Мені цікаво, а як зараз йде розпродаж землі і надр в донецькій області біля Вугледару?
Кадастрова карта зараз недоступна, але і так зрозуміло, що там є багато хороших сільськогосподарських земель. Більшість з них – у приватній власності, але думаю що багато залишилось і державної, яку можна швиденько розпродати…
Коли “зеленські” верещать що треба захищати “нашу землю”, треба розуміти, що мова йде про конкретних осіб, які володіють земельними ділянками – умовних Петренків, Левченків, Поліщуків, Поповичей. А також про якісь підприємства, які належать українським агробаронам, американським, арабським, або китайським фондам.
Якби гасла звучали трохи по іншому, все виглядало б зрозуміліше та дещо інакше:
– Захистимо землю Агрохолдингу “Кернел” Андрія Веревського (604,5 тис. га), Агрохолдингу UkrLandFarming Олега Бахматюка ( а з ними землі Кузьменко, Кучеренко, Білоуса та інших!
– Захистимо землю приватних пайщиків-власників землі Степаненко, Тимченко, Сорокіна та інших, яка орендована компанієй “Миронівський Хлібопродукт” Юрія Косюка (370 тис. га) та “Агропросперіс” (New Century Holding), бенефіціарами якого є Джордж Рор і Моріс Табасинік (430 тисяч га)!!!
– Не дамо російському окупанту захопити землі Saudi Agricultural and Livestock Investment Co. (SALIC) державного інвестиційного фонду Саудівської Аравії та членів королівської родини країни (165 тис. га)!
– Всі – на захист земель американської приватної інвестиційної компанії NCH Capital (450 тис. га), саудівського конгломерату Continental Farmers Group (195 000 га) та французької компанії AgroGeneration (120 000 га)!
– Звільнемо металургійні підприємства та шахти «Систем Кэпитал Менеджмент» Ріната Ахметова до кордонів 91-го року!
В СРСР гасла “на захист Батьківщини та рідної землі” мали набагато більше сенсу. Земля належала колгоспам і радгоспам, надра – підприємствам, прибуток від яких потрапляв до бюджету і соціалізувався у вигляді суспільних благ серед усіх громадян! Сьогодні він приватизується на закордонні рахунки, у вигляді яхт та палаців для окремих осіб. А що отримує умовний Степан з Тернополя або Вася з Закарпаття, окрім підвищення податків та рахунків за комуналку? За що, власне, він мусить воювати у Вугледарі та Покровську?
Ви хочете налякати нас тим, що прийде бурят та згвалтує наші родини? Ні, цього не станеться. Якщо прийде бурят – то Вася зі Степанов втечуть до Польщі та Чехії. Ну а якщо бурят полізе до чехів, то Вася зі Степаном вступлять до збройних сил і будуть воювати. Чому? Тому що ТАМ Є ЩО ЗАХИЩАТИ. Там держава опікується громадянами і там є суспільні блага, справедливість та захист, за які ВАРТО ВОЮВАТИ. Ніякі розмови про сакральність мови і землі (яку патріотична влада шалено розпродає під час запеклих боїв) не спрацюють. Що Василю з Закарпаття чи Миколі з Дніпропетровщини втрачати, окрім халупи, 6 соток, жалюгідної зарплати та захмарних платіжок?
Кожен сьогодні ставить перед собою ці запитання
За що воювати?
Що я втрачаю?
Що отримаю?
Та чим прийдеться ризикувати?
Якщо вибір між життям і жебрацьким майбутнім (для нас або наших дітей), то, думаю вибір очевидний.
“Нашого” тут вже нема майже нічого. І держава не дає ніяких сподівань.
А конкретну “землю” повинен захищати її власник – той, хто їй володіє та користується. “Ефективний приватний власник” має бути ефективним у всьому. Так нам розповідали?
Він мусить мобілізувати людей, купити зброю, ППО, техніку, сплатити зарплату і захистити власніть від окупанта! Так було з давніх давен.
Якщо ти не можешь захистити свою землю, свою власність – то не маєш і право їй володіти!
А всі розповіді про “ефективних приватних власників” – це міф.
Ну і в чому я не правий?
