Уникальный по масштабности и красоте окружающей природы мемориальный комплекс “Урочище Шумейково” расположен в Лохвицком районе Полтавской области. Мало кому известно это место – мемориал расположен вдали от населенных пунктов, в полях, около небольшого, теперь уже опустевшего села Дрюковщина, про которое я рассказывал.
Тут 20 сентября 1941 года приняла последний бой объединенная колонна штабов Юго-Западного Фронта. Здесь находится место гибели командующего фронтом генерал-полковника Михаил Кирпоноса. На этом месте немцами была уничтожена 5-я армия и закончилась история Юго-Западного фронта.
С подходом 2-й танковой группы Гудериана, решение любой ценой отстоять Киев обернулось бойней и полной потерей контроля над Юго-Западным фронтом. 4 армии, оказавшиеся в котле, прорываясь в направлении Полтавы, вынуждены были оставить тяжёлое вооружение в Пирятине и разбиться на колонны до полутора тысяч человек. 20 сентября штаб 5-й армии попал в плен в полном составе, и над её остатками принял руководство командующий фронтом, генерал-полковник Михаил Кирпонос.
Это был его последний бой. Это была самая маленькая армия в его карьере: около 1000 офицеров и солдат, 2 бронеавтомобиля… Заняв позицию по краю крохотного – 0,5 кв. км. – урочища юго-западнее Лохвицы, она подарила отступающим войскам драгоценные 5 часов передышки. Эти часы вместили атаку с 3 сторон, рукопашную схватку и миномётный обстрел, выкосивший людей и еще молодые тогда деревья. Половина квадратного километра. Пять часов. По три смерти в минуту. По двадцать смертей на гектар. Выжившие – примерно каждый девятнадцатый – могли вспомнить только, что здесь был ад.
Сейчас модно говорить что “надо просто перестать стрелять”. Что “человеческая жизни превыше всего”. Если бы это было так, то Украины, как страны давно бы просто не существовало.
Там, где человеческая жизнь превыше всего, там нет места подвигу, нет места самопожертвованию. Если моя жизнь – главная ценность, то зачем рисковать?
Хорошо, что так не считали ликвидаторы Чернобыльской катастрофы, иначе Украина и пол-европы уже были бы радиоактивной пустыней.
Хорошо, что так не считали советские воины, иначе мы были бы под немецкой оккупацией уже в середине прошлого века.
Хорошо, что так не считают воины АТО, иначе Украина стала бы “республикой” РФ.
Все они понимали, что жизнь каждого неразрывно связана с своим народом и жизненным пространством, которое он занимает – СТРАНОЙ. И это главная ценность, которую прежде всего нужно защищать ради будущих поколений… ценой СОБСТВЕННЫХ жизней. Историей человечества давно доказано: те, кто ставил шкурный интерес выше общественного – не выживали. “Хата с краю” всегда сгорает первой. Но сейчас нам пытаются доказать, что это не так…
Гуманизм, утверждающий жизнь человека как наивысшую ценность, глубоко враждебен и христианству. В нем нет места Богу и высшим целям, которые он утверждает. В нем нет места патриотизму.
У трансгуманистов нет Родины. Это ущербное и деструктивное мировозрение зацикленных на себе людей…
Надо помнить о подвигах наших предков, не забывать ради чего они совершались.
“Урочище Шумейкове”
Унікальний за масштабністю і красою навколишньої природи меморіальний комплекс “Урочище Шумейкове” розташований в Лохвицькому районі Полтавської області. Небагатьом відомо це місце – меморіал розташований далеко від населених пунктів, в полях, біля невеликого, тепер вже спорожнілого села Дрюківщина, про яке я розповідав.
Тут 20 вересня 1941 прийняла останній бій об’єднана колона штабів Південно-Західного Фронту. Тут місце загибелі командувача фронтом генерал-полковника Михайла Кирпоноса. На цьому місці німцями була знищена 5-я армія і скінчилася історія Південно-Західного фронту.
З підходом 2-ї танкової групи Гудеріана, рішення за будь-яку ціну відстояти Київ перетворилось на бойню і повну втрату контролю над Південно-Західним фронтом. 4 армії, що опинилися в котлі, прориваючись у напрямку Полтави, змушені були залишити важке озброєння в Пирятині і розбитися на колони по півтори тисячі осіб. 20 вересня штаб 5-ї армії потрапив в полон в повному складі, і над її залишками прийняв керівництво командувач фронтом, генерал-полковник Михайло Кирпонос.
Це був його останній бій. Це була найменша армія в його кар’єрі: близько 1000 офіцерів і солдатів, 2 бронеавтомобіля … Зайнявши позицію по краю крихітного – 0,5 кв. км. – урочища на південно-заході від Лохвиці, армія подарувала відступаючим військам дорогоцінні 5 годин перепочинку. Ці 5 годин вмістили атаку з 3 сторін, рукопашний бій і мінометний обстріл, який викосив людей і молоді тоді ще дерева.
Половина квадратного кілометру. П’ять годин. Три смерті на хвилину. Двадцять смертей на гектар. Ті, що вижили – приблизно кожен дев’ятнадцятий – могли згадати лише, що тут було пекло.
Зараз модно говорити що “треба просто перестати стріляти”. Що «життя людини – понад усе». Якби це було так, то України, як держави, давно б вже не існувало.
Там, де людське життя понад усе, немає місця подвигу і самопожертві. Якщо моє життя – головна цінність, то навіщо ризикувати?
Добре, що так не вважали ліквідатори Чорнобильської катастрофи, інакше Україна і пів-Європи вже були б радіоактивною пустелею.
Добре, що так не вважали радянські воїни, інакше ми були б під німецькою окупацією вже в середині минулого століття.
Добре, що зараз так не вважають воїни АТО, інакше Україна стала б «республікою» РФ.
Всі вони розуміли, що життя кожного нерозривно пов’язано з своїм народом і його життєвим простором – КРАЇНОЮ. І це головна цінність, яку перш за все потрібно захищати заради майбутніх поколінь. Історією людства давно доведено: ті, хто ставив шкурний інтерес вище суспільного – не виживають. “Хата скраю” завжди горіла першою. Але зараз нам намагаються довести, що це не так …
Гуманізм, який затверджує життя людини як найвищу цінність, глибоко ворожий і християнству. У ньому немає місця Богу і вищим цілям, які Він встановлює. Немає місця і патріотизму.
У трансгуманістів немає Батьківщини. Це недолугий і деструктивний світогляд зациклених на собі людей…
Треба пам’ятати про подвиги наших предків, і не забувати заради чого вони робилися.
