У нас дитячий труд чомусь засуджується законом та суспільством і майже дорівнює якийсь експлуатації. Як наслідок, «дитина» вчиться 12 років, потім ще 5, а потім стає касиром в супермаркеті або взагалі утриманцев на шиї у батьків, яка не може і не хоче працювати.
Що дитина виносить за 17 років з навчальних закладів? Зіпсоване здоров’я та таблицю множення. От і все.
Чомусь до цього часу збереглася хибна думка, що після навчання молодь хтось повинен забезпечувати роботою. Якщо єдине, чим ти можеш пишатись, це диплом (або навіть два) — ти нікому не потрібен і усім начхати. Покажи що ти реально вмієш і що в змозі наполегливо досягати поставленої мети!
Наше суспільство деградує через те, що приходить покоління інфантильної молоді, не здатної забезпечити навіть саму себе!
Вчити працювати треба з дитинства. Звичайно, приділяючи увагу особистим здібностям дитини та її інтересам. Тобто, не просто пропонувати робити аби що, а надавати перевагу тому, що її цікавить, що подобається. В такому разі підліток буде сам зацікавлений виконувати роботу якісно та підвищувати свою кваліфікацію.
Дядя Льоня, мій сусід по вулиці, розповідав мені, що 60 років тому все було значно простіше. Країні були потрібні робочі руки: скінчив 6 класів і пішов робити трактористом. Так розпочався його трудовий шлях.
Свою першу реальну роботу я отримав на літній практиці у школі, в 15 років влаштувавшись на Дніпропетровський комбайновий завод токарем. Я перший раз в своєму житті підійшов до токарного верстату. Моє навчання тривало 3 години (і нагляд ще пару днів), після чого я вже виконував роботу нарівні з дорослими майже повний робочий день (згідно до закону, дитячий день був менший (6 годин), але отримував я більше — «дитяча доплата»). Так це в СРСР, в мене навіть перепустка збереглася, на фото.
Тому замість Залізничого технікуму, як планувалось, я пішов до 9 класу продовжити вчитись та ще подумати. АЛЕ ЦЕ БУЛО МОЄ СВІДОМЕ РІШЕННЯ!
Зараз я вважаю, що вкрай потрібно сприяти створенню робочих місць для дітей. На літо, на вихідні. Треба давати їм можливість починати працювати якмога раніше. Ставитись до них як дорослих, але ж підтримувати та наглядати. І тоді вони будуть поводити себе як дорослі — відповідально. Виховувати в собі необхідні для майбутнього життя якості, замість того, щоб витрачати свій час на те, що потім стане проблемою…
Поки держава загалом не дбає про це і йде хибним шляхом у сфері виховання та освіти дітей, ми повинні ставити це питання на рівні місцевого самоврядування. На рівні села це найпростіше. Але можливо і в місті теж! Я сам був свідком того, як 9-10 річний хлопчик спитав у голови села, чи нема у нього якоїсь роботи. Дітей можливо долучати до широкого спектру робіт, які не шкодять дитячому здоров’ю та дати їм можливість чесно заробити на нагальні потреби — у сфері благоустрою, торгівлі, кур’єрської доставки.
