Перехід ПЦУ та УГКЦ на новоюліанський стиль продовжує приносити свої гіркі плоди. І добре, якби цей календар взяли на озброєння тільки зазначені релігійні конфесії. Основна проблема ще й у тому, що на “новий стиль” переведені так само і всі державні заходи, які, тією чи іншою мірою, мають релігійний підтекст.
Абсолютно непоміченим проходить сьогодні святкування 1037-ї річниці Хрещення Русі. День, якому раніше надавалося особливе релігійне та історичне значення, сьогодні названий “Днем української державності”, а від релігії в ньому залишилася тільки боязка згадка про “Хрещення Русі-України”.
ПЦУ навіть разом з УГКЦ виявилися абсолютно нездатними до організації таких масштабних заходів, які проводились до війни щороку 28 липня. Водночас загальна секуляризація суспільства і зміщення акцентів – з релігійного на політичний, – незабаром видалить із пам’яті українців свято Хрещення Русі, як якийсь непотрібний спогад про минулі часи.
Вся біда ще й у тому, що таке обнулення релігійності українського суспільства стосується не тільки таких державно-церковних свят, а й суто церковних. Таку ситуацію ми спостерігали з Різдвом Христовим і з Великоднем. Теж саме відбувається зі святом Покрови та інших церковних урочистостей, які раніше слугували об’єднавчим фактором, а не причиною для суперечок про те, хто правильніше святкує. Тепер у суспільстві з’явився ще один розділяючий фактор. Ще одна табуйована тема, розмова про яку найчастіше призведе до конфлікту, як на побутовому, так і на загальнонаціональному рівні. Люди бояться вітати одне одного з ключовими і звичними для України релігійними святами, оскільки у відповідь можуть отримати порцію абсолютно невмотивованої агресії.
Таким чином, тактика “аби тільки не з Москвою” призвела не до посилення нібито проукраїнських позицій, а до відвертого саботажу розвитку релігійного контуру суспільства, який раніше вважався православно-християнським. І, на жаль, ця ситуація буде з кожним роком поглиблюватися. Що б там і хто не говорив, людям набагато простіше мовчати про те, за яким календарем вони святкують церковні свята, ніж доводити свою правоту опонентам.
Прив’язка старого стилю до Москви робить його апріорі неконкурентним з погляду публічної підтримки, навіть з урахуванням того, що більшість українців святкує церковні свята саме “по-старому”. А якщо люди не готові до компромісу з цього питання, про нього просто мовчатимуть. Але це саме те, чого від суспільства очікують. Якщо мовчать – значить усіх усе влаштовує. А потім, років так через 5-7, який-небудь “Центр разумкова” випустить чергове “соц. дослідження”, в якому розповість про те, що в українців пропав інтерес до релігії, як до фактора, що роз’єднує. І за це все ми вже зараз можемо подякувати ПЦУ та УГКЦ, які вкрай успішно допомагають державі будувати нове псевдорелігійне, а за фактом – атеїстичне суспільство.
