Чому Українська православна церква, перебуваючи в лоні РПЦ, є самостійною і незалежною? Чи повинна УПЦ узгоджувати всі свої рішення з Московською патріархією? Чи може Патріарх що-небудь наказувати Українській церкві? Яке реальне значення церковної канонічності в православному світі?
На ці та інші питання «fraza.ua» відповідає голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ єпископ Ірпінський Климент (Вечеря).
У статуті УПЦ написано, що вона самостійна і незалежна в управлінні та устрої. У той же час УПЦ є частиною РПЦ і перебуває під юрисдикцією МП. Як це поєднується?
Статут про управління УПЦ був прийнятий на основі того Томосу (декрету), який в 1991 році видав нашій церкві ще покійний Московський патріарх Алексій. Згідно з цим документом УПЦ є самостійною і незалежною в своєму управлінні. Тобто наша церква самостійно обирає собі предстоятеля і єпископів, самостійно засновує нові єпархії – іншими словами, визначає свій адміністративний устрій, самостійно приймає рішення про канонізацію святих, створення нових навчальних закладів, монастирів, синодальних структур і так далі.
УПЦ здійснює своє служіння в Україні, і тому її церковна діяльність і улаштування співвідносяться з чинним українським законодавством. Жоден єпископ Російської православної церкви не має права брати участі в роботі будь-якого органу управління УПЦ. Юрисдикція Московського патріархату означає для УПЦ лише те, що ім’я Московського патріарха вимовляється за богослужінням і через нього відбувається канонічний зв’язок нашої церкви з усіма іншими автокефальними церквами. Таким чином, УПЦ сприймається ними як канонічна, тобто законна, а не самозвана.
На сьогоднішній день немає іншої канонічної перспективи для такого визнання. УПЦ ніколи в своїй тисячолітній історії не була автокефальною. І сьогодні ні Константинопольський патріарх, ні Всеправославний Собор виразно не озвучили можливості іншого статусу для Церкви в Україні. Разом з тим українські єпископи складають значну частину РПЦ. Будучи самі незалежні від рішень Московського патріарха, вони в той же час мають право його обирати або здійснювати над ним суд. Вони є членами важливих органів, від адміністративних рішень яких залежить характер усього життя РПЦ.
Вже не раз були ситуації, коли позиція українських єпископів прямо або побічно впливала на прийняття найважливіших рішень Архієрейським собором РПЦ. Сьогодні, коли конфлікт між Росією і Україною досяг апогею, це дуже серйозний шанс впливати на офіційну позицію всієї РПЦ, яка зобов’язана враховувати той факт, що десятки мільйонів її віруючих живуть в іншій державі і в зовсім іншій політичній ситуації. І разом з тим з 1992 року не було ще жодного випадку, коли б якийсь офіційний орган РПЦ щось заборонив УПЦ.
Які рішення УПЦ повинні узгоджуватися з МП, а які – ні?
В принципі, те, що стосується управління українською Церквою, ніяким чином не узгоджується з керівництвом Московської патріархії. Є положення статуту, які передбачають, що Предстоятеля УПЦ обирають українські єпископи, а після цього обрання Московський патріарх благословляє його на служіння. Таке благословення є не правом, а обов’язком Патріарха, передбаченим статутом.
Критики УПЦ часто посилаються на Соціальну концепцію РПЦ, підкреслюючи, що їй зобов’язана слідувати УПЦ, а там містяться посилання на законодавство РФ і пояснюється, як Церква повинна взаємодіяти з російською владою. У той же час на сайті УПЦ розміщений подібний варіант концепції, де в «політичних» пунктах замість РПЦ вказується УПЦ, посилання робляться на законодавство України, а під владою мається на увазі українська. Як співвідносяться ці два документа?
Документи, про які ви говорите, насправді називаються Основами соціальної концепції. Це пов’язано з тим, що Церква живе в швидкозмінному столітті в різних соціальних, культурних та політичних умовах. Сьогодні, швидше за все, взагалі неможливо описати будь-яку універсальну соціальну концепцію. Тому ці документи дають тільки основні орієнтири для визначення місця і ролі Церкви в сучасному суспільстві.
