Мова – як засіб чвару і розбрату

“Мова – це генетичний код нації, який поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття праці у вічності” – це повна маячня. Популярна догма, без жодного підґрунтя, яка використовується свідомо або несвідомо для руйнації суспільства та пограбунку України. І ось чому.

Що таке “НАЦІЯ”? Визначення з вікіпедії говорить Нація — історична спільність людей, що складається в ході формування спільності їх території, економічних зв’язків, літературної мови, деяких особливостей культури і характеру, які складають її ознаки.

Спільноти бувають і менші за націю. Це глобальні корпорації, місцеві громади, невеличкі фірми та загальнодержавні громадські організації. Їх учасники говорять різними мовами, мають різні етнічні риси, релігійні переконання. Що їх об’єднує? Прагнення добробуту і суспільних благ. Мета, яку ефективніше досягати через об’єднання та спільний захист власних інтересів.

Саме такою є Україна, яка споконвіку стояла на перетині потужних імперій та світових цивілізацій – різномовна, різноетнічна, різнокультурна. Саме такою є Сполучені Штати Америки та багато інших країн, де мова ніколи не була притичиною, або “каменем спотикання” для громадян.

Єдина мова ніколи не була і не буде запорукою економічного добробуту. Але навпаки, економічний добробут громадян держави, що забезпечує їх всебічний гармонійних розвиток стане запорукою поваги до мови, історії і національної культури нації, яка довела свою здатність до процвітання!

Одного разу я провів 30 хвилин в невеличкому магазині на Закарпатті, прислухаючись до того, як спілкуються з продавцем місцеві жителі. Я зрозумів чи не менше 30% того, що вони говорять… Тож твердження, що “діалекти української мови – то теж українська мова” – абсурд. Де межа між діалектом української мови та діалектом румунської польської або угорської? Якою мовою вони, насправді, говорять? Абсолютно точно нас об’єднує не це.

Українці сьогодні з задоволенням покидають Батьківщину, нехтуючи таким “цінним надбанням” як генетичний код нації, вчать мови інших країн та поповнюють генетичний код інших націй, без вагань обмінюючи національні “культурні багатства” на економічні блага!

Саме це робиться і в нашій країні, тільки в зворотному напрямку – невелика група людей свідомо, і решта недолугих “мовних евангелистів” несвідомо, в примусовий обмін на унікальну “історичну спадщину” та силоміць нав’язуючи думку о важливості “генетичного коду нації”, позбавляє нас природних багатств та економічних благ. Вони не об’єднують – вони розділяють націю. “Розділяй і володарюй” – ніхто не відміняв!

Два простих приклади:

• Фразу “візьми мої гроші”, сказану будь-якою мовою, зрозуміють усі.
• На війні ніхто не нарікає на мову, якою ти спілкуєшся.

Обидва приклади – це про безпеку, виживання, добробут і суспільний інтерес. І мови, як “особливої цінності”, немає в пріоритетних інструментах їх досягнення.

Свята правд! Всі розповіді про мову моментально зникають, коли мова заходить про гроші або шкурний інтерес. Не ведіться на балачки про “шизофрению багатомовності” Одного разу це врятує вам життя.

Любов до своєї мови виховується тільки через повагу до держави, яка дбає про своїх громадян та захищає їх інтереси! А тих, хто ставить мову “понад усе” – женіть як провокаторів, що сіють чвар і розбрат.

Блискуча розмова на цю тему:

Мова – це засіб комунікації, як і гроші – засіб обміну. Проблеми починаються тоді, коли виникають спроби утилітарним речам надати сакральні властивості. “Душа народу”, “генетичний код нації” і таке інше..

Я вільно спілкуюсь 3-ма мовами, використовуючи їх лише з метою кращого порозуміння зі співрозмовником, а не для того, щоб комусь сподобатись. Вважаю це ліцемірством. Я народився в південно-східному регіоні України, зростав і виховивася в російськомовному середовищі. Просто так склалося. Тому спілкуватися та думати мені зручніше російською.  Дописи завжди пишу так, як мені зручніше. Але чи це робить мене “недо-українцем”? Я ношу свій вклад в розвиток країни, сплачую податки, займаюсь волонтерською та громадською роботою, виховую дітей. Роблю набагато більше для країни, чем деякі громадяни, що вважають себе україномовними. Чому хтось вважає, що має право вказувати мені якою мовою говорити? В яку церкву ходити?

