Для багатьох людей слово «монополія» сприймається більше в негативному аспекті. Проте, в питанні державотворення від монополії нікуди дітись. Монопольне право на щось з боку держави це складова її авторитету, це ознака чогось такого, що стратегічно стоїть вище за якісь меркантильні або тимчасові інтереси. Монопольне право це обороноздатність, енергетична безпека, продовольча безпека, екологічна безпека. Як на мене, земельна політика також має входити до цього переліку.
Земельна політика має бути монопольним правом держави. Мова не йде про те, щоб загнати аграріїв в колгоспи. Ніхто не має права претендувати на їх техніку, будівлі та інші матеріальні фонди. Це все може і має залишатись приватним. Але в ХХІ ст.., коли вирішення екологічних питань потребує координації і, не побоюсь цього слова, ЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ, ринок землі просто знецінить землю. Чому? Тому що тільки те чогось варте, що не має ціни.
Дивують фантазіям багатьох політиків про те, що начебто як тільки людина отримує землю у приватну власність, то вона починає її плекати та «покращувати вже сьогодні». В одному з постів я вже наводив приклад того, що у нас сотні тисяч водіїв не використовують паски безпеки. Отже, якщо люди не переймаються власним життям, то чому вони будуть перейматись землею?
Ринкова оцінка вартості землі знецінить її, а не примусить ставитися до неї з повагою. Примусити поважати землю можна лише під страхом втрати права на неї. Тобто, землекористувач, що орендує землю у держави, буде дотримуватись всіх правил та норм щодо її використання саме через страх втратити право на оренду, а от приватний власник зможе зробити зі своєю землею все, що йому заманеться, особливо враховуючи вірус «лібертаріанства» в країні. Тому найближчим часом може скластися ситуація, коли нічого нікому не завадить купувати землю, виснажувати її, а потім продавати як старий розбитий автомобіль.
Враховуючи бажання деяких політиків «дерегулювати» земельні відносини (хто читав проект закону № 2194 від 01.10.2019, той в курсі), може бути впроваджена легальна можливість витискати з землі максимум, а потім продати її під промисловий об’єкт, житлову забудову, звалище, цвинтар, під що завгодно… Шматок землі буде сприйматись так само, як шматок заліза… Якщо земля це товар, то чим вона буде відрізнятися від бувшого у вжитку автомобіля, чайника або штанів? Якщо цінність ми підмінюємо ціною, тоді всім нам грош ціна…
Слідкуйте за ситуацією навколо законопроекту № 2194 від 01.10.2019 (про дерегуляцію), бо проект закону № 2178-10 від 10.10.2019 (про обіг (ринок) с-г земель) це просто квіточки, у порівнянні з цим проектом закону, який тихо, без зайвого шуму пройшов перше читання.
Скасовувати мораторій на купівлю земель потрібно, але по уму це варто зробити лише з однією метою — щоб економічним ненасильницьким шляхом повернути більшість землі у власність держави, а значить і у власність народу. Фактично, нам потрібно скасувати мораторій не на купівлю, а на ВИкупівлю земель, щоб виправити те безглуздя, яке вчинили політики в 90-роки, розпаювавши майже 3/4 сільськогосподарських земель України.
Земля, яка знаходиться у власності конкретної людини, належить цій людині, а не народу. Земля, яка знаходиться у власності територіальної громади — це земля конкретної територіальної громади, а не народу.
Земля, яка знаходиться у власності держави належить, без жодного пафосу, народу, а значить — кожному з нас. Біосферний заповідник «Асканія-Нова» належить кожному з нас так само, як Софія Київська та будь-які інші об’єкти державної власності. А от приватна ділянка вашого сусіда належить вашому сусіду і ви до цієї ділянки не маєте жодного відношення, окрім географічного.
