ЗАВДАННЯ ЕКОПОЛІТИКИ ОДНІЄЮ ФРАЗОЮ АБО ЯК НЕ МІНЯТИ ШИЛО НА МИЛО

Останні пропозиції Держалісагенства змусили мене написати нашвидкуруч цей доволі сумбурний, але давно назрілий пост (Дякую Олегу Листопаду за те, що довів до мого відома важливу інформацію про ініціативи Держлісу). Здається державні мужі, що відповідають за екологічну політику в державі, інколи не правильно розуміють свою функцію.

Якщо проаналізувати всі завдання екологічної політики, та привести їх до якогось спільного знаменника, то він буде зведений до єдиної задачі, яка вміщається в доволі коротке формулювання і полягає в наступному: ЗМЕНШИТИ АНТРОПОГЕННИЙ ТИСК ТА РОЗШИРИТИ ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ І, ТИМ САМИМ, ПОКРАЩИТИ СТАН ДОВКІЛЛЯ В КРАЇНІ. Це елементарна логіка, адже покращити стан довкілля через збільшення антропогенного тиску не можна, через збільшення тиску його можна лише погіршити.

Якщо взяти найголовнішу складову екологічної політики ─ екосистемну (ландшафтну), то вона, відповідно, полягає в скороченні площ антропогенних територій та збільшенні площі природних територій. Не буду нагадувати всі прийняті нормативно-правові акти, в яких це вже давно прописано, бо я їх вже не одноразово наводив.
Тому коли при вирішенні екологічних питань ігнорується земельна проблема, то це говорить або про погану поінформованість щодо суті проблеми або, на жаль, про якісь погані приховані наміри.

Державне агентство лісових ресурсів планує розширити площу лісів в Україні. Здавалося б, треба радіти. Але конкретної відповіді на ключове питання: де брати землю на цю справу ─ немає. Є лише дуже тривожний натяк, що будуть використані так звані «деградовані землі, які не використовуються в сільському господарстві». Що це за землі? А це і є природне середовище, головним чином степи та луки, які загинуть під плугами лісників.

А тепер декілька коротких висновків.

1. Якщо під залісення підуть степи, то це НЕ призведе до збільшення площі природних територій в Україні. Просто в Україні зникнуть степи, яких і так залишився мізер. Це заміна шила не мило, та ще й з величезним мінусом для охорони біорізноманіття, адже такий крок лише збільшить обсяг Червоної Книги та порушить ряд міжнародних конвенцій, які ратифікувала Україна.

2. Виходячи з п.1 зрозуміло, що ДАЛРУ, як структура державного органу, що відповідає за екологічну політику, просто витратить бюджетні кошти, але своє ключове завдання, (зменшення антропогенних територій та збільшення природних територій) не виконає.

3. Непомірна площа орних земель в Україні, в тому числі значна площа еродованих орних земель, продовжує залишатись недоторканою «священною коровою» навіть для тих управлінців, які в першу чергу відповідають за здоров’я природного середовище і мають перейматись тим, щоб скоротити еродовану ріллю та збільшити площу лісів саме за її рахунок. Саме такий крок дозволить виконати функцію еко-управлінців: розширити природні території (ліси) за рахунок зменшення антропогенних (еродована рілля). Нажаль, навіть наявність у них під рукою нормативно-правових актів, які офіційно дозволяють та закликають їх здійснити такий крок, не можуть змінити їхній відверто антропоцентричний менталітет, в якому будь-яка антропогенна територія, навіть якщо вона наносить шкоду довкіллю та суспільству, все одно залишається «священною та недоторканою коровою».