Деякі люди не рідко називають природну трав’яну рослинність бур’яном, але це не зовсім коректно, бо те, що росте споконвіку на своїй землі перш за все є місцевою (аборигенною) флорою. Зовсім по іншому можна ставити питання, коли мова йде про чужорідний вид, який потрапив до локальної екосистеми. Це точно бур’ян. З чужорідними видами вкрай важко боротись, але буває так, що найкращий спосіб боротись з ними, це не заважати місцевій екосистемі існувати.
До вашої уваги декілька показових фото. На фото 1 зіткнення «цивілізацій». Праворуч ділянка сінокосу. Трава була скошена ще в червні, а в серпні вона перетворилась майже на суцільну плантацію амброзії. Ліворуч ділянка пасовища з поміркованим випасом. Чужорідний агресор зміг вторгнутись лише в прикордонні території місцевих трав.
На фото 2 масштаби «баталії» добре видно. На ближньому плані це «наші», з пасовища, а отой салатовий фон на другому плані, то все чужинці – майже тотальна амброзія.
На фото 3 це вже тил пасовища з поміркованим навантаженням. Окупанта тут фактично не має.
В той час як ворожі тили виглядають на фото 4 та 5 вражаюче: майже суцільна амброзія.
Показовим є і фото 6 та 7. Це теж випас. Але чужинець тут вже має локальний успіх. Справ в тому, що ця ділянка пасовища страждає від перевипасу, тому амброзія захоплює вільну нішу і починає розмножуватися.
Про що говорить цей приклад? Він говорить про те, що масштабне втручання в природні процеси провокує розповсюдження чужорідних видів. Пошукайте амброзію полинолисту, чорнощира нетрабалистого, злинку канадську і т.п. в діброві чи сосняку, в степу чи на лузі і ви там їх не знайдете або зустрінете у невеличкій кількості. Проте, погляньте на стерню після збирання зернових, на сінокіс, на скошені під корінь газони в містах і селах і там буде інша картина. Чи мали б ми таку кількість амброзії і Ко, якби у нас було більше природних екосистем? Очевидно, що не мали б. Тут наведено приклад пасовища та сіножаті, але не забувайте, що орні землі у нас охоплюють 54 % території країни! Тому комунальні служби можуть скільки завгодно косити «бур’яни», але цим вони ситуацію з амброзією ніколи не виправлять. Бо коріння проблеми в іншому – у дефіциті природи як такої. До речі, якщо ділянку ріллі залишити у спокої, то амброзія там буде домінувати лише перші роки, а потім її поступово змінить місцева автохтонна рослинність і вона фактично випаде з травостою.
Нестача природних площ це не лише глобальне потепління, деградація ґрунтів, обміління річок, дефіцит опадів та опустелювання. Навіть у такій, доволі незначній (у порівнянні з вищезагаданими) проблемі як амброзія, стирчать вуха ПРОБЛЕМИ ПРОБЛЕМ ― катастрофічного скорочення природних екосистем (лісів, степів, боліт).
P.S. Своїм колегам по степовій кампанії також хотілося б дати певну поживу для розуму. Звісно, неповночленність степових екосистем призводить до їх захаращення чужорідними видами дерев/чагарників. Проте, давайте не забувати, що чужорідними бувають не лише деревні види, але й трав’яні. Описаний випадок зайвий раз має нагадати нам, що жорстке втручання, на зразок сінокосіння, не вирішує проблему. Бо життя фітоценозу це не лише квітень-червень.
Безумовно, цей приклад не є узагальнюючим, адже те, що спостерігається на Донеччині, не означає, що теж саме буде на Харківщині або Одещині. З іншого боку, таке строкате розташування рослинних угрупувань має місце в межах однієї ділянки, довжиною в декілька сотень метрів, тобто з однаковими кліматичними, ґрунтовими та гідрологічними умовами. Тому певна закономірність тут є в будь якому разі.
