Без зброї я можу лише ховатися і тікати, нічого іншого не залишається. Без автомата я почувався голим, неповноцінним. Власне, таким, яким є зараз. Якими є всі ми в тилу.
Вдома я поставив собі за мету знайти зброю у Києві, і лише після того повернутися на фронт. У моєму будинку мусить бути зброя, моя власна зброя. Якщо нашу частину на фронті розіб’ють, якщо Київ окупують, я полями і лісами повернуся додому, вийму з сейфу гвинтівку – і боротьба продовжиться. Якщо мене не буде у Києві, а тут почнеться війна – зброю візьме моя дружина, і я знаю, що окупант, який на неї зазіхне, розплатиться життям. Якщо контрреволюція спробує взяти у столиці реванш, я візьму гвинтівку – і більше не повториться розстріл беззахисних повстанців на Майдані, тепер ця гра буде чесною.
Я ніколи не проклинав діючу “нову” “владу”. Мені, загалом, плювати на “мирні договори”, на невичищених регіоналів у владі, я цілком свідомий, що параліч державної системи – явище об’єктивне. Я готовий легко перенести холодну зиму, я виживав і в гірших умовах. Я багато готовий стерпіти.
Але я не вибачу, що вони не зробили ані півкроку, аби лібералізувати ринок зброї. Це – свідома зрада.
Після Інститутської я вивів залізне правило, – НІКОЛИ НЕ ДОВІРЯЙ ВОЖДЯМ, ЯКІ НЕ ДОВІРЯЮТЬ ТОБІ ЗБРОЮ. Ніколи. Троє мудаків, які стояли на сцені Майдану, боялися повсталого народу більше, ніж міліції. Я знаю, що вони обіцяли своїм людям зброю, та в результаті повели всіх у беззахисний “мирний наступ”. Ті мудаки, що прийшли їм на зміну, залишають беззахисною цілу країну.
Я знаю, що масове озброєння зробило б українські міста неприступними для російської армії.
Я знаю, що наявність зброї у населення стрімко пришвидшить процес люстрації та очищення держави.
Я знаю, що наявність зброї знизила б криміногенну небезпеку і поставило б у рівні можливості законослухняних громадян та бандитів, які неминуче розгуляються після війни.
Я знаю, що зброя у мирних людей не дасть відбутися регіонально-мусорському реваншу.
Але держава за весь час після революції не зробила нічого для озброєння мирного населення, хоча на шляху “закону про зброю” не стоїть жодних об’єктивних завад. І нема тут іншого пояснення, ніж пряма, свідома, чітко розрахована, антиукраїнська диверсія.
