Фізики підтвердили: генератор Россі працює!

В самому пристрої змінюється ізотопний склад “горючих” матеріалів, тобто відбуваються ядерні реакції. При цьому поза реактором ніяких випромінювань зафіксувати не вдалося.

В березні 2014 року шість професорів-фізиків з Болоньї (Італія), Стокгольма і Упсали (Швеція) провели ретельні дослідження генератора Россі під назвою Е-САТ. Россі представив їм оновлену модель. Вона має керамічний корпус – трубку діаметром в 2 см і довжиною в 20 см, і з обох кінців завершується “набалдашниками” діаметром 4 см, для підключення електромережі. Електрика потрібно тільки для розігріву трубки. Вміст реактора – трохи нікелевого порошку, в який під тиском закачаний водень, плюс якась добавка-каталізатор.

Коли трубка розігріта, вона починає виробляти величезну кількість енергії, у багато разів більше, ніж було витрачено. Заміри температури проводились безперервно двома особливо точними тепловими камерами і записувалися на комп’ютер. Інші прилади фіксували споживання електроенергії. Вчені вели цілодобове спостереження за генератором, при цьому самого Россі біля стенду не було. Крім того, все це дійство відбувалося в незалежній лабораторії в Швейцарії, де було знято приміщення, щоб не було і натяку на можливий таємний підвід енергії та підтасовку результатів.

Відношення отриманої енергії до витраченої позначається буквами КС. Так от, в даному експерименті середній КС дорівнював 3,74. Тобто, генератор Россі виробив енергії в 3,74 рази більше, ніж отримав при розігріві. А всього трубка за 32 дні роботи дала теплоту, еквівалентну 1,5 мегават / год.

Ця енергія – набагато більша, на порядки більше, ніж можна отримати від будь-якого відомого хімічного джерела в такому маленькому реакторному обсязі. Зразок палива був ретельно досліджений за ізотопним складом до і після експерименту за допомогою декількох стандартних методів, в тому числі трьома незалежними зовнішніми групами.

Заміри показали суттєву зміну ізотопного складу порошку. Процес в Е-САТ дійсно змінює паливо на ядерному рівні, тобто мають місце ядерні реакції. Однак, жодних слідів радіації виявлено не було.

Професори завершують свій звіт пасажем, що показує  їхню цілковиту збентеженість: “Звичайно, це незадовільно, що у цих результатів досі немає переконливого теоретичного пояснення, але результат експерименту не можна відхилити чи проігнорувати тільки через відсутність теоретичного розуміння”.

Можна сміливо заявити, що результатів цього тесту весь науковий, та й фінансовий світ планети чекав з прихованою напругою. Це – не жарт: якщо Россі поставить свій генератор на конвеєр, людство отримає джерело надзвичайно дешевої, екологічно чистої, практично невичерпної енергії. Цей генератор в найближчі роки може відправити “на пенсію” атомні і гідростанції, газові, вугільні та інші ТЕЦ, не кажучи вже про сонячні батареї і вітродвигуна. В значній мірі спаде потреба в газопроводах і нафтових танкерах. Зміняться фінансові потоки, розоряться країни і цілі регіони – постачальники вуглеводнів. І дай Бог, щоб це пройшло без глобальних соціальних потрясінь …

А вченим, фізикам-ядерникам, доведеться докорінно переглядати свої теорії. Тому що пояснити процеси, що проходять в генераторі Е-САТ, поки не вдається. Ядерна фізика таких явищ не знає.

Найбільший науковий детектив

А тепер пунктирно нагадаємо історію генератора теплоти Андреа Россі. У січні 2011 року Россі продемонстрував пристрій розміром з кішку, який при підведенні до нього електроенергії потужністю 400 Вт генерував теплоту 12 кВт. Тобто, коефіцієнт перетворення КС склав 30. Внутрішня камера пристрою, за словами винахідника, містила порошок нікелю і водень, закачаний під тиском, а також якийсь секретний каталізатор. У цій камері після нагріву починався якийсь процес з виділенням величезної кількості теплоти. Россі визначив його як низькоенергетичний ядерний синтез (low-energy nuclear reactions, LENR), тим більше, що при спектроскопічному дослідженні нікелевого порошку після роботи в реакторі в ньому з’являлися лінії міді й заліза.

