Це не про війну. Це цитата людини, яка зіткнулась з несправедливістю в своїй країні. Так не повинну бути. Ми почали з якихось незаконних санкцій, обумовлених «обставинами», а дійшли до того, що виправдовуємо порушення Конституції. Як далеко ми готові зайти в тому, щоб чинити що заманеться, наплювавши на всі рамки, закони і загальнодержавний суспільний договір?
Люди просто не розуміють, що сьогодні вони вчинять з іншими те, що вважають «політично-обгрунтованим», а завтра хтось вчинить так само з ними, знайшовши в них вади «расової належності» за іншими знаками…
Я намагаюсь достукатися до здорового глузду і добитись щоб такі питання назавжди зникли з порядку денного. Але де фейсбук, і де здоровий глузд. Судячи з коментарів, люди взагалі не розуміють про що йдеться і кидаються «за мову», як бик на червону тряпку…
«Поїхали 6 березня з Києва. Живемо в Києві впритул до Ірпеня. Під постійні обстріли і вибухи зовсім поруч (Ірпінь, Гостомель, Буча, Ворзель, Стоянка, Білогородка і т.д.) стало занадто нервово жити. Як прилетіло (уламки) поряд з будинком, вирішили, що пора їхати. Тим паче, що на роботі ніякої форс-мажорної відпустки не надали і треба було продовжувати працювати повний день, а значить не ходити в укриття без інтернету. З того часу встигли пожити у Львівській і Франківській області, зустрітися з ксенофобією, і навіть, я б сказала, шовінізмом. Хоча це і дивно, бо ми кияни — такі ж українці, як і франківці чи львів’яни.»
…Може прийде усвідомлення, що ті хто розмовляє в побуті російською мовою, теж УКРАЇНЦІ — вони теж потерпають від образ, стикаються з ксенофобією і шовінізмом. Треба припинити ділити українців за мовними, релігійними, територіальними та іншими ознаками. Українську мову варто просувати і любити. Але любов до української мови прийде лише тоді, коли ми почнемо з повагою ставитися один до одного і поважати те, що нас насправді об’єднує: наша земля, наш суспільний договор і наш економічний інтерес.
Мова — це не «цінність». Мова — це утилітарний інструмент для передачи інформації. Є в Україні мова глухонімих. Нею навіть телепрограми дублюють. І вони є такі самі громадяни-українці.
Це ІСТОРИЧНИЙ ФАКТ — Україна багато мовна, багато діалектна, багато етнічна країна і це нашу культуру ЗБАГАЧУЄ, а не робить біднішою!
Чим більше стикаюсь з «мовними євангелистами», тим більше переконуюсь що це звичайний фанатизм, який відкидає логіку, здоровий глузд і історичний досвід.
Моя позиція в тому, що мова — не цінність, а засіб передачі інформації.
Я вважаю що передавати інформацію можна будь-якою мовою — російською, українською, англійської, латинською і навіть мовою програмування — у спосіб, який зрозумілий всіма учасниками процесу. Немає ніякого іншого правила і ніякої сакральності у використанні мови.
