Хорошее разоблачение “святости долга” из комментариев в фейсбуке:
Звичка не платити по боргам є згубною. Жодна країна від цього не стала потужнішою.
…для початку рекомендую Вам трохи вивчити матчасть. Почитайте методологічні рекомендації МВФ, в яких фонд наводить статистику списань у рамках Лондонського та Паризького клубів кредиторів. Там є дані про більше ніж 90 країн та декілька сотень списань за останні 40 років. Більшість з цих країн успішно розвиваються. Почитайте сучасні роботи Кеннета Рогофа, Кармен Рейнхард про невідворотність списань для таких країн як наша під час кризи. Ну треба щось читати перед тим як коментувати….
“згубність” – це якась моральна категорія, але в юдео-християнській традиції передбачено, що борги треба скасовувати час від часу, а не тягнути вічно (ювілейний рік, Левит 25:1). У боргах в нашій культурі нема нічого святого, це просто борг.
… також теорія про святість боргу як фінансового зобов’язання суперечить основам фінансів – якби всі борги були однаково “святими”, вони б мали однакову ціну. Якщо хтось давав в борг Україні – він це робив під відсоток набагато вищий ніж Німеччині (яка теж дефолтувала, до слова), і він отримував цю підвищену плату не просто так, а тому що це була плата за ризик що не повернуть. Цей ризик був в ціні й всім ясно було що він існує, ніхто не думав що борг “завжди треба віддавати”.
дефолтувати за належних обставин не обов’язково означає дефолтувати завжди. Коли заперечується нормальність дефолтувати взагалі – воно набуває ознак “релігійності”, типу це принципово неприйнятно. Але це не так.
Також зверніть увагу – набути “звичку дефолтувати завжди” неможливо, це суперечить засадам фінансової справи: якщо у Х набулася така звичка, то йому вже ніхто не дасть в борг.
Польше списали часть долгов, плохой пример? В 1953 году тогдашний глава Deutsche Bank Херман Йозеф Абс от имени федерального канцлера Конрада Аденауэра провел переговоры в Лондоне, в результате которых Германию освободили от уплаты большой части довоенных долгов и денежной помощи, выделенной Европой и Америкой. Спустя семь лет после окончания Второй мировой войны, соседние с Германий страны сделали шаг, который способствовал началу немецкого “экономического чуда”. Плохие примеры? А переносить опыт микроуровня на страны, так себе прием.
__
В моем блоге также есть много статей на эту тему.
Майкл Хадсон – экономист и историк долговой экономики, чья известная фраза «Долги, которые не могут быть выплачены, не будут выплачены» является идеальным и неопровержимым определением неизбежного краха любой системы, которая полагается на долги домохозяйств, как силу, стимулирующую рост потребления.
Кейс Аргентины сразу же вспоминается. Когда после очередного их дефолта кто-то у нас робко спрашивал: “А может и нам попробовать?” И тут же на него дружно начинали орать доморощенные “инвестиционные банкиры”: “Да как ты смеешь! Им можно, они в зоне стратегических интересов США, а мы – нет!” Так вот сейчас мы в зоне стратегических интересов США или нет?