Нікелю і водню на Землі скільки завгодно. Таким чином, Россі запропонував світу джерело необмеженої, практично безкоштовної, екологічно чистої енергії. Якщо, звичайно, сам Россі не шахрай і робота його апарату – не банальна спритність рук, як стверджували його опоненти. Треба відзначити, що підозри у фальсифікації підкріплювалися низкою міркувань: по-перше, Россі аж ніяк не вчений, а інженер, який закінчив заштатний виш; по-друге, за ним тягнувся шлейф судових переслідувань за невдалі проекти і по-третє, він сам не міг пояснити з наукової точки зору, що відбувається в його реакторі.

Ось чому  жодне серйозне видання – ні наукове, ні суспільно-політичне – про відкриття Россі не повідомило. Академіки і професори всього світу його проігнорували, адже за всіма канонами фізики такого бути не могло: ядерний котел на столі? Видача енергії з коефіцієнтом 30? Маячня! І тільки жменька єретиків від науки, що займалися т. з. «Холодним ядерним синтезом» (ХЯС) стала на підтримку Россі.

Далі сюжет нашого серіалу закручувався вельми цікаво. Россі вів себе непередбачувано, але не так, як можна було б очікувати від пройдисвіта і шарлатана. Він ні в кого не просив грошей, навпаки, продав свій будинок, щоб продовжувати дослідження. Він не жадав популярності в пресі – відмовлявся від інтерв’ю, на покази свого апарату запрошував в основному ділових людей, а не журналістів. Не прагнув до діалогу з ученими – корифеями ядерної фізики. «Кращим доказом моєї правоти буде комерційний пристрій, представлений на ринку!» – заявляв він. І працював. Ставлення до винахідника стало поступово змінюватися, коли після доброго десятка конференцій з показами апарату Россі ніхто не зумів викрити його в шахрайстві – наприклад, в тому, що він таємно підводить електрику до свого пристрою.

З одного боку – могутні нафтові та газові корпорації, для яких винахід Россі – як ніж по горлу. Академіки і професори, що «освоїли» на дослідах з термоядом сотні мільярдів доларів. Величезні країни, цілі регіони, розбагатіли на вуглеводнях.

З іншого боку – винахідник-одинак ​​і невелика кількість його прихильників, які хочуть дати світові нове, майже безкоштовне, чисте джерело енергії. За минулі три з половиною роки в цьому детективі було зіграно і показано багато серій. А життя невпинно підкидає нові повороти сюжету.

НАСА взяла Россі під крило

Перш за все, наш головний герой, Андреа Россі, виявився не настільки вже самотнім і беззахисним. У нього з’явився міцний, хоч і вельми своєрідний, тил у вигляді американської Національної Аеро- і Космічної Адміністрації (НАСА). Провідні вчені НАСА, зокрема, Денніс Бушнелл, головний науковий співробітник НАСА, підтримали Россі. Їхня допомога обернулася таким чином, що Россі довелося покинути Італію, розірвати договір з грецькою фірмою Дефкаліон, що вже почала будівництво заводу з виробництва Е-САТ, і добровільно-примусово перебратися в США, де він створив нову фірму – Leonardo Corporation.

Більш того, з’ясувалося, що останні 20 років, коли експерименти з низькоенергетичним ядерним синтезом в усьому світі піддавалися анафемі офіційною наукою, в тому числі знаним Массачусетським технологічним інститутом, в НАСА над проблемами LENR тихо працювала група Джозефа Заводни. Вона, всупереч всьому, підтвердила, що за деяких умов утворюється величезна кількість «позапланового» тепла.

До того часу, коли Россі влаштував в Італії скандальну прем’єру свого Е-СATa, у НАСА вже були начерки проекту космічного човника на двигунку, що працює подібним чином. Так що НАСА, можна сказати, взяла Россі під своє космічне крило. Россі не міг відмовитися. Зрозуміло, що в США йому буде куди безпечніше – подалі від дуже можливих зустрічей з арабськими “нафтовиками” і “газовиками” з поясами шахідів.

Але НАСА, судячи з усього, є тільки видимою частиною стіни, яку США зводять навколо Россі і його винаходу. Про інші охоронні заходи можна тільки здогадуватися. Ось приклад: згадана грецька фірма Дефкаліон з міста Ксанті, з якою Россі необережно поділився своїми секретами, теж намірилася вийти на світовий ринок, але без Россі, наплювавши на його авторські права. Адже шматок енергетичного пирога просто неймовірний!

Дефкаліон розробив цілу лінійку пристроїв різної потужності – для опалення теплиць, будинків і заводів. Однак за дивної причини фірма спочатку оголосила себе банкрутом, потім знову подала ознаки життя – але вже у Ванкувері, Канада. Можна стверджувати, що США мають намір отримати повний контроль над новим джерелом енергії – той, хто ним володіє, вирветься далеко вперед у гонці технологій, позбавиться нафто-і газозалежності. Фінансові потоки на планеті зміняться кардинально, і власник майже безкоштовної, чистої, безмежної енергії може стати в прямому сенсі володарем світу.

