Якою може бути динаміка ерозії та опустелення України після запуску ринку земель сільськогосподарського призначення? Які наслідки ці процеси матимуть для довкілля? І що має зробити влада, щоб не втратити контроль над екологічним станом українських територій?
Ми поговорили про це з Олексієм Бурковським — українським екологом, агрономом за фахом, активістом громадської організації «Всеукраїнська екологічна ліга» та громадської кампанії «Збережемо українські степи».
Розкажіть, будь ласка, яка загалом динаміка екологічного стану ґрунтів в Україні з часів незалежності? Чи існує системний моніторинг їхнього стану?
Динаміка негативна, і це визнається на офіційному рівні. Щоправда, така ситуація спостерігається ще з радянських часів, коли сформувалась нинішня жахлива структура земельних угідь. По-іншому бути й не могло, орні землі становлять 54% території нашої держави. Це екологічне божевілля, що веде до опустелення. У п.2.1 та 2.2 Розширеного п’ятирічного звіту про опустелення та деградацію земель за 2012 рік зазначається, що «ситуація з використанням земель в Україні на сьогодні близька до критичної. Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнають впливу однієї лише водної ерозії, складає 10,6 млн. га орних земель (32% від їх загальної площі). …Щорічне зростання площ еродованої ріллі в цілому по Україні сягає 60−80 тис. га.; …щорічні втрати гумусу становлять 0,65 тонни на 1 гектар,… а незадовільний екологічний стан земель є однією з головних причин погіршення стану довкілля».
“Орні землі становлять 54% території нашої держави. Це екологічне божевілля, що веде до опустелення.”
Це офіційні дані, а значить моніторинг стану земель в Україні ведеться. Цими питаннями опікується Держгеокадастр, профільні науково-дослідні інститути, наприклад національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського», Інститут агроекології та природокористування НААН. Наскільки цей моніторинг системний, сказати складно, адже всім відомо, як фінансується у нас наука й взагалі наскільки наша влада прислухається до науковців. До речі, співробітники «Інституту ґрунтознавства ім. Соколовського» видали у 2018 році надзвичайно цікаву книгу «Деградація ґрунтів у світі, досвід її попередження і подолання» під редакцією академіка НААН В. Медведєва, але хто її читатиме? Чи хто-небудь бачить хоча б якісь повідомлення на новинних сайтах про вітчизняну наукову або науково-популярну літературу? Ми створили два повнометражних науково-популярних фільми на природничу тематику вперше за часів незалежності, але жоден центральний телеканал не взяв їх до ефіру. При цьому один із фільмів, «Торські степи: життя, смерть… воскресіння?» значною мірою стосується земельного питання. Якщо нікого не цікавить вітчизняне яскраве науково-популярне кіно, то що вже казати про наукову літературу?
А як змінюється стан земель у зв’язку з бойовими діями на сході України?
Будь-які бойові дії впливають на поверхню ґрунтів. Інше питання — масштаби впливу. З 2015 року лінія розмежування відносно стала, тому цей негативний вплив стосується обмеженої території. Водночас орні землі в масштабах країни охоплюють величезні простори, які з року в рік, декілька разів на рік та на кожний квадратний сантиметр обробляються отрутохімікатами, але цей факт чомусь мало цікавить широкий загал.
“Офіційно під ріллею зайнято 54% території України, але існує значна площа нелегально переораних земель, тому фактична площа ріллі ще більша.”
Нещодавно з’явилося дослідження, що 4,3 мільйона гектарів землі взагалі відсутні в держкадастрі України. Куди «зникла» ця земля та які наслідки це може мати для екологічної політики, зокрема в разі скасування мораторію?
Передусім невизначеними є окремі ділянки земель державної та комунальної власності. З іншого боку, за різними оцінками в Україні нараховується 1—1,5 млн га розпайованих земель, на які не заявлені права власності. Власники земель померли, а їхні спадкоємці не оформили на себе право власності. Окрім цього, коли проводилося розпаювання, то на початковому етапі власникам паїв видавалися сертифікати на землю, які надавали номінальний, а не конкретний земельний пай. Потім відбулася заміна сертифікатів на земельні акти. Земельний акт — це документ на конкретну ділянку, і це держава більш-менш нормально контролює. Якщо спадкоємці не поквапилися замінити сертифікат на акт, то такий земельний пай знаходиться в підвішеному стані. З огляду на дефіцит земель для заповідання та величезну площу орних земель, будь-які «невраховані» землі в активному сільськогосподарському обігу посилюватимуть проблему ерозії та опустелення. Офіційно під ріллею зайнято 54% території України, але існує значна площа нелегально переораних земель, тому фактична площа ріллі ще більша. Проблема полягає не так у скасуванні мораторію, як у цільовому призначенні земель та структурі угідь.