Положення основ соціальної концепції РПЦ не є якимось каноном. У тих пунктах, які незалежні від політичної ситуації, як, наприклад, в питаннях взаємин Церкви і науки, ставлення до проблем біоетики та екології, концепції РПЦ і УПЦ мають ідентичні позиції. Якщо питання стосується взаємин Церкви і держави, безумовно, УПЦ орієнтується виключно на власну ситуацію і вживає відповідних заходів. Це стосується навіть таких питань, як участь Церкви в освіті або присутності в армії.
Законодавства Росії і України в цьому випадку зовсім різні. Тому і стратегія Церкви в одному й іншому випадку не може бути однаковою.
Очевидно, багато хто приписує УПЦ повну залежність від Москви через те, що Церква сприймається як організація з суворою ієрархією і дисципліною. Мовляв, якщо Патріарх сказав, значить, все духовенство і парафіяни повинні зробити так. Що Ви скажете з цього приводу?
Канони Церкви надають сувору відповідність дій усіх її членів з благословенням і рішенням церковної ієрархії. Разом з тим Церква – це соборний організм, тобто вищим органом управління є не одноосібно Патріарх, а Собор. Іншими словами, збори абсолютно всіх єпископів. Якщо говорити про УПЦ, то цей орган самоврядування складається виключно з українських архієреїв. Кожен єпископ на Соборі представляє не самого себе, а свою єпархію, тобто паству. Якщо він зробить що-небудь всупереч інтересам своєї пастви, якщо це спровокує конфлікт з місцевим духовенством або представниками мирян, то наслідком цього може бути відсторонення цього єпископа з даної кафедри.
Тому архієреї УПЦ, в першу чергу, орієнтуються на потреби свого народу, а не на вигадані директиви згори. Але хочу підкреслити: Патріарх ніколи не створював приводу українським архієреям шукати якісь компроміси між його побажань і вимог тієї дійсності, в якій вони здійснюють служіння. Скільки б про це не писали в нашій пресі, жодного разу подібні домисли не мали ніякого підтвердження.
УПЦ ще критикують за те, що вона перебільшує значення церковної канонічності, вважаючи себе «благодатною», а інші юрисдикції українського православ’я «безблагодатними». Як Ви це прокоментуєте?
Я б уточнив постановку питання. Не ми самі себе називаємо канонічною Церквою, а такою її вважають всі помісні православні церкви. Оскільки «Київський патріархат» часто поводиться досить агресивно, намагаючись показати своїм парафіянам, що нібито приналежність до розколу не заважає їм здійснювати паломництво до всесвітньо відомих православних святинь на Афоні або в Єрусалимі, то помісні церкви дуже обережні щодо православних з України.
Наприклад, якщо наш священик здійснює паломництво до Єрусалиму, то Єрусалимська патріархія вимагає від нього документи, в яких має бути зазначено, що він не з «Київського патріархату». Іншими словами, в світовому православ’ї вважається, що якщо релігійна організація неканонічна, це не Церква, її священнослужителі нічим не відрізняються від звичайних мирян і їх дії ніяк не можна називати православним богослужінням. Це не УПЦ придумала. Це те, як сприймають українські розкольницькі юрисдикції в усьому світі.
Деякі пропонують УПЦ перейменуватися в «РПЦ в Україні» або «МП в Україні» – мовляв, так буде чесніше і справедливіше. Що ви думаєте з цього приводу?
Наша Церква іменується Українською православною ще з того часу, коли не було зареєстровано в Україні ні «Київського патріархату», ні греко-католиків. Сьогодні деякі політики ратують за створення в Україні помісної церкви. Можу їм відповісти лише одне: не знаю, як вони розбираються в економіці чи політиці, але в релігійній сфері вони нічого не розуміють.
Помісна церква – це церква на території окремої держави. Вона може мати різний канонічний статус: бути автокефальною, автономною або перебувати в іншій формі канонічної єдності з іншими помісними православними церквами. Весь православний світ знає в Україні тільки одну канонічну помісну церкву – Українську православну церкву. Свою назву вона отримала набагато раніше, ніж ті, хто тепер закликає її змінити, ті, хто відреклися від комуністичної ідеології і перефарбувалися в релігійних ура-патріотів.
