Ринок землі. Чому ви не хочете “як у всіх цивілізованих країнах”?

Унормування мінімальних і максимальних розмірів господарств на законодавчому рівні: у Німеччині максимальна ділянка (власна чи орендована) становить 400—500 га (залежно від федеральних земель), у Польщі — до 300 га, в Іспанії — до 100 га, у Данії — верхня межа 150 га;

У багатьох країнах розмір землекористування пов’язується з ефективною зайнятістю працівників, членів фермерських чи сімейних господарств. Наприклад, у Швейцарії максимальною вважається ділянка, яка забезпечує рівень доходу трьох осіб, котрі зайняті її обробітком, у Франції — двох (середній розмір ділянки в країні — 25 га);

Важлива вимога до покупців — наявність диплома про сільськогосподарську освіту чи інший професійний документ, встановлюється термін професійного стажу (у Франції це п’ять років), наявність засобів виробництва чи худоби, птиці, свиней;

Право на придбання земельної ділянки для ведення сільського господарства, як правило, надається фізичним особам, які проживають на території придбаних земель або неподалік (у Данії ця територія — 10—25 км);

Заборона або обмеження на придбання землі іноземцями. В одних країнах вона визначена законодавством національного рівня (ЄС, Японія, Австралія), в інших — регіонального (США, Канада);

У Чилі викуплені та експропрійовані землі передавалися сільським сім’ям із оплатою у розстрочку. В Бразилії держава викупила 18 млн. га угідь, на яких створено 285 тисяч фермерських господарств.

Для порівняння, в Україні на 42 млн. ГА – 46 тисяч фермерських господарств.

«Ми зникнемо як держава, якщо землю не продамо!».

Щоправда, жоден із цих експертів не порахував, а що ж натомість отримає держава від такого «ґешефту» із землею. Моя відповідь — практично нічого. Якщо точніше — 5% від грошово-нормативної оцінки, а це приблизно 150—200 млн. доларів.