Очередная книжка – свидетельство того, как “гнобилась мова” (и вообще -всё украинское) в “поганом совке”.
Путеводитель по Ужгороду “УЖГОРОД. Нарис-путівник”. Тираж 16000. 1990 год.
Языки: Украинский, английский, польский и чешский.
Русского НЕТ.
Цитата из книжки:
“Сорок років виповнилося і музичному училищу, у стінах якого почали свою творчу біографію народна артистка СРСР, солістка Державного академічного театру опери і балету Української РСР імені Т. Г. Шевченка Гізела Ципола та заслужений артист республіки, диригент Українського народного хору імені Г. Верьовки Борис Лаба, та ще 12 лауреатів республіканських, всесоюзний і міжнародних конкурсів. Серед вихованців училища і народний артист УРСР Євген Станкович, чия Симфонія № 3 міжнародною комісією в Парижі у 1985 році визнана одним із десяти кращих творів світу.
Самобутність міста… Вона і в тому, що дітлашня навчається у школах з українською, російською, угорською мовами навчання. Місцеве радіо і Закарпатська студія телебачення ведуть свої програми як українською, так і угорською й румунською мовами. Двома мовами — українською та угорською виходить газета «Молодь Закарпаття». Обласна газета «Закарпатська правда» йде до своїх читачів українською та російською, а газета — «Карпаті ігаз со» — угорською.
…
Від п’ятирічки до п’ятирічки міцніє промисловий, соціальний потенціал обласного центру Закарпаття. Достатньо сказати, наприклад, що протягом дванадцятої п’ятирічки обсяги промислового виробництва зростуть в півтора рази. Продукція з маркою ужгородських заводів і фабрик (а провідних на сьогодні їх близько тридцяти) експортується в 26 зарубіжних країн.
Унікальну продукцію, скажімо, виробляють об’єднання «Закарпатприлад» і «Тиса», а також один із промислових гігантів Ужгорода — експериментальний завод газотранспортних турбоустановок («Турбогаз»), колектив якого в умовах дискримінаційних заходів вашінгтон-ської адміністрації зумів у стислі строки освоїти випуск турбодетандерів та іншого газоперекачувального обладнання для експортної магістралі Уренгой — Помари — Ужгород.
Завод побутової хімії відомий тим, що більшість своєї продукції виробляє під єдиною товарною маркою з фірмою «Сполана» (ЧССР). Виробничу і науково-технічну кооперацію із своїми партнерами в прикордонних областях братніх соціалістичних країн здійснюють також ужгородські взуттєвики і приладобудівники, меблевики і комунальники, працівники сфери обслуговування і культурно-мистецьких закладів…
Одним словом, туристські путівники просто не встигають фіксувати ті зміни, що їх вносять в історію древнього міста робітничі руки і допитливий розум творців сьогодення.
Ще тільки вчора впорядковували новий мікрорайон вулиць Енгельса — Заньковецької, а вже непомітно, здається, виросли нові мікрорайони «Перемога» і «Пере-мога-2». І сьогодні, доречно відзначити, середня забезпеченість одного ужгородця загальною житловою площею складає 16 квадратних метрів (у республіці — 15,2). А відповідно до поставленого XXVII з’їздом КПРС завдання — забезпечити до 2000-го року кожну сім’ю окремою квартирою чи будинком — в Ужгороді щорічно споруджуватиметься щонайменше 1200 квартир.
Стесняюсь, но не могу не спросить – так а что там осталось от “соціального та промислового потенціалу”? Что экспортируем, что производим? Сколько бесплатных квартир построили и раздали? Сколько новых памятников установили (или снесли)?
Рабов в поганом совке переселяли в квартиры, а сегодня свободных людей выкидывают на улицы из-за долгов за коммуналку. Героям Слава!
Продовжуємо публікацію доказів про “мову у совку”.
“Юний турист в Карпатах”. 1966. Тираж 25000
Дві мови – українська (йде першою) та російська.
Я вже заплутався – 60-ті роки згідно “мовних євангелистів” мова ще не гнобилась, чи вже гнобилась, чи тільки починала гнобитись? Але книжки, атестати, плакати, газети та багато іншої літератури видавались двома, або тільки українською. І згідно моєї попередньої публікації, до початку 90х тиражи україномовних видать вимірялись десятками тисяч. Знущання над мовою, краще і не скажешь.
#мова_совок
