Alexey Burkovskyy отлично прокомментировал “научные” обоснования необходимости периодических палов степи:
Врожайність на вигорілих ділянках нижче лише в перший рік після впала, а в наступні роки вона вище, ніж на незгорілих ділянках, а в ділянках різнотрав’я цей показник вище в два рази. У всіх вивчених Д.Ф. Федюнькін (1953) трав’янистих фітоценозах після впала, знищила ганчір’я, зросла роль різнотрав’я прийшли до наступних висновків: в результаті степової пожежі зменшується мертвий покрив і сухе листя злаків, що зберігаються в складі дерновин. Від пожежі гинуть деякі дерновинні злаки, головним чином великі, , старі дерновини, і без пожежі приречені на вимирання. Рослинність після пожежі відростає доволі швидко, і вже через кілька місяців рослинний покрив стає настільки значним, що може бути використаний для випасу. В ході довготривалих досліджень, проведених в високо травних преріях, було встановлено, що щільність більшості бобових рослин в 2 – 3 рази вище на ділянках з щорічними палами, ніж на ділянках де пожежі були рідкісними. Це дослідження підтверджує гіпотезу про те, що велика кількість азотофіксаторів збільшується в місцях з недоліком азоту, а як відомо, на місцях частих палів має місце дефіцит азоту в ґрунті.
– Випалювання рослинності найчастіше використовувалося як один із заходів щодо поліпшення якості степових пасовищ. Місцеве населення і степові співтовариства регіону щорічно пускають пали в весняний (квітень – травень) період на літні степові пасовища, щоб звільнити їх від дрантя. Літні пасовища, що не пройдені валом, містили не менше 30 – 40% дрантя, що сильно знижувало їх продуктивність і часто навмисно піддаються підпалам при використанні їх в якості пасовищних угідь.
– Пали призводять до зменшення напів-чагарників і збільшення достатку злаків. В результаті випалювання злаки позбавляються потужного конкурента – полину – і починають швидко займати його місце в фітоценозі. Одночасно з розростанням злаків відбувається підвищення врожайності рослинності. Зокрема, С.І.Данілов (1936) вказував, що степові злаки і осоки від вогню не страждають. Вивчення популяцій ковили (Малишева, Малаховський, 2000; Скользнева, ковзніть, 2003; Джапова, 2006) показало, що злаки здатні добре відростати і ефективно плодоносити після ранньовесняного короткострокового пожежі.
Многое зависит от личных убеждений. В плане охраны природы я исповедую глубинную экологию, а её принцип достаточно прост: «ПРИРОДА ЗНАЕТ ЛУЧШЕ». Если мы думаем, что мы можем усовершенствовать ДИКУЮ природу (в том числе с помощью палов) и сделать её лучше, чем её создал сам Творец, то мы впадаем в гордыню, которая и есть главная причина экологического коллапса. Теперь несколько приземлённей.
В экологии есть понятие климакса, когда экосистема достигает стабильности на огромное количество лет. При этом для стабильной экосистемы характерно некоторое снижение биоразнообразия. Кратковременные вспышки биоразнообразия характерны для пионерных экосистем, когда в результате каких-то катаклизмов, тех же палов, на освободившуюся нишу рвётся множество видов и создаётся иллюзия богатого биоразнобразия, но на самом деле это всего лишь начало борьбы за существование, которая по природным законам должна закончиться климаксом т.е. в экосистеме останутся самые приспособленные к данным условиям виды. В последние годы некоторые экологи страдают «фетишем» биоразнообразия, отсюда желание всё время поддерживать пионерную экосистему методами регуляции: «санитарные» рубки, сенокосы, палы и т.п. То есть, желание создавать незаживающую рану на теле природы. Что касается формирования степи, то тут множество версий и никто на самом деле не знает, как она на самом деле формировалась. Однако, известно, что степи (пусть и несколько другие) были во времена ещё до появления человека,поэтому антропогенно-пирогенный фактор тут уж явно не причём. Если же мы говорим о наших степях, то тут есть ещё один интересный исторический факт. Население степи до освоения лошади было крайне низким (до 2 тыс.лет до нашей эры). Это значит, что как минимум после окончания оледенения, т.е с 9-го и по 2-е тыс. до нашей эры антропогенный фактор в степи если и был, то минимальный.
От чего страдает степь, так это от отсутствия копытных. Без выедания и вытаптывания происходит олуговение степи (за счёт войлока лучше удерживается влага), а следом за олуговением идёт самозалесение. Так вот, тысячи лет назад этого не происходило не из-за того, что человек формировал степь с помощью палов, а из-за того, что огромные стада копытных (сайгаки, тарпаны, туры и т.д.) поддерживали степь в стабильном состоянии климакса и не давали ей олуговеть, а значит и зарасти деревьями.
