Давно думав про це, і хотів написати. Тепер після експедиції Житомирщиною і аналізу планів ОТГ Закарпаття по будівництву — пора.
Так от, БУДЬ-ЯКИЙ шматок дикої природи, який немає заповідного статусу — тепер під загрозою знищення!
Навіть ті, про які роками можна було не переживати.
Але гірські полонини зараз забудовують вітряками, гірські луки на яких не вигідно ставити вітряки чи орати — СЕСами. Малі річки перетворять в ставки для зрошення чи аквакультури. Середні — в ставки каскадів ГЕС. Болота — осушать під аграрку чи надра.
Де можна розорати — розорять. Де можна зрубати — зрубають. Де не можна — зроблять кар’єр. Ліси біля населених пунктів — забудують будинками. Можна продовжувати багато.
І не допоможе тут охоронний статус відмінний від ПЗФ чи інші екологічні обмеження, про який часто згадують опоненти заповідності.
Десь його просто проігнорують — бо перевірки на час повномасштабки відмінені. Будівництво на Руні — приклад. Або нівелюють через зміни в закони та постанови — як це вже відбулось з дерибанами земель, пасовищами та неексплуатаційними лісами.
Питання спрощення і максимізації використання природних ресурсів — це те, що поєднує центральну владу, органи виконавчої влади на місцях, ОТГ та бізнес-асоціації (привіт, 12089). За дуже незначним виключенням.
Інституційна спроможність «екологічної» вертикалі влади — низька. В ній є багато людей, які роблять неймовірно важливі речі для захисту довкілля, і внесок яких я максимально поважаю (хоча не можу написати про це публічно) — але їх мало. І їх не слухають.
Це все, в принципі очікувані наслідки стандартного процесу розвитку, який накладається на великий рівень корупції. Через це пройшли більшість розвинених країн.
Але вони вже зрозуміло, що це була помилка. І зараз витрачають величезні кошти аби повернути цю втрачену природу назад.
На жаль, Україна замість того аби вивчити їх помилки і не допустити їх — просто от все це ж повторює.
При цьому, на відміну від них — ми вже знаємо що це помилка. І тому нищення природи робимо під гаслом «зеленого відновлення», «адаптації до кліматичних змін», «зеленого переходу». Але у більшості це порожні слова.
Так, є величезний фактор повномасштабного вторгнення. Але ж Україна публічно, на словах не відмовлялась від природоохоронних зобов’язань перед ЄС! Та і публічно навіть Держлісагентство розповідає що воно за збереження лісів Карпат а не їх вирубку!
При цьому економічного ефект від такого нищення буде доволі короткостроковим. От візьмемо лісову галузь. Можна навести лад з незаконним рубками (протягом останніх тижнів я з колегами рендомно зайшов в два лісництва на Франківщині і Закарпатті — і схожу незаконні рубки і необлікована деревина, не ховаючись), продажем деревини чи довгостроковим плануванням, вирощуванням ділового лісу в експлуатаційних лісах. Але хочуть просто тут і зараз зрубати раніше недоступні ліси, скасувавши ОВД та інші екологічні обмеження. Сьогодні будуть показники — а що буде післязавтра то вже не буде їх проблемою…
І ще, методи з охорони природи які працювали раніше — тепер теж далеко не завжди діють. Не та вже реакція на критику, листи, скарги, звернення, аналітику.
Більше того, повертається практика відвертого «мочилова». Подивіться який тиск ведеться на тих активістів з Закарпаття, які захищають полонину Руна!
Що з цим робити? Чарівної палочки немає. Але точно природоохоронців тепер чекають складні часи. І треба це розуміти, і адаптуватись під реальність.
