В неділю 5 квітня ми знову загасили пожежу в заказнику, в якому гасили тиждень тому, при цьому в 200-300 метрах від попередньої пожежі. Коли все горить навкруги, то вже відбувається й психологічне вигорання від цієї проблеми. На жаль, всі ми повертаємося до цієї теми лише в період палів, а насправді нею потрібно займатись тоді, коли їх ще немає. Для цього в першу чергу необхідно розробити та прийняти відповідну нормативну-правову базу.
На мою особисту думку питання підвищення штрафів тут не першочергове, бо сьогодні проблема полягає не в суворості покарання, а у його невідворотності. З невідворотністю в Україні як раз найбільша біда. Якби протягом року піймали хоча б 20-30 % паліїв і оштрафували їх нехай навіть на середню суму штрафу та розвісили інформацію про це на кожному стовпі, то ситуація значно покращилася б. Ось тоді, був би сенс в рази збільшити покарання за підпал. Тоді б це подіяло.
Щоб розробити ефективну нормативну-правову базу потрібно зрозуміти причину масштабності такого явища. Хтось скаже, що причина в наявності неадекватних осіб, які палять все навколо. Звісно це так, але вони лише ходячі причини підпалів, але не причина мільйонів випалених гектарів.
Хтось звинуватить владу, яка не займається цим. Тим більше, що декілька років тому були здійснені абсурдні зміни до законодавства, коли тих же пожежників позбавили права штрафувати паліїв. І взагалі проблема повноважень контролюючих органів, точніше їхньої відсутності, серйозно б’є по невідворотності покарання. Таке враження, що держава переклала проблему з хворої голови на здорову і самоусунулася від питання палів, бо замість пожежників наділила правом складати акти громадських еко-інспекторів.
Але по-перше, цих громадських екоінспекторів днем з вогнем не відшукаєш, а по-друге, всім, хто в темі, добре відомо наскільки не просто отримати повноваження громадського інспектора. Як на мене, у проблеми розвалу системи державного контролю «ростуть ноги» з безглуздої тенденції «спрощення» життя для бізнесу, яке заодно тягне спрощення безкарності і для окремих представників населення, оскільки повноваження контролюючих органів урізаються за компанію для всіх. Держава відмовляється бути державою, а це породжує безкарність та анархію серед населення.
Отже, провина влади безумовно є. Але на мою суб’єктивну думку вона не є ключовою. Чому? Тому що влада в більшій мірі реагує на суспільний запит. Немає запиту – немає реакції. Відповідно, головна причина МАСШТАБНОСТІ пожеж насправді полягає не в тих, хто підпалює сухостій, і не в тих, хто має контролювати це, а в тих, хто ніяк не реагує на пал взагалі. Тобто, причина в 99 % населення.
Мене найбільше шокує не наявність паліїв (піромани мешкають і в розвинених країнах), а тотальна байдужість населення. Коли в когось горить сарай, то всі біжать гасити пожежу, але коли горить степова балка, лісосмуга або стерня, то ніхто нікуди не біжить. Багато хто обурюється, кляне паліїв, але не йде гасити пожежу навіть якщо вона відбувається в лічених сотнях метрів, а то й в десятках метрів, від його житла. В кращому випадку можуть викликати пожежних і то, лише тоді, коли є загроза будинкам.
Пригадую випадок, що трапився в серпні 2017 р. Загорівся степ. Прибіг я його гасити. Результату немає – не справляюсь, не вистачає буквально 2-3 людей. Вогонь йде в бік села. Раптом дивлюсь з села йдуть з гілками 5-6 осіб. «Ну нарешті!» — подумав я. Але вони зупинилися на краю села, стали і чекають. Махаю їм — реакції нуль. З останніх сил намагаюсь врятувати хоч щось і раптом впадаю в ступор: «помічники» «допомогли» — пустили зустрічний пал!!! Я «підняв білий прапор» — чинити спротив вогню після такої «допомоги в спину» вже не було ані сил, ані сенсу.