Псевдопатріоти руйнують державу і сіють розбрат вигаданим ‘Армовіром’, який ніколи не був притаманний багатонаціональній різномовній України. Тисячі років тому ще Біблії написали про цю небезпеку – ‘Дом, разделившийся сам в себе не устоит’.

Не думаю, що використання будь-якої мови робить людину хорошою або поганою.

Нас об’єднує не мова. Нас об’єднує дещо інше – наша земля, наш суспільний договір і наш економічний інтерес. Вивчайте Конституцію, яку ще ніхто не відміняв…

Вячеслав Горобець

Валентин Коржов:

…Закордонні політики світового масштабу очікували, що Україна не протримається проти Путіна більш ніж 1-2 тижні. Я до таких не належу ні за рівнем, ні за способом мислення – я просто вірив, що моя країна вистоїть. Я тільки радів, що ні порошенківська рать, ні «свідомі патріоти» у владі, ні «трибуни»-мізантропи Ніцой, Фаріон, Дроздов та ін. не зуміли відворотити схід і південь від держави – ті повстали проти Орди, яка несе «Руській мір». Головне гасло борців за «чистоту ідентичності» «Російська мова – ворота в «Руській мір» виявилося повною хернею.
«16 липня 2022 року розпочинається новий важливий етап втілення норм мовного Закону, який збільшить присутність української в публічному просторі та зміцнить її статус як державної», – днями, щасливий, повідомив мовний омбудсмен Кремінь. Для «зміцнення» будуть накладатись штрафи від 3400 до 11900 грн. Поки що в переліку негідників, яких змусять «зміцнюватись», я себе начебто не знайшов. А що буде завтра?
Я дитина україномовної матері та російськомовного батька, який однаково любить обидві мови, вважає цілком природнім, що одна з них стала державною, але пише у ФБ переважно російською. Тому що не хочу піддаватися диктату хуторян (не за місцем проживання, а за розмірами світосприйняття), які вчать, що правильно – це лише українською. Бо вони так вирішили. Хуторяни кажуть, що російська – це мова Путіна. А я говорю – це мова мого батька. Якщо кремлівський виродок, можливо, любить схід сонця, я мушу перестати ЦЕ робити?

Слухав нещодавно орденоносця, героя з фронту. Хлопець з болем казав, що ні у військкоматі при мобілізації, ні на «передку», посилаючи в атаку, його не питали, якою мовою він говорить. А коли його родина, яка евакуювалася на захід України, приходить за гуманітаркою, її питають… Борються із «Руськім міром»… Вони борються, а мені, західняку, соромно.
А раптом цей же сюжет бачив Кремень? Сказав: “Непорядок!” і встиг вже пролобіювати закон про іспит з української мови у військкоматі та перед представленням бійця до нагороди? Щось не дуже смішно виходить…

В українців з’являється шанс після війни стати єдиною нацією, об’єднаною Перемогою. Але… Притихлі було хуторяни все частіше починають нагадувати про «МоВіру», бо «так правильно». Правильно – це обов’язково так, як у їхньому селі. Був я в селах і на заході, і на сході. Прекрасні села, в яких живуть чудові люди. Але чому одним хочеться, щоб другі думали і говорили так само, як вони? Не зрозуміло. Особливо, коли до цих питань на одній із сторін підключається держава.

Я за дерусифікацію. Ту, яку роблять воїни, знищуючи ворога на фронті. Але не за ту, що впроваджують тилові «бійці» Кремінь і та ще і «культурний обмудсмен» Ткаченко (з його «депушкінізацією», «декнижковізацією» та ін. «де-»). Державні мужі свідомо примножують срач у тилу? Сподіваюсь, усе таки, незважаючи на високу освіту, просто є хуторянами.

Здавалось би, так просто: на час війни ввести мораторій на закони і публічні виступи про мову, культуру та інше, що розділяє суспільство. Провести хоча б маленькі «декремінізацію» та «деткаченковізацію»… Та де ж та розумна голова, що це зробить?..

Очень качественный эфир о безумии и деградации современного украинского общества. О подмене ценностей . С отсылками к христианству. Не ожидал от Хомяка. Послушал с интересом!

У воєнкоматі не питають якою мовою ти розмовляєшь

Башня разворочена, танк горит

Чому не українською мовою?? Як таких в ЗСУ беруть??

Конфлікт з глядачами на стендапі. Фелікс Редька