Село Покровська Багачка в Полтавській області, розташоване на трасі Київ-Харків. Колись тут вирувало життя. Вздовж дороги велася жвава торгівля, працювали кафешки, магазини. Процвітав місцевий бізнес.
Раптом, зробили об’їзну — і все заглухло. Люди харчувалися з дороги і згодом її не стало. В селі майже немає машин і майже немає людей на вулицях. Але ж люди нікуди не зникли…
Вони втратили доходи, зменшили витрати і залишились сам на сам зі своїми проблемами та зростаючими тарифами. Продукція, яку вони виробляють, вже нікому не потрібна.
Напевно, місцева влада розводить руками і бідкається «ну так і що ж ми зробимо? Таке життя». Ні, не життя!
Навіщо потрібна влада, яка покладається лише на сили природи на зовнішні обставини: дорогу, дощ, субвенції, приїзд президента. А якщо цього не відбувається — виявляє свою повну безпорадність?
Навіщо потрібна влада, яка лише робить вигляд що чимось керує? А насправді, паразитує на суспільному «Богом даному» бюджеті, створюючи сите життя лише для себе та свого оточення…
Чи є шанс на краще майбутнє у Покровській Багачки? Так. Але для цього потрібна ініціатива, активність і розуміння мікро економічних процесів. Які у села є ресурси? Наскільки вони ефективно використовуються? Що виробляється? Як створюється додана вартість? Що треба покращити, щоб створити нові бізнес-можливості, щоб збільшити заробітки людей і надходження до бюджету. В кожному селі є маса потенціалу: від природних ресурсів до землі, яка віддана в користування агрохолдингам за копійки. Об’єднання людей, створення місцевих ринків та торговельних мереж, замість продажу сировини — запуск виробництва продуктів з високою доданою вартістю. Будівництво якісних придорожніх готелів в тепер вже затишному місці, 5 хвилин від траси але без дискомфорту, який вона створює для відпочинку. І багато іншого.
Але хто це розуміє? Вчора звонили активісти з павлоградського району і розповідали про свою ситуацію. І я в черговий раз переконався — скрізь одне й те саме лайно. До керма приходять жадібні недолугі пустишки, які добре працюють лише язиком, а не головою і руками, а дбають лише про власний шкурний інтерес. Я вже не знаю що треба, щоб це нарешті змінилося…
Вячеслав Горобець
По слідам коментарів:
Як послухати, то місцеве самоврядування нам взагалі не потрібно. Навіщо вибори, навіщо податки, які повинні спрямовуватися НА СУСПІЛЬНІ ЦІЛІ?
«Ми все самі»… Ага.
Коли люди зрозуміють, що є суспільна власність — це коли ЦІЛЕ БІЛЬШЕ, НІЖ СУМА ВСІХ СКЛАДОВИХ, тоді нарешті щось зрушиться.
А поки що «ми самі» працює, лише коли приймаєш рішення їхати на заробітки за кордон. А тут щось не дуже виходить.
Той, хто розповідає що «все в наших руках», ніколи не займався масштабними проектами. Можливо, ваш рівень лише купівля-продаж. Коли ти хочеш щоб побудувати, зробити виробництво, то ваші прекрасні ідеї просто ховають під пресом бюрократії, недолугості та хабарів на рівні місцевої влади.
Розвиток можливий лише у випадку, коли місцева влада СПРИЯЄ І ПІДТРИМУЄ (і організаційно, і фінансово) розвиток, від якого покращується життя та можливості для всіх.
Гарний приклад в коментах вище — треба було виділяти землю та будувати інфраструктуру вздовж нової траси навколо П. Багачки. Але НІХТО з місцевих керманичів про це не подумав! Хто повинен був це робити з селян, яких тут з легкої руки звинувачують у «совковості мислення»? деякі з них не знають як довідку у сільраді взяти, не кажучи вже про те, щоб започаткувати бізнес. Та що тепер — це не люди? Це отброси? Совки?
Головне — суспільство повинно навчитися висувати зі свого середовища гідних кандидатів — розумних, щирих, тих, хто довів своє прагнення служити суспільству не словами, а ділами. А не обирати з тих, хто з’являється перед виборами з валізами обіцянок та змушує обирати нас з сортів лайна.
Висувати кандидатів, підтримувати їх, ходити на вибори та долучатися до передвиборчої роботи — це теж робота, прийдеться жертвувати своїм часом, коштами, особистим життям для кращого майбутнього всього суспільства — села, міста, країни.
Ось вам план роботи. Але навряд чи вам це сподобається.
Я дивлюся що в нас «совкове» мислення перетворилося на рагульске.
Ви помиляєтесь що ваше життя у ваших руках. Завтра вам задеруть тарифи, податки, позбавлять роботи, заберуть за борги майно і викинуть з хати.
Ви давно вже не керуєте власним життям. І причина в тому, що перестали піклуватися за суспільне. Лише за свого «кабанчика», свій «городик», свою хатку з краю.
Навіть гідну владу не здатні обрати. Яке життя у ваших руках? Ви ні на що не впливаєте.
