Із звернення глави держави зрозуміло, що головними темами наступних місяців будуть зміни в Конституції, автокефалія, процес розірвання Великого договору з Росією.
А не дивно, що усі ці теми «спалахнули» саме зараз? Хто заважав розібратись із «Великим договором» тоді, коли це мало б велике геостратегічне значення – чотири роки тому? Але це робиться сьгодні, на початку виборчої кампанії! Коли жити цьому договору без пролонгації залишається кілька місяців. Це один аспект. А інший полягає у тому, що президентом не дано стратегії, а що далі. Ключові питання – кордони, міграція, торгівля… Що далі? Без відповіді.
Це ж саме – в історії зі змінами в Конституцію, які начебто мають назавжди «закріпити» вектор руху держави в напрямку ЄС і НАТО. В цьому немає необхідності, зовнішньополітичні питання, згідно самої Конституції, регулюються окремими законами. І в законах про зовнішню та внутрішню політику, про нацбезпеку – ці пріоритети є. Суть процесу євро-, євроатлантичної інтеграції – в реальних реформах! Сенс нині запропонованих змін до Конституції стосується лише повноважень ВР, КМУ і Президента. Цей підхід явно вказує на бажання обійтись без врахування думки людей, бо пріоритети міжнародного статусу держави, у зв’язку з цим питання обмеження державного суверенітету України – це питання Розділу І Конституції України, внесення змін до якого може відбуватися лише після ухвалення їх на всеукраїнському референдумі. Щодо повноважень президента і парламенту, так вони не «реалізують» курс…, а формують його, відповідний курс реалізується урядом. Ніхто не переймався термінологією, змістом внесених президентом конституційних поправок. Тим, що Конституція – це система цінностей і правил, а не прагнень. Не було і не могло бути дискусії в парламенті. Ніхто не обговорював створювану нині суперечність та шляхи її усунення у положеннях преамбули Конституції. Політична доцільність логіки передвиборчої агітації вустами президента поділила усіх на тих, хто «за» і решту – «ворогів України», її європейського та євроатлантичного курсу. Звідси – 321 голос депутатів за направлення його законопроекту до КСУ для превентивного контролю. За умов тиску депутати не знайшли у собі сил навіть опрацювати професійно текст. На цьому фоні майже непоміченим залишився вихід Леоніда Кравчука з Конституційної комісії при президентові з огляду на те, що в ній не обговорювалися президентські поправки. Вибачте, але ця тема – «конституційного закріплення прагнень в ЄС і НАТО» – стовідсотково інформаційна, передвиборча.
Щодо Томосу і автокефалії – без заперечень, справа важлива! Але знов-таки – виникла «коли треба». І очевидно, тепер буде «подавлюватись» поспіхом все, що свідчить про велику конфліктну складову цієї теми, як у православ’ї, так і серед людей. Однак, щоб не вийшло так, що суперважлива об’єднуюча суспільнозначима тема спрацює навпаки… Тут необхідно підкреслити – президент є гарантом дотримання конституційного положення про відділення церкви від держави. І «педалюючи» цю тему, як виборчу технологію, він вийшов за межі своїх конституційних повноважень, поділяючи в посланні вірян на «православних» і «не дуже». Але всі вже настільки звикли до постійного маніпулювання правом, що на такі «дрібнички» увага не звертається…
Тобто усі ці стратегічні речі використовуються виключно з політичної доцільності, прив’язуються до виборчої кампанії, і тому вирішуватимуться небездоганно, в піарному чаді, поспіхом. Маркери такого істеричного стану знову і знову звучать у посланні. Скажімо, розмірковуючи про автокефалію, президент пафосно заявляє, що українці «не будуть молитись чужим богам». Що він мав на увазі, цікаво? Будду? Заратуштру?
У цілому здається, що від стратегій обіцянок манни небесної тут і зараз, спостерігається перехід до, умовно кажучи, «стратегування стратегіями».
— Чому?
— Неважко помітити катастрофічний брак конкретних програмних намірів, розрахованих на короткострокові перспективи. Аби зрозуміти, що відбувається, порівняємо риторику Петра Порошенка, з якою вій йшов на попередні вибори і те, чим владна команда озброїлась сьогодні. 2014 рік: долар по 10, конвертація валютних кредитів в гривню, повна енергонезалежність за 2 роки, першочергове внесення закону про референдум, розслідування подій на Майдані і в Одесі, усунення тиску контролюючих органів на підприємства… І це далеко не повний перелік обіцяного, але не здійсненого.
Сьогодні: Армія, Мова, Віра, НАТО і ЄС в Конституції, Томос. Між цими блоками обіцянок є велика різниця – перехід від конкретних програмних положень до експлуатації «глобальних стратегічних» цілей. Це пояснюється просто: усі можливі обіцянки, які могли б стати вирішальними для виборця, які стосуються сьогоднішнього життя кожного українця – знівельовані і зраджені. Така своєрідна «криза жанру». В дешевий долар і «податковий рай» вже ніхто не повірить. Тому жанр довелось змінювати, але головна проблема стратегування по-новому полягає у тому, що системної стратегії розвитку держави в усіх сферах таки не пропонується! Парадокс! На цьому фоні змінюється і тактика.
