Стан навколишнього середовища в нашій (і не тільки) країні становить загрозу не тільки біорізноманіттю, але й самому існуванню людини.
В контексті обговорення “ринку” землі, до неї ставляться виключно як до засобу виробництва. Хижацьке використання землі сучасними фермерами та існуючими землевласниками, безвідповідальне та злочинне розпаювання, яке відбулося без урахування суспільного інтересу, а саме – ПРАВА КОЖНОГО ГРОМАДЯНИНА на чисте та безпечне для життя навколишнє середовище, сьогодні призвело до екологічної катастрофи: деградації природних екосистем, втрату степів, надексплуатацію та виснаження чорноземів, зникнення рослин, комах, бджіл та тваринного світу!
Нинішня влада жодним чином не піднімає та не враховує це питання. Передача землі у приватну власність спонукає нових власників тільки до одного: максимізації власних прибутків. Суспільний інтерес у вигляді захисту річок, тваринного світу, якості чорноземів в концепції капіталістичних неоліберальних відносин повністю відсутній.
Як держава буде враховувати суспільний інтерес – доступ до чистої води, чистого повітря, до лісів з його природними ресурсами, та реалізовувати концепцію сталого розвитку держави, не маючи для цього ЗЕМЛІ? Де будуть насаджуватися ліси, створюватися природні парки та заповідні території, які вкрай необхідні в сучасному світі?
Безвідповідальне ставлення до землі, безконтрольність її використання вже сьогодні призвело до шаленої втрати чорноземів, опустелювання та деградації природного світу. Саме дика природа формує нормальне середовище, а не розорані землі та заасфальтована поверхня. Між тим, саме аграрії заблокували Національну програму охорони земель, яка пропонувала вивести з обігу 9 млн. га орних еродованих земель. При максимально допустимому рівні розораності ґрунтів у 38%, в нашій країні офіційно розорано 54%!!! А в степових регіонах оранка займає 80-90% площ областей. Це ж прямий шлях до опустелювання!
Йде знищення малих річок через забудову та розорювання берегів. За останні 25 років з карти нашої країни зникло понад десять тисяч малих річок. Про це повідомили у прес-службі Асоціації рибалок України. Зазначається, що протягом двох останніх десятиліть фактично не проводяться меліоративні роботи із розчищення замулених витоків річок, в результаті річки міліють і пересихають.
Останніми роками знищення природи України легалізується Верховною Радою. Тепер не ігнорування законодавства, а самі закони можуть знищити природу, оскільки під виглядом покращення умов для розвитку бізнесу лобіюються інтереси фінансово-промислових груп та знімаються перепони для грабунку природних ресурсів.
Навіщо нам стільки зерна, рапсу та кукурудзи?
При валовому зборі зернових до 60 млн. тон на рік та розораності більше половини території країни я не бачу особисто, щоб за рахунок цього селяни їздили на дорогих машинах, мешкали в сучасних котеджах та їздили б відпочивати хоча б в Туреччину, не кажучи вже про екологічні наслідки такого підходу.
Нам потрібні кроки, за яких сільське господарство вигравало б не за рахунок кількості, а за рахунок якості. Нам потрібні річки з чистою водою, сповнені риби. Нам потрібне чисте повітря, небо з птахами, ліси, дружні до тварин, з ягодами та грибами! Степи з цілющими травами! Саме в цьому, а не в “зростанні ВВП” полягає НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА СУСПІЛЬНИЙ ІНТЕРЕС! Як сталося, що ми встигли втратити це все?
Відомий український еколог Олексій Бурковський зазначає:
“Прихильники безумовного впровадження ринку земель сільськогосподарського призначення, зазвичай, посилаються на досвід розвинутих країн, в першу чергу країн Євросоюзу. Однак, розповідь про вільний ринок сільськогосподарських земель в ЄС без згадування одного фундаментального фактору є чи то свідомим чи то несвідомим введенням в оману. Хто оперує реальними цифрами, той розуміє, що ключовий фактор блокування ринку сільськогосподарських земель в Україні ─ це кардинально різна структуру земельних ресурсів в нашій державі та в ЄС.
Роздержавлення земель в Україні відбувалось на основі тієї структури земель, яка дісталася у спадок від Радянського Союзу. В радянські часи нікому не було справи до того, що в Україні мав місце жахливий дисбаланс між природними та антропогенними територіями, адже величезна площа розораних українських чорноземів не сильно впливала на пропорцію ландшафтів в межах величезної площі СРСР. В середині 90-х років НААН України спробувала виправити цю потворну ситуацію і запропонувала у первісній версії Національної програми охорони ґрунтів вивести з обігу та законсервувати 9 млн. га орних еродованих земель, з яких 7 млн. га пропонувалося надати під залісення, а 2 млн. га під залуження.