Як аргумент за продовження мораторію часто називають загрозу концентрації земель у великих латифундистів. Водночас ви у своїй статті пишете, що до його впровадження спонукали попередні рішення української влади — розпаювати переважну більшість сільськогосподарських земель. Які були реальні причини впровадження мораторію та чи відігравали тут якусь роль екологічні аргументи?
На жаль, екологічні аргументи в земельній політиці ніколи не враховувалися. У Радянському Союзі баланс ландшафтів виглядав досить пристойно, але це була наче середня температура по палаті: катастрофічний рівень розораності ґрунтів в Україні нікого не хвилював на тлі безмежних диких просторів Сибіру. Але коли Україна отримала незалежність, з’явився шанс виправити цю потворну ситуацію. Перед розпаюванням науковці пропонували вивести з обігу 9 млн га орних еродованих земель,та перевести їх у луки, степи, ліси. Були розроблені відповідні методичні рекомендації академіком НААН В. Сайком. Проте цього не сталося.
Як на мене, проблема мораторію пов’язана саме з масштабом розпаювання. Команда Леоніда Кучми провела розпаювання, а її наступники схопилися за голову. Нагадаю, одним махом було розпайовано майже 2/3 всіх сільгоспземель. На мою думку, наступники просто побоялися за таких умов брати на себе відповідальність та запускати такий масштабний ринок земель, і тому переклали цей головний біль на наступну владу, але і ті не наважилися запускати ринок. Сьогодні 84% ріллі перебувають у приватній власності. Це означало й означає, що держава майже повністю втратила контроль за станом земель. Якби в 90-ті було розпайовано 1/4 або нехай навіть 1/3 земель, то мораторій можна було б не впроваджувати, адже контрольний пакет земельного масиву залишався б у руках держави. Всі наступні уряди та парламенти стали заручниками рішень, ухвалених найвищим керівництвом держави в другій половині 90-х років.
“Повний абсурд — спочатку роздати землю, а потім думати про законодавчу базу.”
Попри мораторій, в Україні відбулася разюча концентрація земель в руках агрохолдингів. Водночас критики мораторію стверджують, що він стримує інвестиції в сільське господарство та призводить до занепаду сільських територій. Які реальні наслідки мало його впровадження?
Концентрація земель у руках агрохолдингів відбулася не через мораторій, а через розпаювання та відсутність будь-яких юридичних механізмів щодо демонополізації у сфері оренди земель. Більшість критиків мораторію за деревами не бачать лісу, бо мораторій не є ключовим питанням. Він не причина, а наслідок бездумної земельної реформи 90-х років. Це ж повний абсурд — спочатку роздати землю, а потім думати про законодавчу базу. Все мало бути навпаки: спочатку законодавча база, а потім розпаювання. Немає сенсу оцінювати наслідки мораторію, треба усвідомити жахливі помилки розпаювання та спробувати їх виправити. Але можна говорити і про реальний ризик: земельна реформа може привести Україну не в Європу, а набагато «далі» — в Латинську Америку.
Яку роль відіграє деградація стану землі й опустелення в занепаді сільських територій вже зараз?
Опустелювання, образно кажучи, не буде розбиратись — село це чи місто. Вже сьогодні ми маємо дефіцит питної води у східних та південних регіонах України, і боюсь, що ця тенденція буде посилюватися. У нас дві величезні проблеми, які ведуть до опустелювання. Перша — дефіцит природних екосистем, що формують адекватний рослинний покрив та нормальний ґрунтовий профіль, тобто належний водний басейн. Причиною такої динаміки є передусім непомірно висока площа орних земель. Друга причина ─ знищення річок через величезну кількість водосховищ та ставків, від малих річок до Дніпра.
“Примусити державні органи виконувати екологічні програми — важка справа, але примусити приватного власника — ще складніше.”
Чи має форма власності прямий вплив на стан землі?