Отже, масштабність палів (підкреслюю масштаб вигорілих площ, а не самі підпали) це наслідок колективної безвідповідальності, тому найкращий спосіб вирішити цю проблему це втілити колективну відповідальність за дії окремих неадекватних осіб. Як це зробити? Ввести таксацію за кожен згорілий гектар для землевласників та землекористувачів і сплачувати її в центральний бюджет. Пояснюю детальніше.
Штраф або інше покарання для безпосереднього палія залишаються максимально суворим. Але за кожен спалений гектар угідь несе відповідальність землевласник або землекористувач. При цьому землекористувачу/власнику потрібно надати 2-3 пільгові гектари (ліміт) за які він не сплачує, бо він не може миттєво опинитися на місці підпалу або когось надіслати туди. Однак якщо вогонь вийде за межі цього ліміту — вибачте, шановний, сплатіть за те, що не стежите за власними угіддями.
Для початку такса може бути невеличкою, в межах 100 грн/га. Якщо це не допоможе, тоді можна сміливо піднімати таксу допоки фінансові витрати землекористувача/власника не почнуть «кусатись». Тобто, якщо 100 грн/га не подіє, то 500 грн/га подіє вже точно.
Не має значення, хто це: міськрада, територіальна громада, сільрада, агрофірма, мисливське господарство і т.д. При цьому внести норму, що в разі встановлення особи палія, сплачувати у трикратному розмірі таксу буде палій, а не землевласник. Якщо палія не спіймають — вибачте платіть самі.
Що це дасть. По-перше, контролюючим органам не потрібно буде когось розшукувати чи сидіти в засідках. Їхній головний інструмент контролю буде рулетка / комп’ютерна програма для вимірювання кількості спалених гектарів. В будь-який день виїхали, поміряли, виписали квитанцію і надіслали її навіть не спілкуючись з землекористувачем.
Якщо замість освітлення вулиць чи утеплення школи громада села або міста почне витрачати свої кошти на такси в центральний бюджет за спалені площі, то вона швидко знайде способи не допустити пали або звести їх до мінімуму.
Впевнений, що в разі введення таксації на ланах кількість пожеж одразу скоротиться на 95 %, адже всі знають, що саме агропідприємства та фермери є головними паліями стерні влітку, а зі стерні пожежі перекидаються на балки, лісосмуги і т.д. Більше того, це примусить великі агрофірми створювати власні мобільні протипожежні структури, нехай навіть невеликі за штатом.
Ще один важливий інструмент з категорії «бабло перемагає зло». Якщо фінансовий стимул боротися з пожежами буде суттєвий, то всі будуть зацікавлені в тому, щоб виявити і спіймати палія і щоб саме він сплатив і штраф, і таксу. Тоді знайдуться кошти і на відео/фото фіксацію, і на протипожежне обладнання і на інформаційну просвіту населення, яка до речі, має висіти на кожному стовпі, закликати з біл-бордів, та у вигляді соціальної реклами крутитися у ток-шоу, серіалах і т.п. Бо немає вже сил читати обурення в соц.мережах, оскільки палії швидше за все Інтернетом мало користуються.
До речі, непоганим буде стимулом і фінансова винагорода за «голову» палія. Якщо розповсюдити оголошення, що той, хто зніме на відео /сфотографує піромана отримає чималу матеріальну вигоду (припустимо 3-4 тис.грн.), то впевнений, що деякі активні підлітки із задоволенням пограють в цю цікаву та корисну гру – висліди піромана.
Тому нам потрібні зміни як мінімум в Адмінкодекс, Закон «Про місцеве самоурядування» та Закон «Про охорону земель» та «Про рослинний світ». В Адмінкодексі потрібно максимально розширити перелік служб, осіб, установ, які матимуть право затримувати та карати паліїв, та вписати таксацію за неналежне утримання власних територій щодо протипожежної безпеки.
Якщо не хочемо активно шукати та встановлювати винних, нам доведеться призначати винних, тобто самих себе в межах території нашого проживання. Ще раз підкреслюю, що лише колективна відповідальність за пали зможе змінити ситуацію. Так, це не зовсім справедливо, коли всі відповідають за провини одного, але враховуючи масштаби проблеми немає іншого виходу ніж задіяти такі непопулярні заходи хоча б на декілька років, щоб витиснути з населення найголовнішу причину масштабних пожеж — байдужість.