Шкідливий характер «е-кішки»

Однак повернімося до нашого серіалу. Події в ньому розвивалися драматично і захоплююче. Противники і опоненти Россі ставали його друзями, друзі по дослідженню LENR виявлялися найлютішими ворогами. А у Россі, на жаль, не все складалося… Навіть шанувальники нашого героя почали нарікати: де обіцяний промисловий зразок Е-САТ?

Після того, як 28 жовтня 2011 він показав у дії комплекс з 107 пристроїв Е-САТ, що за кілька годин виробив близько половини мегавата енергії “нізвідки”, здавалося, що головні проблеми з винаходом позаду. Залишилася технічна «дрібниця»: проходження тестів на безпеку і сертифікація, як це належить при впровадженні будь-яких пристроїв.

Про сертифікацію і про те, як його апарат успішно її проходить, Россі віщав протягом всієї весни 2012 року. Потім тон його заяв змінився. Він почав розповідати про нові щаблі розвитку «е-кішок», про те, що вони досягли температури в 1200° C, а це величезний крок вперед для перетворення теплоти безпосередньо в електричну енергію, минаючи стадію гарячої водяної пари. Свій новий пристрій він назвав НОТ САТ і вже роповідав тільки про нього. Так і залишилося незрозумілим, чи пройшла сертифікацію колишня модель – більш “холодна” Е-САТ?

Судячи з усього, у “е-кішки” виявився шкідливий характер. Так, тепло вироблялося, але процес був нестабільним. При досягненні певної температури порошок нікелю спікався, і реакція гаснула. Температура спікання залежала від тиску, від насичення нікелю воднем, від розміру зерен нікелю. Нині ясно, чому всі демонстрації, що проводилися Россі в 2011 році, обмежувалися декількома годинами – він побоювався, що реакція раптово згасне, і він не зможе пояснити учасникам показу причину.

Потрібно було навчитися регулювати температуру в середині реактора, щоб не допускати спікання порошку. Тобто, не гнатися за максимальним отриманням енергії, а підтримувати КС на деякому оптимальному рівні.

«Е-кішки» люблять погарячіше

За минулі роки генератор Россі кілька разів тестувався, в тому числі незалежними експертами. Однак, наукова академічна громадськість всякий раз піддавала звіти тестувань гучній критиці: і те, мовляв, не врахували, і цю лазівку для можливої ​​фальсифікації залишили.

І ось у березні цього року зібралися шість професорів фізики з Італії та Швеції з наміром провести ну вже такий тест, щоб комар носа не підточив. 32 дні, точніше, дві серії по 16 днів у різних режимах, ганяли вони Е-САТ. У незалежній від Россі країні та лабораторії, зі своїм сертифікованим обладнанням, при цілодобовому спостереженні.

Потім півроку, можна сказати, чесали ріпу. Поки не видали, нарешті, звіт, опублікований 8 жовтня 2014, де змушені були підтвердити: ось ця фітюлька, розміром з великий олівець, видає енергії, як потужна ТЕС або АЕС. Мегавати! Це значить, що Е-САТом можна забезпечити кожен будинок і підприємство, вставляти його в автомобілі і літаки, і т.д. – з усіма прекрасними і жахливими наслідками для світової енергетики, описаними вище.

Відсутність самого Россі на місці проведення тесту говорить про те, що йому вдалося взяти під контроль спікання порошку, і що Е-САТ практично готовий до серійного випуску. Проте з’явилися відомості, що винахідника все-таки змусили продати своє дітище на умовах, від яких він не зміг відмовитися. Россі відтерли від грандіозного ринку, залишивши йому почесну роль винахідника. Тепер не він займається стратегією введення генератора в масове виробництво, а скоріше всього ті, хто управляє фінансовими потоками від продажу вуглеводнів. І коли нарешті людство отримає генератор Россі у вільне користування, неясно.

Втім, можна з упевненістю стверджувати, що зовсім сховати під замком цей винахід вже не вдасться. В десятках лабораторій світу вчені намагаються відгадати таємницю Россі, намацати секрет його каталізатора, створити теорію самого процесу. Можна прогнозувати, що в якийсь момент на ринок будуть викинуті мільйони генераторів Е-САТ, і це геть обрушить економіку деяких країн, що живуть за рахунок видобутку вуглеводнів. Вам підказати, яких?