Я кажу про те, що потрібно збільшити площу земель державної власності. Як не дивно, без скасування мораторію це зробити неможливо. Я виступаю за тимчасову монополію держави на купівлю-продаж земель, а точніше — на купівлю. Так, примусити державні органи виконувати екологічні програми — важка справа, але примусити приватного власника робити це — ще складніше. Принаймні громадським організаціям простіше контролювати державні органи, ніж приватних землекористувачів.
Ще є можливість в рази підняти податок на землю для еродованої ріллі в разі її подальшого обробітку, але без можливості її продати це буде пастка для землевласників. Тобто мораторій в такому разі потрібно знімати.
Але ж і за державної власності може вестися інтенсивне господарювання, яке буде призводити до ерозії, втрати родючості, опустелення.
Держава має викупити еродовані орні землі за кошти екологічних фондів, законсервувати ці землі та перевести в природно-заповідний фонд та екомережу. Іншого виходу я не бачу. Націоналізація розпайованих земель неможлива, але помилку 90-х якось потрібно виправляти. Це той самий компроміс між тими, хто хоче продати пай, і державними інтересами, щоб землю не скупили великі компанії. Тому якщо еродовані землі будуть законсервовані державою, засаджені лісами, степами, луками та переведені в категорію природоохоронних земель, то про будь-яке інтенсивне господарювання на них не йтиметься.
З іншого боку, держава могла б віддавати свої родючі орні землі в оренду на пільгових умовах дрібним фермерамі тим самим запобігти монополізації оренди агрохолдингами. Зараз деякі члени уряду розповідають, що дрібним фермерам будуть надані пільгові кредити. Тобто їм пропонують пільгову кредитну кабалу. На який біс вона їм потрібна?! Краще дати фермерам пільгову оренду землі, і вони обійдуться без кредитів. Але щоб дати їм землю, потрібно мати відповідну площу земель державної власності. В нерегульованих орендних відносинах дрібні фермери майже не мають шансів перемогти великі компанії, бо ті мають більший фінансовий ресурс, щоб переконати власника паю віддати їм свою землю в оренду.
Якою мірою деградація земель спричинена їхньою високою розораністю в Україні, а якою — специфічною політикою агрохолдингів, зосереджених на вирощуванні монокультур? Наскільки ситуація була б іншою, якби в Україні домінувало дрібне й середнє фермерство?
Принциповим є саме високий рівень розораності. Передача земель дрібним та середнім фермерам не зменшить рівень розораності. Середній показник розораності по ЄС — 25%, а у нас — 54%. Проблема величезної розораності території — це стратегічне питання екологічної політики держави. Дотримання сівозмін на орних землях — це тактичне питання дотримання правил ведення землеробства. Сівозміни, безумовно, пом’якшують негативний вплив землеробства на ґрунти, але це не вирішує ключового питання — дисбалансу між природними та антропогенними територіями. Грубо кажучи, краще мати 10% розораності з тотальними монокультурами, ніж 50% розораності при дотриманні всіх правил сівозмін.
“Проблема величезної розораності території — це стратегічне питання екологічної політики держави.”
У своїй статті ви пропонуєте державі викупити мільйони гектарів з метою збереження довкілля. Але на це буде очевидна відповідь скептиків — немає коштів.
Немає коштів?! З екологічних фондів йдуть мільйони гривень не за цільовим призначенням, наприклад на реконструкцію міських парків, хоча це питання житлово-комунального господарства, яке ніяк не стосується екологічної політики. Яким чином вирубування старих дерев у парках та закатування величезної їх площі в тротуарну плитку, майданчики під кафе та атракціони сприяють відтворенню екосистем? В містечку з населенням 40 тисяч людей на реконструкцію парку виділяють 18 млн грн з екологічних фондів. Уявіть, скільки можна викупити еродованих земель на таку суму. І це лише один приклад витрат.
“Геоботаніки вже виділяють зону сухостепів в Україні.”
Який ваш прогноз опустелення й деградації земель, якщо не змінити підхід до обробітку? Чому важливо збільшити відсоток необроблюваних земель?
Геоботаніки вже виділяють зону сухостепів в Україні. Це перший крок до появи напівпустель. Пустеля — це не піски та бархани, а відсутність рослинного покриву та води. Якщо людина знищує степ, ліс або болото, вона тим самим позбавляє себе води. Адже лише природні екосистеми здатні формувати нормальний гідрологічний режим, стабільність річок та підземних вод. Людям, які декілька десятків років живуть в одній місцевості й уважно дивляться на те, що відбувається з річками та колодязями, зазвичай нічого не потрібно доводити. Вони все бачать на власні очі. На жаль, з кабінетів мегаполісів цього не видно. За останні 20–30 років відбулися значні зміни з малими річками, і думаю, що найближчі 20 років будуть критичними.