Однак у тактичній боротьбі між економікою та екологією зазвичай перемагає перша. Тому не здійснивши жодних масштабних перетворень у структурі земельних угідь, держава поквапилась розпаювати все в тому вигляді, в якому воно дісталося в спадок від попередньої держави. На жаль, прихильники вільного ринку сільськогосподарських земель ніколи не згадують цей факт. Вони зазвичай наводять приклади сусідніх країн, згадуючи лише відсоток приватних сільськогосподарських земель, але не розкриваючи при цьому ані загальне співвідношення земельних ресурсів в цих країнах, ані навіть внутрішню структуру самих сільськогосподарських угідь, тобто співвідношення між ріллею, пасовищами, сіножатями, багаторічними насадженнями. Найкраще за все говорять цифри в Таблиці
Тобто, якщо в Євросоюзі орні землі охоплюють лише чверть його площі, то навіть 100% приватна власність на ріллю не становить значної загрози для стану ґрунтів та екологічного контролю в земельній політиці, тим більше за умов високих екологічних стандартів та жорсткого їх дотримання.
Рілля охоплює 325 тис. км2 або 54% площі країни, і її площа продовжує зростати. Тобто більше половини території нашої держави — це просто гола переорана земля. Великий рівень розораності є головною екологічною загрозою в Україні. В п.2.1 та 2.2 Розширеного п’ятирічного звіту про опустелювання та деградацію земель за 2012 р. зазначається, що «Наявна інформація з якісного обліку земельних угідь свідчить, що ситуація з використанням земель в Україні на сьогодні близька до критичної. …Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнають впливу однієї лише водної ерозії, складає 10,6 млн. га орних земель (32 % від їх загальної площі). …Щорічне зростання площ еродованої ріллі в цілому по Україні сягає 60−80 тис. га.; …щорічні втрати гумусу становлять 0,65 т/га».
Фахівці з агроекології добре розуміють наслідки такого стану речей в середньостроковій перспективі: деградація та ерозія ґрунтів, зникнення річок та врешті решт опустелювання. За такого відсотку орних земель їхнє масштабне розпаювання та запуск ринку земель означатимуть втрату контролю державою та суспільства над земельною політикою.
Держава визнає проблему дисбалансу ландшафтів та опустелювання і офіційно декларує засоби її розв’язання, які відображені в Наказі Мінагрополітики України №280 від 20.08.2003 «Про затвердження Концепції збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року», Законі України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» (в Розділі 3 «Ціль 2», «Ціль 5»), Національному плані дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням, затвердженого розпорядженням Кабміну № 271-р від 30.03.2016 р., Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, прийнятої Постановою Кабміну № 413 від 07.06.2017 р.
Всі ці нормативно-правові акти неодноразово проголошують раціональні та ефективні заходи:
- зменшення площі орних земель на 5–14 % шляхом їх консервації, в тому числі через виведення з ріллі схилів крутизною понад 3°, з подальшим їх залісненням у лісовій та лісостеповій зонах та залуженням у степовій зоні;
- створення нових та розширення площі існуючих об’єктів природно-заповідного фонду, в тому числі в межах сільськогосподарських угідь, до 15 % території країни;
- створення і відновлення сіножатей та пасовищ відповідно до науково обґрунтованих показників з урахуванням регіональних особливостей та природно-кліматичних умов.
Щоправда ст. 33 Закону України «Про охорону земель» хоч і має назву «Нормативи оптимального співвідношення земельних угідь», але не вказує жодної цифри цього співвідношення та державної структури, яка має його визначати та контролювати.
Держава декларує плани щодо вирішення проблеми катастрофічного дисбалансу ландшафтів, але в зазначених вище документах жодних реальних механізмів реалізації цих планів не прописано. Фактично, питання опустелювання, дисбалансу ландшафтів, консервації земель з одного боку та питання ринку сільськогосподарських земель та децентралізації з іншого йдуть окремими шляхами і не перетинаються. Держава продовжує повторювати наче мантру агроекологічні концепції, розроблені в середині 90-х років, але наче не помічає, що структура власності на землю вже 20 років як змінилася. Держава не дає відповіді на головне питання: де або в кого вона буде брати землю для консервації та покращення структури земельних угідь? Тобто як все це буде відбуватись за умов ринку та приватної власності на більшість сільськогосподарських земель, а також після передачі державних земель сільськогосподарського призначення у власність територіальних громад?
