно (!) останнє зауваження. Я особисто вважаю пошук грантів принизливою справою. Останнім часом особисто мені гидко цим займатися, тому я використовую кошти від власного бізнесу. І не тому, що гранти — це мізерні та зазвичай неадекватні гроші відносно поставлених цілей. І не тому, що вони не вирішують майже ніяких системних проблем (я не кажу про “проекти” типу перекрити дах в школі або купити опалювальний котел в дитсадочок – це боротьба з наслідками, а не причинами). А тому, що розміри середніх грантів — це кошти, які здатне виділити майже КОЖНЕ село, а тим паче — об’єднана громада. Але ніхто над цим не замислюється і не враховує це джерело! Ми вже звикли, що в кожному місті або селі сидить бездарний пост-радянський номенклатурний «менеджмент», не здатний заробляти, який користуватися бюджетом як власним гаманцем. А чи можливо з власного гаманця дати гроші на якісь суспільні проекти та громадські ініціативи? Це нонсенс!

Подивіться на вимоги, які висувають донори до пропозицій — це фактично детально пророблений бізнес-план! Наші керманичі не в змозі такий документ навіть зрозуміти… Якщо проаналізувати бюджетні витрати, ми побачимо, що зараз будь-який орган місцевого самоврядування виділяє більше коштів на проекти гіршої якості. Якби не якість керівників, не їх жадібність та недолугість, ми б могли подаватися на місцеву владу, а місцева влада — розглядати та опрацьовувати такі проекти. І нам більше ніколи на знадобились би гранти.

Нажаль, ми ніяк не можемо позбутися хибної думки, що для того, щоб відроджувати країну, нам потрібен Європейський або будь який інший союз…