“Як кібернетик за освітою, стверджую, що всі економісти, включно з МВФ, які говорять про “ефективного власника”, не розуміють (або роблять вигляд, що не розуміють) , що ефективність є показником не власника (носія функції володіння), а УПРАВЛІНЦЯ (носія функції управління). Власник може управляти сам (і саме так було в давні часи, але все рідше нині), а може найняти особу (менеджера) чи компанію. Наприклад, у Ахметова є ціла управляюча компанія System Capital Management, без якої він якщо б не збожеволів, то точно не зміг би управляти ефективно. А володіти можна і без цієї компанії, бо ефективність володіння не вимірюється.
Бізнесова діяльність містить в собі багато функцій, і управлінська серед них. Державне управління, спроможне використати великі державні інтелектуальні, матеріальні та інші ресурси і підтримувати найскладніші форми координації, НЕДОЦІЛЬНО використовувати для управління дрібними або примітивними економічними об’єктами та процесами. Як недоцільно лауреату міжнародних музичних конкурсів грати в ресторані чи адміралу керувати відділенням піхоти. Через те і державне володіння дрібними об’єктами, за рідкісними випадками, недоцільне. Ситуація змінюється з масштабами і складністю об’єктів чи систем, якими треба керувати. І для управління ГАЛУЗЯМИ, в яких можуть бути обєкти і недержавної власності, саме державне управління є найбільш адекватним, і включає в себе механізми законодавчого регулювання, недоступного притаманні приватним компаніям та мало притаманного нормативного (стандарти та правила). У низці випадків для державного управління галуззю найбільше підходить і державна власність. Вона найбільш адекватною для великих підприємств з особливими технологіями.
Пропагандистська брехня Пасхавера була окозамилюванням для розграбування загальнародної власності під малоефективним (через незабезпечення відповідальності) управлінням державних менеджерів. Ще раз варто підтвердити тезу Вячеслава Горобця, що посадка або звільнення неефективних державних менеджерів сприяє відбору справді ефективних. Приватні компанії в Китаї успішні там, де їм дозволила держава – харчова, переробна, легка промисловість, торгівля тощо. Всі більш серйозні – складні та високотехнологічні – галузі залишаються за державою. В Україні після тридцяти років деморалізації державних управлінців ліберальною пропагандою (вигодною олігархату) відбулась їх неминуча деградація. Перше, що треба зробити – обмежити таку пропаганду вимогами чітких верифікованих обґрунтувань.”
Сергій Федоринчік, УЕА «Зелений світ»