Масштабна приватна власність на землю означатиме, що еродовану ріллю добровільно ніхто не буде виводити з обігу. Відповідно всі Національні плани по боротьбі з деградацією земель та опустелюванням, розширення природно-заповідного фонду і купа різних інших стратегій — це все порожні декларації.
На думку Олексія Бурковського, продовжувати мораторій надалі більше не можна, адже він не дозволяє впровадити ані старі, ані нові інструменти щодо виправлення ситуації, а просто утримує проблему у підвішеному стані. Держава роздала землі безкоштовно, але не може безкоштовно їх забрати, щоб виправити ситуацію з дисбалансом ландшафтів. Тому залишається лише один вихід — викуп еродованих орних земель та їх консервація.
- Етап 1. Скасувати мораторій на купівлю-продаж земель, але монополізувати цей процес державою. Тобто, щоб землевласники мали право продавати землю виключно державі, а не один одному. В такому випадку держава змогла б розробити відповідну грошову оцінку, щоб запобігти спекуляцій землею.
- Етап 2. Законодавчо визначити мінімальний відсоток території України, який має перебувати у державній власності. Припустимо, це буде 60 %. Таким чином, монополія держави на купівлю-продаж земель має тривати до тих пір, допоки в її власності не опиниться 60 % території України.
- Етап 3. Як тільки площа земель державної власності перевищує цей показник, то надлишок можна бути продавати приватним особам та дозволяти цим ділянкам перебувати вже у вільному продажі між фізичними та юридичними особами. Наведені вище пункти – це стратегічні напрямки. Звісно, всі вони потребуватимуть тактичних кроків.
Ефективне користування землями державної власності залежить від роботи місцевої влади та участі громадськості в земельній політиці. Якщо місцева влада дійсно зацікавлена в постійному та стабільному прибутку, вона може надавати землі сільськогосподарського призначення в оренду відповідальним агровиробникам і одночасно контролювати дотримання екологічних вимог щодо їхньої експлуатації. Дрібні власники паїв, в переважній своїй більшості, здійснити цей контроль не здатні.
В 2017-18 маркетинговому році Україна експортувала 39,4 млн. тон зерна, в той час як борошна лише 412,6 тис. т. Тобто продукції з доданою вартістю (борошна) продано в 95 разів менше ніж сировини (зерна). Безумовно, аграрний сектор є локомотивом вітчизняної економіки. Проте, його розвиток має відбуватись через інтенсифікацію та збільшення інвестицій в кожен гектар задля збільшення продуктивності з менших площ, збільшення частки переробленої продукції а не через радянські методи екстенсивного землеробства.
Гостра дискусія в суспільстві між прихильниками та супротивниками вільного ринку земель сільськогосподарського призначення може досягти компромісу лише в єдиний спосіб ─ коректного збалансування співвідношення приватних та державних земель сільськогосподарського призначення з урахуванням тих змін, що мають відношення до децентралізації. Поки що ми маємо жахливий гібрид — радянську структуру землекористування за умов ринкової економіки.
Україна може втратити свої ґрунти, якщо не зупинити варварське розорювання природних ділянок
Однією з причин бідності Руанди чи Гаїті є неправильне ведення сільського господарства. Всі вони проходили один і той самий шлях — замість раціонального обмеженого використання природних ресурсів, вони розорювали всю доступну землю та надмірно її експлуатували. Бездумне сільське господарювання знищило не одну цивілізацію в історії людства. Подивимося, чому незаконне розорювання — проблема, з якою варто боротись в Україні. Автор: Петро Тєстов
По даними ФАО, 38.4% території суходолу Землі використовуються в сільському господарстві. Серед них рілля займає 28.4%. Тобто, сумарно розорано з метою вирощування сільсьгосподарських культур 10.9% всієї площі суходолу планети. А пустелі й напівпустелі займають трохи більше 40% площі Землі. Частина з них раніше була ріллею. Бо, якби це не було парадоксально — ніщо так не спустошує планету, як вирощування їжі.
Україна в цій історії посідає не найкраще місце, адже примусова роль «житниці» всієї Європейської частини колишнього СРСР призвела до розорювання 54% українських земель. Через це ми — одні з лідерів у Європі як за рівнем розораності, так і, відповідно, за показником деградації ґрунтів.