Дика природа формує та підтримує середовище, придатне для нашого існування. Саме вона є невід’ємною та ключовою складовою у формуванні атмосфери, гідрологічного та температурного режиму, ґрунтів, геохімічних циклів та клімату в цілому. Зараз площа природних нетрансформованих екосистем складає лише 23% суходолу планети за необхідного мінімуму 67%. Сьогодні ми живемо лише за інерцією того, що дика природа створила в минулі епохи. Ліси, степи, болота, річки — це екосистеми-донори, а антропогенні території є акцепторами, тобто вони приймають речовину та потоки енергії від природних екосистем та живуть завдяки їм.
Чи існує державна програма з відновлення ґрунтів? Є альтернативна програма, наприклад, від екологічних активістів?
Існує не один нормативно-правовий акт, який проголошує боротьбу з опустеленням та пропонує вирішення проблеми дисбалансу ландшафтів. У них проголошені правильні заходи, зокрема скорочення площі ріллі, її консервація, залуження та заліснення. От тільки немає жодного слова, як це зробити за умов, коли 84% орних земель розпайовано й вони тепер перебувають у приватній власності. Як це зробити, якщо в разі децентралізації планується віддати державні сільськогосподарські землі територіальним громадам? Тому громадські активісти пропонують практичні механізми реалізації того, що держава проголосила у своїх нормативно-правових актах:
- Не допустити розпродажу державних земель.
-
Не передавати територіальним громадам еродовані землі державної власності.
-
Здійснити викуп еродованих орних земель у приватних власників та законсервувати ці землі.
-
Законодавчо прописати, що як мінімум 30 % коштів екофондів мають йти на викуп таких земель, принаймні до виконання цифр, прописаних в Стратегії державної екологічної політики України на період до 2030 року.
“Існування природного середовища без економіки можливе, а існування економіки без природного середовища — ні.”
Якщо говорити про те, що можна здійснити уже сьогодні. Сьогодні в державній власності перебуває близько 10 млн гектарів, тобто майже чверть земель сільськогосподарського призначення. Чи можна спершу хоча б забезпечити виведення їх із сільськогосподарського обробітку, розширивши за їх рахунок природно-заповідний фонд? Наскільки реальним є такий сценарій?
Мова має йти не про всі 10 млн га, а тільки про орні еродовані землі. Родючі землі державної власності можуть і надалі використовуватися в землеробстві. З іншого боку, потрібно вивести з обігу й приватну еродовану ріллю. Який сенс виводити родючий чорнозем державної власності з обігу й водночас залишати в обігу приватний еродований пай? Має бути зважена земельна політика. Цей крок держава мала зробити ще чверть століття тому. Наскільки реальним є цей сценарій? Для цього потрібно проаналізувати, на скільки років держава надала в оренду агропідприємствам землі державної власності. Можливо, підйом податку на еродовані орні землі в обробітку допоможе здійснити мирову угоду між державою та агропідприємствами, якщо термін оренди складає декілька десятків років.
Ви пропонуєте державі викупити сільськогосподарські землі, зберігши за нею монопольне право розпоряджатись 60% земель в Україні. Чи є якісь успішні приклади таких перерозподілів без революцій?
Так, на мою думку, в руках держави має бути більша частина земель передусім для відповідної екологічної політики, а вже потім, на другому плані, для економічної політики. Існування природного середовища без економіки можливе, а існування економіки без природного середовища — ні. Земля — це передусім життєвий простір для природних екосистем. Ґрунт визначає водний режим, а отже — клімат. Земля не слуга, який має задовольняти лише наші кулінарні потреби. Особливо це стосується бездумного виробництва м’яса, коли 70—80% сільськогосподарських угідь існують, щоб годувати худобу, а не безпосередньо людей. Щодо перерозподілу та революцій, то якщо створюється адекватна нормативно-правова база та реалізується її виконання, державний та громадський контроль, то для чого тут революція?
Проблема в тому, що в розвинених країнах немає досвіду переведення радянського колгоспного ладу на демократичні рейки. Тому нам доведеться виправляти ситуацію власноруч, керуючись насамперед знаннями та розумом, а не чужим досвідом, якого просто не існує.
