Мені здається, є дві основні речі, про які людина може жалкувати наприкінці свого життя. Перше — що вона провела своє життя не так круто, як могла би, неправильно виставляла пріоритети. І друге — що не залишила світу, людям так багато, як могла б. Отже, якщо людина доходить до таких думок, це означає, що протягом свого життя вона дійсно втрачала час на щось інше. І звичайно, що споживання — це і є типове втрачання, марнування часу.
Люди багато споживають і дуже рідко починають щось генерувати, адже у споживанні немає ризику, а є лише насолода. Відкрити банку пива, поїхати у крутий готель, читати пости у Фейсбуці замість розумного блога — у кожного рівень споживання різний, тому що можливості в людей різні. Але споживання завжди є приємним і не несе ризику, адже ви нічого такого не робите, що могло б піти для вас не так. Ви не ризикуєте почути: «Це нам непотрібно, ти робиш якусь дурницю». Ви не відчуваєте себе ідіотом через те, що у вас щось не виходить. Споживання — це життя в межах власної зони комфорту. Споживаючи, ми нічого не залишаємо після себе, нічого не продукуємо. Ми займаємось самовдоволенням. Але щоб вийти зі своєї клітини, у якій ви живете, піднятись на вищій щабель, треба займатись і іншими речами.
До речі, сервіс — це теж різновид споживання. Наприклад, якщо ви перукар і стрижете людей, то що після вас залишиться? Пам’ять про те, що ви робили гарні зачіски? Супер. Що ще? Якщо ви гарний перукар — відкрийте перукарню, навчіть інших цим займатися, це вже щось.
Як писав Чак Паланик, люди купують речі, які їм непотрібні, за гроші, яких вони не мають, для того, щоб здаватися людьми, якими вони насправді не є. І це проблема не лише України, а всього людства, хоча саме у країнах слов’янської ментальності поширене споживання заради того, щоб справити враження на інших. Наприклад, купити машину, яку ви реально собі не можете дозволити, й у вас у хаті буде все погано, але ви їздите на крутій машині. Або придбати iPhone, за який будете розраховуватися три роки.
Така поведінка тягне усю країну вниз, адже країна — це є сукупність усіх особистостей, кожного з нас, і якщо 90% особистостей займаються такими дурницями, то вони генерують ВВП для тих, хто виробляє ті речі ТАМ, які ми купуємо ТУТ. Ми їздимо на німецьких машинах, користуємось американськими телефонами, одягаємося в якісь в’єтнамські речі. Але ми самі нічого не генеруємо. Ми просто є сировиною для іншого світу.
Прихованою формою страху щось створювати є бажання занадто багато вчитися. Нехай ви закінчили магістрату, аспірантуру, відвідали 10 курсів, прослухали всю Coursera, прочитали 10 блогів. Ви послухали купу розумних речей, але яку частину з того ви перетворите на досвід? Вчитися — це така розумна, але підступна методика відкладати великі речі, які ви могли б вже почати робити, але запевняєте себе, що ще не готові, ще не навчились. Звичайно, якісь ази потрібні, неможливо створити ракету, не знаючи абетку. Я вважаю, що найкраще — це вчитися by doing. Адже коли ви починаєте щось робити, то у процесі й навчаєтесь, і реалізуєте справу.
