Ось різниця, коли земля обробляється агрохолдингом чи орендарем та ВЛАСНИКАМИ ЗЕМЛІ – приватними особами.
Це Львівська область. У Польщі 90% рілля виглядають саме так. На сайті “про ринок землі” який запустив уряд, щось згадується про Польщу. Сайт сам по собі є одним великим джерелом брехні та маніпуляції. Але, якщо ви згадуєте про Польщу, про начебто “ринок землі” який там існує, розповідайте про все – і розмір земельної ділянки, і обмеження і державне регулювання, і захист права власності та неможливість рейдерства, та реєстри власності, які існують майже з середньовіччя!
Не треба розказувати, що це неможливо. Здати ділянку в оренду чи обробляти самому – це лише питання власного бажання та позитивного прикладу. Чому ми бачимо 2 окремих села, які вибиваються з “мейнстріму”, які вирішили НЕ ЗДАВАТИ нічого в оренду? Тому що люди засвоюють не тільки погані, але є хороші приклади. “Сусід зробив, а чому я не можу”. А потім вже виникає якась кооперація, створюється засади для взаємодопомоги, суспільний парк сільгосптехніки, обмін досвідом та агротехнологіями. А далі – місцевий ринок збуту та переробні підприємства. Ці люди заробляють приблизно в 4 рази більше, ніж ті, хто здає свій пай в оренду.
Для держави яка користь? Імпортозаміщення, диверсифікація, продовольча безпека, ЯКІСТЬ продукції та створення попиту на продукцію місцевого виробництва новим прошарком громадян – заможним селянином. Саме це зрозуміли свого часу Азіатські країни – Китай, Японія, Тайвань та пішли шляхом підтримки малого сільського виробника.
“Уже в первые 10–15 лет вслед за переходом к мелкому семейному сельхозпроизводству в успешных государствах Восточной Азии валовой объем продовольственной продукции возрос с 50 % (в Японии, которая и так уже собирала самые большие урожаи в регионе) до 75 % (на Тайване). Увеличение сельхозпроизводства экономисты традиционно считают важным, поскольку это ведет к возрастанию прибыли, что влечет за собой и рост сбережений, которые затем могут быть использованы для инвестиций в производство.
К тому же высокие урожаи влекут за собой и значительный рост потребления на селе, и, когда фермеры создают спрос на потребительские товары, это, возможно, имеет еще более важное значение. Знаменитые восточноазиатские корпорации начиная с Японии эпохи Мэйдзи до послевоенной Южной Кореи и современного Китая заработали свои первые миллионы, адаптируя продукцию к запросам сельских рынков, обширных, но с ограниченными наличными средствами.”
Все це формується досить повільно, потребує часу. За підтримки держави, яка б пропагувала через свої сайти не ПРОДАЖ землі, а КООПЕРАЦІЮ, та підтримувала селян безвідсотковими кредитами, все пішло б набагато швидше. Скрізь, всією країною! Але для цього держава повинна визначитися, в інтересах кого вона працює.
